Фенікс
Дивовижна сила мрій, сподівань і віри. Що б не трапилося, дозволяє пройти найскладніші випробування, перейти безліч шляхів, відродитися Феніксом з попелу після найбільших руйнувань. Навіть тоді, коли здається, що не залишилося нічого, легке полум’яне крило підніме над буденністю, перешкодами, сумнівами і болем. Чи повіримо, що це можливо?
Звідки ж з’являється цей птах, коли перегоріло найпалючіше багаття, коли у гарячому полум’ї згоріло, здавалося б усе, не залишилося й скіпки? Але ось Він. Знову живий. Знову могутній як і раніше. Але тепер ще й з печаттю незнищенності, зі слідом безсмертя. Невже це так?
А може Фенікс – наше друге дихання, там, де здавалося не можливо більше зробити жодного подиху? Надає сил, підтримує, веде тих, кому є куди йти, хто готовий на все, щоб здійснити щось особливе, небачене раніше. Те, що здавалося не можливим ніяк і ніколи. Та деколи «ніколи» – це справді лише звук, який не може визначати мету. Адже за цим словом сутінки і марнота. Сірість не виділяє розмаїття кольорів і відтінків, робить світ біднішим. А як повернути їх назад. Тільки постійно відроджуватися з попелу, не давати згаснути вогнику, що веде догори. Тільки вірити, що так можна. Тільки дозволити собі відновитися. І Фенікс винагородить зусилля. Перемога прийде, навіть тоді, коли все здається безнадійним, коли здається, що шансів немає. Шанс дається, коли готовий його використати, коли можеш втримати перо Жар – птиці. А перо те обпікає. Так і вистрибує з рук. Але ж воно квиток туди, де можливе все. Чи можна відмовитися?
Коли ж здається, що це тільки вигадка, що насправді немає чого навіть мріяти про це, хтось інший не повірить і вхопить птаха за хвіст. Іншим залишиться тільки жалкувати. Або спробувати ще раз. І успіх обов’язково прийде, відкриє незнані обрії, яких не помічав за видноколом, не підозрював про їх існування. А вони виявилися все ж доступними. Хто б повірив?
Фенікс знає, що віра має надзвичайну силу. Без неї всередині залишається тільки жменька попелу, що стукає в грудях разом із серцем, яке так легковажно дозволив спалити. Воно не здатне вже навіть до болю. Не щемить. Не плаче. Тільки відлунює порожнечею. І страхом. І сумнівами. Безліччю питань, на які тепер не знайти відповіді. Тільки попіл залишився від мрії. А що ж тоді попереду? Порох? А чи могло бути інакше? Могло, якби довірився Феніксу. Якби дозволив вказати шлях у темряві. Якби не боявся обпектися об широкі крила. Фенікс не визнає нерішучості. І прилітає тільки до тих, хто чекає на нього з радістю і надією, хто знає, куди приводять прагнення. Але як же не боятися власних бажань? Як почути, які з них справжні? І тут допоможе Фенікс. Не справжні бажання не варті здійснення. А справжні подолають будь-які стіни. Чи так це? Чому б не перевірити?
Страх заступає все, перекриває погляд, не дозволяє нічого. Але не може повністю заступити того, що пронесе Фенікс осяйною блискавкою. Навіть, якщо то була лише мить, лише можливість мрії. Її не заступити. Не можливо уникнути каяття за тим, що могло б здійснитися, а тепер залишилося не в минулому, у небутті. Хіба ж страх вартий хоча б однієї такої пір’їни? Хіба вартий хоча б подиху казки, що могла б бути цілком досяжною. Важко відмовлятися, навіть від того, що й не було в руках. Просто не можна більше переконувати себе, що це було неможливо. Все одно, на краєчку душі залишиться знання, що могло б скластися не так.
І тоді все навколо стає не просто сірим, а наче темніє, поринає в сутінки, засинає пилюкою. Чи можливо прокинуться з цього важкого задушливого сну? Чи можна врятуватися? Можливо й так. Але це буде ще складніше. А здійснювати мрії і так не просто. Дуже непросто. Інакше б і не було непевності. Інакше легко було б іти на ризик, але це не так. Бажання здійснюються не тоді і не в той спосіб, яким би нам хотілося і від того втрачають значну частку своєї привабливості. Але ж збуваються! Та про це так легко забути. Відмовитися надто легко. Значно легше. Але так тільки здається. Довго такої відмови не витримати. Особливо, якщо бачив Фенікса. Тільки торкнувся хвоста. А навіть якщо й не спробував це все одно не врятує. Від чого? Від відчаю, що насувається. Обов’язково прийде. Невже чекати його не страшно? Так це зовсім інший страх, але не менш ядучий і задушливий. Чи зможеш дихати? Та задуха прийде не зразу. Вхопить за горло поступово. Стискатиме потрохи. Довго. Дуже довго.
А Фенікс не почує погроз і благань. Для нього потрібне відкрите серце і широкий простір. Фенікс не дозволить загнати себе у клітку. Там він не зможе літати. Там не горить вогонь. Навіщо ж його гасити? Навіщо уникати? Це ж не болотні вогники, які не здатні до звершень. Вони тільки спокушають загрузнути ще глибше. Але не виведуть. Та як їх розпізнати? Серце підкаже, якщо відкрите до світу, до сміливих проектів і нових починань. Воно чекає свого власного Фенікса. І дочекається. Колись. Бо вірить.
Відкрите серце бачить світ щедрим і прихильним, повним можливостей і подарунків. Все навколо допомагає і веде. Так відчувається легкість польоту, що дозволяє відірватися від землі та повернутися переможцем. Але тоді й сам шлях це вже перемога, чим би він не закінчився. Все одно з порожніми руками залишатися не доведеться. Навіть якщо на сподівався на це.
Фенікс – яскраве втілення надії, що знаходить собі виправдання. Для чого будувати собі нові стіни, якщо можна знайти попереду увесь світ? Треба тільки відкрити двері і впустити вітер змін, який і стане вітром свободи. Справжньої свободи без меж. Таку свободу не зможе знищити ніхто, якби не намагався. А намагатися будуть, адже зважився на те, що доступне не кожному і далеко не завжди. В це не можуть повірити й інші. Але не зможуть і зупинити. Адже твоя втеча від себе закінчилася і можна не боятися обмежень. Фенікс освітлює все. Чи підемо за його світлом?
Легко повірити в те, що мети не досягнути. Але чи легко відмовитися? Здається, що так. Насправді ж не вдасться. Далі тільки чекання. Час зупиниться, застигне великою бурштиновою краплею. Але забере з собою. Більше не буде на що сподіватися. Чекання виявиться марним. І від цього не можливо ні втекти, ні сховатися. Змиритися також не вийде.