Всем этим происшествиям были чрезвычайно рады все светские, необходимые посетители раутов, любившие смешить дам, у которых запас в то время совершенно истощился. Н. В. Гоголь, «Нос»,
- Ти навмисне його залишила...
- Облиш, те плаття вже не варте нічого.
Так буває, коли знаєш, що хочеш.., без уяв і ілюзій, просто знаєш, що хочеш... Переживання тільки в одному, щоб погода не підвела... Легкий спадаючий муар і теплий вересень...
Те плаття, було, як аромат... Воно було для Нього... Початкова нота-рожевий перець, нота серця-водяний рожевий гіацинт і кінцева-білий ірис...
Вона знала, без уяв і ілюзій... А він?
Я тебе в тому небі шукала..,
музику грала осінь шалена...
Як мені боліло-
Не передати!
В тім божевіллі
себе губила...
Я так довго тебе шукала...
Не свободу твою забирати!
Миттю у всесвіті,
Вічність в чеканні...
Ти мені дякуєш...
Так не буває...
Світський раут-етикет, плавний тон розмови.., вишуканість і простота.., мінімалізм в собі.., впевненність на люди... Десь далеко-далеко вересень і погода відверто холодна, і спадаючий муар до ознобу холодить тіло...
Ось так одне без одного живуть...
Він старанно, вона невміло,
Кожен день собі брешуть-
Вона - забула..,
А він - відболіло...
- я знаю, ти жалкуєш..
- ти про що? Мені ж треба було вигуляти нове плаття!
