Нічний гість
Глава 1 Прибулець
Однієї тривожної зимової ночі, коли за стінами теплої і затишної оселі лютувала клята хуртовина, а пухнастий сніг ліпився до вікон, намагаючись роздивитися, що ж відбувається всередині, у двері обережно постукали.
Старий Фімбо, який мешкав у цій хатині разом з онучкою, крекчучи, звівся з ліжка і, човгаючи старими повстяними капцями, підійшов до дверей.
- Хто там? - спитав Фімбо, нашорошивши вухо.
Але у відповідь почув лише завивання віхоли. Тоді старий трохи пересунувся до вікна і припав до вкритого льодовим візерунком скла. Відігрівши таловинку, він почав пильно вдивлятися у нічну млу. Сніг сипав суцільною білою стіною, і важко було щось побачити.
- Мабуть, примарилося...
Фімбо мерзлякувато пересмикнув плечима і поплентався до ліжка, позіхаючи і почухуючись. Але не встиг ступити і кількох кроків, як почув, що у двері хтось шкребеться. Старий знову вернувся і, обережно відсунувши засув, трохи прочинив двері, яким щось зовні заважало відкритися повністю. Тоді Фімбо наліг на двері плечем, і ті знехотя піддалися, відсуваючи щось важке.
Почувся стишений стогін. Схвильований Фімбо протиснувся надвір.
Під дверима, запорошений снігом, лежав незнайомий парубок. Довго не роздумуючи, старий хутко затягнув його у теплу хату. Поклавши незнайомця на широку дубову лаву, він швидко вернувся, зачинив двері на засув і запалив велику свічу.
- Ліно, онучечко, швиденько прокидайся! Допоможи мені! - схвильовано покликав Фімбо.
Він набрав у кутку кімнати дров і заходився розтоплювати піч, яка ще не встигла зовсім охолонути. Невдовзі веселе полум`я затанцювало на полінах, кімнату наповнив хрускіт палаючих гілок, у димарі переможно загуло, і від печі пішли хвилі тепла.
Заметіль з люттю билася у стіни хати, наче шалений хижак. Але вона була господаркою лише там, у лісі, а тут, усередині, не було її влади.
У дальньому темному кутку рипнуло ліжко, і з`явилася тендітна дівчинка у довгій сорочці і темній хустині. Хвилясте каштанове волосся м`яким водоспадом лягало на худенькі плечі, обрамлюючи бліде личко. Трохи припухлі зі сну губи були міцно стиснуті. На серйозному личку вирізнялися живі допитливі очі.
Кутаючись у хустину, дівчинка підійшла до незнайомця, що нерухомо лежав на лаві, і нахилилась, уважно вдивляючись у його обличчя.
Все видавало у ньому чужинця з далеких країн. Місцеві жителі були біловидими й русявими, а у смаглявого незнайомця з-під каптура вибивалося пасмо волосся, схожого на воронове крило.
Юнак був одягнений у таку пошарпану одежу, що її скоріше можна було б назвати лахміттям. У правиці він судорожно стискав якийсь довгастий предмет, замотаний у ганчірки і перев`язаний тонким шкіряним ремінцем. На безіменному пальці лівої руки красувалася каблучка тонкої роботи з темним, не знаним у цих краях коштовним каменем.
- Дідусю, хто це? - спитала дівчинка.
- Не знаю, - відповів Фімбо. – Я тільки що знайшов його перед нашими дверима. Мабуть, якийсь мандрівник з далеких країн. Певно, заблукав у лісі - он яка хуртовина лютує. Тільки не зрозумію, звідки він узявся в таку пізню годину? Купці тут майже ніколи не бувають, та й що їм робити у нашій глухомані взимку?! Зараз ми його відігріємо, а коли прийде до тями, то може, він сам усе розповість.
Старий поставив у піч грітися казан з водою, поклав у нього якісь корінці і додав духмяної сушеної травиці-здравниці, що влітку збирав у потаємних куточках лісу. Разом з онучкою вони заходилися роздягати незнайомця.
Розстібнувши сорочку, Фімбо й Ліна побачили на грудях юнака три глибокі темні рани, наче величезна пазуриста лапа пройшлася навкіс, залишивши рвані борозни. Кров запеклася, і сорочка прилипла до країв страшної рани.
- Де ж це його так зачепило? - з жалем похитав сивою головою Фімбо. - Тут справи серйозні. Не так вже й скоро цей юнак одужає...
У цю хвилину чужинець застогнав і ще міцніше стиснув руку, якою тримав згорток. Ліна спробувала розчепити пальці незнайомця, але вони наче закам`яніли і не піддавалися. Тоді дівчинка почала лагідно гладити руку прибульця, доки його пальці не розслабилися і згорток не впав на підлогу. Ліна підняла його і сховала за ліжком. Разом з Фімбо вони зняли з юнака лахміття і перенесли його у ліжко.
Закипіла вода в казанку, і по кімнаті попливли терпкі пахощі лісових трав і корінців.
Набравши чашу відвару, старий обережно промив рани чужинця і, розімкнувши йому зуби, улив до рота цілющого напою. Юнак проковтнув відвар і зайшовся у кашлі, так і не прийшовши до пам¢яті. Через деякий час безживні риси його обличчя пом`якшились, юнак заспокоївся і заснув глибоким сном надміру стомленої людини.
Фімбо задумливо почухав підборіддя і, простеливши на лаві старий кожух, сказав онуці:
- Лягай спати - вранці побачимо що і як...
Дівчинка залізла на піч, а старий задув свічку, ліг на лаву й загорнувся кожухом.
Тиша запанувала у кімнаті, тільки дрова у печі ледь чутно потріскували, розсипаючись мерехтливими жаринками.
А надворі шаленіла хуртовина. Пронизливий вітер гасав поміж велетенських лісових стовбурів, наче полював за кимсь. Погрозливі хижі тіні, здавалося, підкрадалися до хати з усіх боків, припадаючи до землі, наче зголоднілі вовки. Ох, як моторошно й незатишно в таку погоду самотньому мандрівникові.
Ось у темряві за пухнастим білим кущем, спалахнули два жовтих вогники і згасли. А може, їх і не було зовсім - примарились та й усе.
Холодна зимова ніч володарювала над землею.
* * *
Скажена хуртовина ущухла лише через кілька днів, і лісове життя знову повернулось у своє звичне русло.
Ось від дерева до дерева пробігла пухнаста вивірка, сторожко озираючись на всі боки. З-під корча кулею вилетів довговухий заєць і завмер стовпчиком, нервово здригаючись і кліпаючи очима. Раптом гучно хруснула, зламавшись під вагою снігу, гілка, і заєць, наполохано прискуливши вуха, шугонув навпростець через галявину - тільки снігова курява за ним завихрилася. А ось і сама кума-лисиця завітала. Піднімаючись на задніх лапках, вона то завмирала на мить, то зненацька пірнала у сніг, збуджено махаючи пухнастим хвостом, - полювала на загавившихся мишенят.
Раптом на краю галявини тихо розсунулися гілки чагарника, і з¢явився звір, до того ще не бачений у цих краях - велика чорна кішка повільно вислизнула з хащів і, у три стрибки подолавши галявину, зникла серед засніжених ялинок.
Це була сильна і граційна пантера. Тільки звідки вона тут з`явилася?
Затамувавши подих, мешканці лісу сторожко принюхувалися і прислухалися, але навкруги панувала тиша, лише сліди невідомого звіра відбилися на сніговій ковдрі. Трохи по тому всі заспокоїлись і повернулися до своїх звичайних справ.
* * *
У домі старого Фімбо нарешті прийшов до пам¢яті нічний гість. Усі дні, поки мела хуртовина, він був непритомний - стогнав, обливаючись холодним потом, мимрив щось незрозуміле і все поривався скочити з ліжка, наче поспішав кудись.
Ліна і Фімбо по черзі доглядали юнака, напували виварами з цілющих трав і коренів, міняли завої. Поступово рани на грудях незнайомця затягнулися, і він почав одужувати.
Юнак розплющив очі і, трохи піднявши голову, здивовано озирнувся довкола.
Він лежав на широкому ліжку, що стояло в кутку просторої кімнати. У протилежному кутку весело гугоніла полум`ям здоровенна біла піч із лежанкою. Напроти неї спиналася чепурна піраміда сухих полін, а зі столу, що стояв посеред хати, з-під покришки на казанку, що темно вилискував на вишкрябаних до білого дошках, парувало чимось дуже приємним.
Рипнули двері, і на порозі з`явилась дівчинка, запнута величезною пухнастою хусткою поверх овечої кожушанки і взута у валянці. Перехопивши погляд незнайомця, вона привітно усміхнулася, поставила відерце з водою на лаву і підійшла ближче. Дівчинка поклала подушку так, щоб юнакові зручніше було сидіти, і промовила:
- Вітаю тебе, чужинцю! Я дуже рада, що тобі вже краще.
Юнак з подивом розглядав маленьку господарку.
- Скажи мені: хто ти і як я сюди потрапив? - спитав він.
- Моє ім`я - Ліна. Я мешкаю у цій хаті разом з дідусем. Він знайшов тебе вночі під нашими дверима кілька днів тому. Ти був поранений і без пам`яті. Ми з дідусем тебе лікували, - відповіла дівчинка.
Юнак ледь помітно посміхнувся і відкинувся на подушку.
- Спасибі вам за добро та за турботу. Якби не ви, то я б напевне замерз. Як звати твого дідуся?
- Фімбо.
- Чудне ім`я...
- Що ж у ньому чудного? Звичайне собі ім`я. А як ти звешся?
- Ларрі...
Дівчинка здивовано скинула брови.
- Оце вже й справді чудернацьке ім`я. Ніколи не чула такого... Звідки ти, і що привело тебе в наші краї?
Саме у цей час рипнули двері, і до хати увійшов Фімбо. Дівчинка повернулася до нього і зраділо вигукнула:
- Поглянь-но, дідусю, нашому гостеві вже краще!
Обтрушуючись від снігу, старий промовив:
- Ну то й хвала Господу! Тепер хоч дізнаємось, хто ти та яким вітром занесло тебе серед зими у наш глухий куток.
Фімбо підійшов до ліжка і усівся на лаву, уважно дивлячись на незнайомця.
Юнак стомлено прикрив очі. Обличчя йому ніби легенькою тінню запнулося, і він спроквола вимовив трохи хрипкуватим голосом:
- Звати мене Ларрі. Я прийшов здалеку. Ніхто мене тут не знає, та й сам я в цих краях уперше. А що покликало мене сюди, - це дуже довга розмова. Відчуваю, що сили мені на неї поки що не стане. З вашої ласки я трохи перепочину, а тоді вже поговоримо.
- Твоя правда, - погодився старий. - Погомоніти можна й згодом. Спершу, синку, відпочинь і наберися сил.
Фімбо підвівся і, жестом покликавши онуку, одійшов у протилежний куток кімнати.
З-поза вікна раптом долинув дивний звук: ніби щось пирхнуло і шкрябонуло у двері.
Ліна підійшла до вікна. Визирнувши на вулицю, вона злякано відсахнулася.
- Ой, дідусю! Там такий страшенний та здоровенний звір! Схожий на велику чорну кицьку!
Юнак повернув голову до вікна і радісно вигукнув:
- Не лякайтеся! Мабуть, це мій друг.
Він голосно покликав:
- Фрідо!
Відповіддю йому було ніжне воркотання.
Старий підійшов до дверей, відсунув засува і обережно прочинив. Блискавкою майнуло повз нього чорне потужне тіло - і за мить пантера віддано лизала руку свого втішеного товариша. Вона так радісно воркотала, що якби не її великі розміри, можна було б подумати, ніби це кішка.
Фімбо відсахнувся до печі, схопив сокиру і затулив собою онуку. Ліна ж тим часом з-поза його плеча з зацікавленням і все ще не без ляку розглядала невідомого звіра.
Ларрі махнув рукою.
- Не бійтеся! Це мій товариш. Вона не заподіє вам нічого лихого. Підходьте сміливо.
Ліна і Фімбо перезирнулися і обережно наблизилися до пантери, що дивилася на них великими розумними очима. Ларрі погладив її по загривку.
- Не хвилюйтеся. Фріда розумна і дуже лагідна. Єдине, що розмовляти не вміє. - юнак загадково всміхнувся й додав: - Але я її і без слів добре розумію.
Ліна несміливо простягла руку і почухала величезній кицькі за вухом. Та з задоволенням муркнула у відповідь. Тоді дівчинка присіла перед пантерою навпочіпки й узялася її гладити. Фріда аж примружилася від задоволення і несподівано перекинулася на спину, виставивши живіт. Всі засміялися. А Ларрі сказав:
- Як мені виповнилося чотирнадцять, я отримав у подарунок Фріду. Тоді вона була геть манюня - не більша за звичайне кошеня. Відтоді ми завжди разом. І в цю мандрівку рушили разом, ось тільки вороги нас розлучили, та й то ненадовго.
Фріда повернула голову, пильно зазираючи юнакові в очі. Ларрі замовк, ніби чогось дослухаючись. Поступово обличчя його стало серйознішим, а брови спохмурено зсунулися.
- Кепські справи, - нарешті промовив Ларрі. - Вороги натрапили на наші з Фрідою сліди. Отже, нам треба швидше йти звідси. Гадаю, що і вам не завадило б на якийсь час залишити ці краї...
Юнак роззирнувся довкола і схвильовано запитав:
- А де мій меч?
- Який меч? - здивувався Фімбо.
Ліна згадала пакунок, перев`язаний шкіряним ремінцем, і видобула його з-під ліжка.
- Може, це він?
Юнак обережно розгорнув ганчірки, і меч сяйнув на цілу хату. Потім ласкаво погладив різбляне руків`я і провів долонею по бічній поверхні зброї, ніби знімаючи з неї пил. Дівчинка стурбовано дивилася на Ларрі.
- Що то за вороги йдуть за тобою і чому нам з дідусем треба звідси йти? – порушила вона мовчання.
Фімбо, примружившись, пильно дивився на хлопця і теж напружено очікував відповіді.
Ларрі знову загорнув меча і перев`язав пакунок ремінцем. А тоді, на хвилинку замислившись, проказав:
- Ви - добрі люди. Ви врятували мене од смерті. Тому, хоч маємо дуже обмаль часу, я розповім, чому опинився у ваших краях.
І Ларрі оповів історію про горде й прекрасне королівство Санфлауер.