Мартинів заробіток
Жив собі Мартин. Не чоловік, а птах. Мав він дружину пташечку та виводок малих пташенят. Збирав їжу на смітниках та березі ріки або біля доріг. Щодня кружляв над невеличким містом, вивчаючи його околиці та розважаючи мешканців дивним реготом.
Одного літнього дня, коли Мартин сидів на сміттєвому баці до нього прилетів знайомий Баклан.
- Привіт, бро! Як справи? – голосно вигукнув приятель до Мартина.
- Привіт, друже! Нічогенько. Сьогодні зловив одну рибку, знайшов рештки ковбаски та консервів.
- І це все? І як ви живете у цьому маленькому нудному місті? Можна сказати скнієте, а не живете, - похитав головою Баклан.
- А чим тут погано? – щиро здивувався пернатий провінціал.
- Ну, може й непогано для старих та слабеньких пташок. Але от для нормальних, молодих і амбітних, які тут перспективи? Порпаєтеся цілими днями на звалищах, а наїдку ніякого. Та й що тут можна побачити, оці вузенькі вулички, старі будинки? Не подумай, що я вихваляюся, але от у нас на морі – все зовсім інакше: купа риби та гарних свіжих відходів, що лишають туристи, мальовничі краєвиди, свіжий солоний бриз. Оце справжнє щастя, скажу я тобі!
Мартин замислився, може Баклан має рацію. Йому самому вже давно набридла ця місцевість з її смердючою річкою, в якій майже перевелася риба, холодними рвучкими вітрами взимку і неймовірною спекою влітку, скупими людьми, що майже не лишали по собі добрячого їстівного сміття.
- Що ж вдієш? – зітхнув Мартин. – Така моя доля, я вилупився і став на крила тут, у цій глушині.
- То й що? Я теж вилупився у лимані, а час проводжу на різних морях, буваю навіть далеко, де інші країни та народи. А звідсіля летіти до моря всього три-чотири години. Хіба твої крила не подужають?
- Мабуть, подужають. Але як же я покину родину?
- Ат, це все відмовки. – роздратовано сказав Баклан. – Якщо птах має ціль, то ніщо його не зупинить. Треба вірити у себе, нічого не боятися, постійно самовдосконалюватися та виходити із зони комфорту. От, подивись на мене, якби я боявся, чого б я досяг у своєму житті? Але як відкинув застаріли звички і стереотипне мислення, тому лечу легко, їм до біса риби, мандрую, розвиваюся як особистість і не зупиняюся на досягнутому. Прагни до мети, бро і не відступай!
Баклан полетів далі, а Мартин замислився. Він вирішив і собі податися на море на заробітки, може щось «під крильцями» і додому принесе.
Наступного дня птах розпрощався із засмученою жінкою та друзями і зібрався у стаю з іншими мартинами, що летіли на море. Компанія була підозріла, складалася лише із брудних особин із повисмикуваним пір’ям та злодійським виразом чорних очей.
Діставалися до моря «заробітчани» важко: летіли цілих півтора дня, а не три години, хоча й робили перерви. В степу майже не стрічалося води, вони страждали від спраги і сильно втомилися. Але ж яким красивим виявилося море. Мартин милувався б ним безкінечно, якби не хотілося їсти.
Перші два дні птах харчувався розкішно: смачна рибка із присмаком йоду у солоних водах, найсвіжіші рештки людської їжі - на березі. Інколи відпочиваючи прямо кидали у нього їжею і рибалити не було потреби. Він вже розмріявся про те, як розжиріє до осені та зовсім не мерзнутиме, як заздритимуть усі приятелі, коли він повернетесь додому. Але на третю добу щось пішло не так.
Мартин відчував, ніби за ним стежать. Вранці він почав підбиратися до смітника, вщент сповненого принадних ласощів, що навіть не вміщалися і валялися довкола. Тільки-но вирішив цей маленький збирач потягнути за якусь яскраву обгортку, як на нього налетіла зграя незнайомих місцевих птахів. Вони боляче дзьобали його. Мартин намагався втекти, але нападники переслідували нещасного, доки не загнали в якийсь вольєр далеко від курортної смуги.
Бідолаха принишк і злякано озирався довкола. До нього повільно наближався Крижень.
- Думаєш, що ти найрозумніший? – запитав яскравий незнайомець і в його голосі чулася погроза?
- Ні, я той… Та що ж я такого зробив? – вигукнув Мартин.
- Хлопці, ви таке чули? Питається, що він зробив? – засміявся Крижень.
- От що, нахабо, - продовжив він, - це наша територія. Тут ми збираємо харчі. Затямив? І на всьому узбережжі мартини працюють по бригадах. Такої самодіяльності тут не пробачають.
- Але ж крижні не харчуються сміттям, - несміливо докинув Мартин.
- Що ти сказав? – обурився Крижень. – А може мені подобається влада? Думаєш я тільки водорості щипаю? Гадаєш, якщо в мене такий мирний вигляд, то я не можу бути небезпечним? Отож, у тебе є два варіанти: або вали якнайшвидше звідси або наймайся до мене у спілку. Рибу та крабів віддаєте мені, а решту діліть як заманеться.
Не хотілося Мартинові вертатися ні з чим, і він вступив до лав банди Крижня. Ватажкові дуже подобалося посилати своїх «шісток» красти продукти у відпочиваючих на пляжі. Ані він сам, ані його посіпаки їх не їли, але як же задоволено він крякав, гойдаючись на воді, коли бачив переполох на березі. Мартинові все це не подобалося, бо він зроду був боязкий, за що його прозвали «лошком» і частенько скубли.
Якось Крижень наказав Мартинові заволодіти гаманцем чолов’яги, що сидів на підстилці та тягнув холодне пивце. Ніякі відмовки не допомагали. Птах довго ходив довкола, тричі злітав та сідав. Маленьке пташине серце хололо в його грудях. Нарешті йому здалося, що чоловік заснув. Він підкрався до необачного туриста, смикнув за край гаманця, але той виявився надто важким, випав та добряче луснув свого власника по голові. Коли відпочивальник зрозумів, що трапилося, то довго не роздумуючи пожбурив порожньою пляшкою у Мартина.
Кидок не був прицільним, але горлечко пляшки зачепило Мартинове крило. Гострий біль пробрав невдалого злодія. Та, не дивлячись на це, він щосили летів геть – подалі від незатишного безкрайого моря, від божевільного Крижня та його злих мартинів.
Зовсім знесилений він сів десь на сільському подвір’ї. На щастя там жили добрі люди, вони годували Мартина, доки в нього не загоїлося зламане крило.
Настав час повертатися додому. Вже прийшла осінь, ставало холодніше. Птах нагуляв жиру завдяки небайдужим людям і після повернення у провінційне містечко, нікому не розповідав правду про свої заробітки. Нікому, окрім дружини та дітей.
Сидячи з пташенятами на даху одного з міських будинків, він розказував їм, що ця місцина найкраща у всьому всесвіті, що сімейству Мартинів годі шукати кращої і треба цінувати те, що маєш. І навіть не дуже щедрі на здобич смердючі смітники здавалося йому раєм.
08.11.2017 21:37 
