Личаки-мандрівники
з рубрики / циклу «Маленькі казки»
Якось сидiв дiд Пилип бiля хати, куняючи на осоннi та й намислив собi сплести новi личаки. Як вирiшив - так i зробив. Личаки вийшли гарнi, мiцнi. Помилувався ними дiдусь i поставив у кутку пiд ослоном, а сам пiшов до сусiдiв.
Личакам було нудно стояти без руху, от Лiвий личак i каже Правому:
- Слухай, друже, чого це ми тут сидимо у темрявi?
- А що ж нам робити? - вiдповiв Правий. - Будемо чекати, доки дiд Пилип нас взує.
- Ага, а як вiн цього не зробить, то що - так i будемо нудьгувати? Нi, я не згоден!
Лiвий трохи помiркував i запропонував:
- Гайда гуляти! Пiдемо на бiлий свiт подивимось, може, знайдемо собi господаря, який буде нас носити?
- А що - пiшли! - погодився Правий.
Вiн обережно визирнув з-пiд ослона. У хатi нiкого не було, i личаки почовгали собi на вулицю.
Гордовитий Пiвень, що поважно прогулювався на подвiр`ї, побачивши на ганку личаки-самоходи, вiд несподiванки так i гепнувся на землю, здивовано глипаючи на них.
- Оце диво - так диво! - розгублено промовив вiн. - Личаки самi собi пiшли...
А Лiвий i Правий, зiскакуючи зi сходинки на сходинку, вибралися на подвiр`я i, перетнувши його, подалися через город до лiсу - тiльки їх i бачили.
Йдуть вони, йдуть, коли назустрiч їм Ховрашок бiжить.
- Стiй! - гукнув Лiвий личак. - Одягни нас, Ховрашику, будемо разом подорожувати.
Ховрашок обережно понюхав личаки, розглянув з усiх бокiв i вiдмовився:
- Нi, ви для мене завеликi, спадати будете!
I побiг собi далi, а личаки пiшли шукати ще кого-небудь.
Через деякий час потрапили вони у глибокий темний яр. Там на купi торiшнього сухого листя давав хропака Сiрий Вовк.
Правий личак присунувся до нього поближче i почав будити:
- Агов, пане Вовку, прокиньтеся!
Розплющивши каламутнi баньки, розбiйник прохрипiв:
- Хто це мiй сон бентежить?!
- Це ми, личаки, - дружно вiдповiли Лiвий i Правий.
- Чого це ви лiсом вештаєтесь, спати не даєте?!
- Ми собi господаря шукаємо, - пояснив Лiвий. - Може ви нас взуєте? Ми вам слугуватимемо вiрою i правдою.
Вовк вiд такої пропозицiї спочатку розгубився, а потiм аж загарчав вiд гнiву:
- Ви що, зовсiм дурнi, чи мене за дурня маєте?! Де це ви бачили вовка у личаках?! Ану геть з моїх очей, бо я вас зараз у дрантя розiрву! - люто клацнув iклами Вовк.
Личаки з переляку такого дралу дали, що за ними аж листя вихором здiйнялося. Вискочивши з яру, вони опинилися на великiй сонячнiй галявинi i вирiшили трохи перепочити. Тiльки влаштувалися серед бiленьких грицикiв - аж чують: хтось продирається крiзь чагарi та ще й пiсню спiває.
Затрiщали кущi, i на галявину вийшов Ведмiдь. Вiн був у дуже доброму настрої. Наблизившись до широкого пенька, Ведмiдь, покрехтуючи, всiвся на нього, поруч з собою поставив кошика, повного стиглих суниць, i почав пригощатися, щось мугикаючи пiд нiс.
- Бачиш, який Ведмiдь лагiдний i великий, як наш дiд Пилип, - прошепотiв Лiвий. - Може, вiн схоче стати нашим господарем?
- То спитай його! - вiдказав Правий.
- Шановний добродiю! - звернувся Лiвий до Ведмедя. - А чи не потрiбнi вам новi личаки?
Ведмiдь озирнувся i радiсно ревонув:
- Ще б пак! Личаки менi до вподоби! Зараз я вас примiряю.
Вiн нахилився, ухопив Правого личака i почав натягувати на лапу. Але ведмежа лапа була дуже велика, ще й з товстими пазурями.
Личак затрiщав та як заверещить:
- Ой - йо - йой! Рятуйте! Зараз трiсну!
Вiд несподiванки Ведмiдь впустив личака. Той пiдхопився та мерщiй тiкати. Лiвий - слiдом за ним. Вони так дременули наввипередки, що й не зчулися, як опинились на березi широкого струмка.
- Все! Бiльше не хочу шукати господаря! - вiдхекавшись, заявив Правий. - З мене досить!
Лiвий трохи помiркував, а потiм запропонував:
- А може, ми попливемо струмком до рiчки, а там вже i до моря дiстанемося. Побачимо далекi краї!
- Оце дiло кажеш! - пiдтримав його Правий. - Я згоден.
Стрибнули личаки у струмок i попливли за течiєю повз густi очерети, уявляючи себе справжнiми човнами. Через деякий час на них повилазили веселi жабенята i почали голосно спiвати. Ох i добре, ох i весело було личакам! Але недовго. Першим отямився Правий.
- Щось менi стало важко пливти, - занепокоївся вiн. - Пiдошва почала промокати. Так недовго i втопитися. Нi, не хочу я бiльше сам мандрувати. Повернуся краще додому та буду чекати, доки мене дiд Пилип не взує.
Лiвий нiчого йому не вiдповiв, але мовчки подався за Правим до берега, бо вiдчував, що скоро бульки пускатиме. Жабенята пiрнули у воду, а личаки вилiзли на берег, трошки пiдсушилися та й почовгали додому.
Прийшовши до хати, вони нишком шмигонули через порiг i залiзли на своє мiсце.
Уговтавшись, Лiвий з полегшенням зiтхнув.
- Нарештi ми вже дома! Чого це нам тут не сидiлося?!
- Ми ж хотiли помандрувати! - нагадав йому Правий.
- Авжеж, тiльки тепер без дiда Пилипа ми i кроку не зробимо, а то ще у якусь халепу потрапимо...
Личаки вмостилися зручнiше i замовкли, дожидаючи того часу, коли разом з дiдом Пилипом пiдуть мандрувати.
