Без імен
Група брудних зелених танків на повній швидкості увірвалася у місто. Вулички пустували : всі, хто цінував життя більше ніж вдалий кадр, із військовими зникли. Фасади будівель стояли зруйновані, а найбільші щілини забиті дерев’яними дошками, листами фанери і заліза, деякі відчайдухи взагалі затулили вікна картонками. Напевне, папір найкраще рятує від фугасу.
На першому перехресті група розділилася – кожному сталевому гіганту дісталася одна пряма. Середній танк (Т-54) маневрував між залишками барикад та вуличного сміття, котре мало зупинити грізну машину. Під однією із будівель стояв автомобіль, напевне, господар забувся про нього. Влучним пострілом він перетворився на купу металевого брухту, що красиво палала. Необхідності знищувати автомобіль не було, але як ще підіймати настрій та самооцінку на війні?
Подолавши половину вулички, на горизонті показався ворожий танк, не зменшуючи ходу він вистрелив. Дзвінкий стукіт, рикошет. Ховатися не було куди і водій Т-54 направив машину поближче до ворога, щоб навідник упритул міг розстріляти супостата. З семидесяти метрів танк вистрелив та машина противника уціліла, лише глибокий слід прикрасив верхній бронелист.
Ворог же не схибив і точним вистрілом зняв гуслю[1], машину розвернуло правим боком. Єдиний вихід – точним ударом знищити супротивника, перш ніж він засадить смертельний снаряд. Башта повільно повернулася, зупинилася і з гармати вилетів снаряд. Гострі кути і добряча лобова броня допомогли погасити удар.
У двобої зійшлися два танки Т-54, майже ідентичні, єдине чим вони відрізнялися це написами на башті. У першого красувалося : «За победу», а в іншого – «Дадим жару».
Після невдалого пострілу надії на життя та перемогу не лишилося. Противник прицільно навів гармату і готувався до пострілу. Ще секунду і танк перетвориться на палаючу купу брухту, як і той автомобіль, що був знищений кілька хвилин до цього. А все могло б бути інакше аби ремкомплект був на місці, секунда і машина могла б їхати.
Та сталося диво з-за рогу у спину противнику виїхав дружній танк і, не стишуючи ходу, він вистрелив у зад противнику. Постріл був влучний, прямісінько у паливний бак, за долю секунди пожежа досягла боєукладки і величезний бебех. Башта ефектно відлетіла на десяток метрів, поставивши жирну крапку у двобої.
Врятував Т-54 гравець на німецькій машині Е-50 із красивим нікнеймом[2] meriseX201.
– Дякс.
Написав у чаті гравець qwErty0043, що керував Т-54. Відповіді не було та і байдуже – мережеві ігри це не розсадник добрих манер.
Гусля нарешті відновилася і танк послідкував за Е-50. Бій тільки розпочинався. Міні карта показувала, що на центральній площі відбувалося справжнє побоїще. Союзні танки скидалися дамагом[3] по естонцях[4].
– qwErty0043, слідуй за мною! – З’явилося на екрані. – Якщо встигнемо, то розберемо два танки.
Швидким маневром Е-50 і Т-54 виїхали у бік естонцям. По два постріли і від них залишилась тільки згадка. Кожен так дістав по одному фрагу[5].
– Погнали за артою! – написав qwErty0043.
На міні карті став блимати обраний квадрат, де мали розташовуватися ворожі сучки[6].
– Ок!
Розбивши більшість танків у місті, союзники ринули до кущів, де зазвичай висиджувалися артилеристи. Та СТ[7] не встигли доїхали до них, так як ЛТ[8] на повній швидкості увірвалися у їх ряди, а союзна артилерія, заодно оглушивши і своїх, знищила залишки противників. Не команда, а зборище оленів і раків, з такими супротивниками гра стає нудотною.
Бій закінчився перемогою та гарними кредитами. Гравець qwErty0043 завчасно скопіював нікнейм рятівника і вже переглядав його профіль. Нічого особливого : 17 132 боїв, 58 % відсотків перемоги, кілька цікавих медальок, у кланах не бував. Переглядаючи танки, гравець здивувався – всі машини були німецькими, найбільше грав на 8-10 рівнях. А за кількістю боїв улюбленим танком, напевне, був Тигр ІІ, адже на ньому відіграно 5 тисяч боїв. До цього він ніколи не зустрічав стовідсоткового німофіла[9].
Листаючи профіль, до гравця qwErty0043 прийшло запрошення до взводу від meriseX201. Не роздумуючи він приєднався. Вечір тільки починався, а в компанії цікавіше обсирати інших нубів[10].
Приєднавши навушники і налаштувавши звук, він першим звернувся до союзника.
– Привіт! Дякую за допомогу.
– Хелло! Ніхто тобі і не збирався допомагати, я дамажила як могла! – відізвався дзвінкий дівочий голос.
Круто, дівчина сама додалася до взводу, таке не часто трапляється. Вечір обіцяв бути цікавим. Зазвичай, дівки морозилися від колективної гри, хоча зрідка йшли на контакт, пишучи у загальному чаті щось сексуальне. Тоді ж розпочинався справжній срач у коментарях, лицарі намагалися зацікавити цицькатого вояку та рідко у кого це вдавалося. А частіше писали якісь збоченці, щоб поагрити[11] союзників.
– Можна було б і підіграти…
– Тоді б я не була собою.
У навушнику почувся її сміх із ніжними музичними нотками.
– Між іншим, як тебе звати?
– meriseX201, ти ж уже знаєш.
Гравець задумався на секунду. Приховувати імена в неті це добра традиція, та й для чого це випитувати у дівчини? Можна просто називати її Мері, Сексі чи просто Нуб 201, хоча на останнє вона може образитись.
– А мене qwErty0043! – запинаючись вимовив гравець. – І не забувай, що буква Е велика.
Це добряче насмішило дівчину і вона з хвилину сміялась.
– Ну, добряк, харе сміятися, погнали карати раків.
– Знову на дев’ятих левлах[12]?
– Так.
Бій був блискавично швидким, особливо для юнака. Його винесли першим і дівчина довго насміхалась з його навиків. Тоді як Мері, майстерно розправилася із чотирма машинами, не отримала жодного ушкодження.
– А ти точно не школо-ло[13]?
– Пфф, перший курс! – відповів гравець, а про себе додав : «ліцею будівництва і комунального господарства, а для своїх просто – бурситету імені когось, хто вже помер».
Гра продовжувалася до пізньої ночі. Убивали і говорили майже без перестану. Єдина перерва тривала сім хвилин для приготування чаю та туалету. Головні потреби вояків уже не змінюються кілька тисячоліть.
Виявилося, що дівчина також навчалася, але в університеті, а на гру присіла після розставання зі своїм парубком. Вона назвала це заміною залежності, навіть, читала щось подібне у пабліках[14]. Протягом двох років щоденно грає, але у взводі не так часто, навіть, натякнула хлопцеві, що він чимось унікальний. А це добряче підняло самооцінку гравця із великою літерою Е.
– А ти звідки? – запитав гравець.
– Київ.
– Круто, я також…
– Дивовижна вдача! – вигукнула дівчина. – Україномовні українці із Києва випадково знайомляться онлайн у Білоруській грі, в якій всі триндять по Мордовському[15].
– Це потрібно закріпити.
– Тобто? – здивовано перепитала дівчина.
– Можна зустрітися наживо, прогулятися, кава чи вино.
Дівчина притихла на хвилиночку.
– Гоу ще один бій, а потім відповім.
Гравець нервував, у нього трусилися руки і більшість снарядів то орали землю, то лякали місяць. Дівчина ж поводила себе впевнено, її продуктивність не знизилася, а навпаки піднялась. За підсумком бою дістала медальку «воїна», за шість знищених юнітів[16]. Могла б і сьомого прикінчити та сучки перші накрили смертника.
– Ну, то що завтра здибаємось? – невпевнено запитав гравець.
– Так, можна, біля фонтану, що поряд із Золотими воротами.
Хлопець був здивований і радий, давненько у нього не було зустрічей, особливо, із дівчатами.
– А о котрій?
– О восьмій? Тобі підходить?
– Так, я буду із трояндами.
– Ні, бери тюльпани! Від троянд мені хочеться блювати і, як правило, у поривах пристрасті я не стримую себе.
– Ну, тоді…
– Бувай, але не запізнюйся! Не люблю чекати.
Дівчина відключилася, а гравець, не помітивши цього, продовжував :
– Успіхів тобі і солоденьких снів. З нетерпінням чекатиму завтрашньої зустрічі… агов?
Гравець вийшов із гри та увімкнув музику. Годинник показував дванадцяту годину і натякав на відпочинок. Завтра чекають пригоди, а вони то потребують гарного сну.
Вмостившись у ліжко, хлопець довго крутився, то скидав, то натягував покривало. Він фантазував, як буде виглядати дівчина, що він її скаже чи як буде себе поводити. Показувати справжнього чи грати крутого хлопця? У голові вирували сотні питань і образів. А що, якщо вона не прийде, або захоче розвести його заради сміху? Кепкувати Мері точно полюбляла, це він чітко розгледів підчас спільної гри. З першими променями сонця хлопець заснув та не надовго – будильник голосно натякнув на ранок, навчання і солодку зустріч.
День минув непомітно і ось настав вечір. Юнак одягнув кольорову хіпову сорочку і випрані джинси. У зв’язку із екстреною ситуацією, навіть, попрасував їх, що раніше ніколи не робив. Прилизавши гелем смоляне волосся, вирушив на зустріч, по дорозі купив сім червоних тюльпанів і був готовий до зустрічі із дівчиною. Годинник показував 19.30, ці півгодини здалися хлопцеві найтяжчими. Він вдивлявся в обличчя кожної дівчини і гадав чи не вона це...
За тридцять хвилин до нього підійшла висока дівчина із білявим волоссям та фіолетовими прядками. Губи були пухкими та яскраво червоними, а сама дівчина худа і з достатніми грудьми та сідничками. Саме останні достоїнства спочатку оцінив гравець.
– Привіт, ти прекрасна! – вимовив хлопець.
– І ти нічого, прищавий принце, – жартома відповіла дівчина. – Ніколи не любила компліменти. Вони такі не щирі і брудні.
– Але ж це правда, ти дуже гарна.
Дівчина стримала язика за зубами, а хлопець перевів розмову в інше русло.
– То кава чи вино?
– Мені більше б симпатизував сьогодні коньяк. В Університеті всі ідіоти об’єдналися навколо мене і по черзі діставали.
– Тоді погнали пити, а по дорозі ти все мені розповіси.
Дівчина хотіла сказати чи відпустять юнаку хоч пива, проте промовила інше :
– А тобі точно це цікаво?
– Потрібно з чогось же починати, Мері.
– Правда ж у мене гарне вигадане ім’я?
Юнак кивнув, і вони переключилися на буденні речі.
Кожен розпитував по черзі. Домовилися, що будуть задавати по одному питанню та швидко на нього відповідати. Юнак завжди запитував якусь дурню про подорожі, улюблені страви та старших братів, тоді як дівчину цікавили більш практичні справи : навчання, гроші, майбутнє.
Хлопець завів дівчину до посереднього бару і замовив коньяк із фруктами та стейком. Заклад виглядав бідненько для першого побачення хоча про інше можна й не мріяти – в інших місцях запитують документи. Дівчина й оком не повела, за дві години вони прикінчили першу пляшку і юнак планував замовляти ще, але дівчина відмовилася.
– Вже пізно, ходімо додому. Ти ж проведеш мене?
– Безумовно! Тобі не холодно? – і, не дочекавшись відповіді, гравець зняв із себе піджак і накинув на витончені жіночі плечі.
Нічний Київ манив вогниками, пара взялася за руки і крокувала Хрещатиком. На шляху траплялися не менш п’яні туристи і ті хто тільки вирушав до пригод.
– А нам куди? – запитав юнак.
– Академмістечко, у мене там квартира.
– Давай я замовлю машинку.
Дівчина похитала головою.
Пройшовши кілька сотень метрів, дівчина спіткнулася і гравець спіймав її. Міцно обійняв за талію, поглянув у очі й поцілував. Спочатку в щоку, носика і тільки потім пристрасно у пухкі червоні губи. Вони сплелися у затяжному поцілунку, руками гладили спину поступово то спускаючись, то підіймаючись кожен до своєї цілі.
Вони гуляли з годинку містом роблячи довгі зупинки для поцілунків. Для них зникло все і вони не помічали міста із його шумом, брудом та постійними перехожими, що брутально вдивляються в очі. Для пари існували лише губи одне одного.
– А тепер викликай машинку, пора їхати.
Таксі приїхало швидко і забрало вуличних коханців. У машині вони мовчали, за них говорили руки.
– Ти не бажаєш залишися у мене? – запитала дівчина, коли вони вийшли із таксі.
Хлопець на хвилинку задумався. Він нікого не попередив що не буде ночувати вдома, а це могло закінчитися добрячим сімейними скандалом та сьогодні вночі все було байдуже.
– Так, лише наберу додому і скажу що ночуватиму у друга.
– І ким же я буду?
– Ігорем із бурси, що займається моделюванням літаків та інколи ночує у мене, а я в нього.
– А можна я краще буду продавати наркотики…
– Тоді б мене не пустили до тебе.
– От чортівня.
Юнак міцно прижав дівчину і поцілував її, а потім зателефонував до рідних. Розмова тривала не більше двох хвилин, батьки повірили в Ігоря, навіть, не помітили у голосі юнака нотки сп’яніння. А дівчина тим часом відправила швидке повідомлення подружці.
Мері жила у дев’ятиповерховому будинку на шостому поверсі. Зайшовши у будинок дівчина увімкнула світло. Хлопець хотів був поцілувати дівчину як раптово отримав сильний удар по голові з лівого боку.
– Ай, що це!
Юнак почав різко повертатися, проте не встиг, другий удар виявився сильнішим і хлопець впав на підлогу.
Останнє що він почув перед втратою свідомості :
– Це найбільший бугай, котрого ти приводила.
– Потрібно ж розвиватися… А ти спи, любий, все буде добре.
***
Через кілька днів у Києві з’явилися оголошення із фотокартками : «Вночі, 22 квітня … зник юнак 16 років, звати Олександр, має…»
[1] Гусля – гусениця
[2] Нікнейм – ім’я, псевдонім, що використовується при спілкуванні у чатах та комп’ютерних іграх.
[3] Дамаг – шкода/пошкодження від пострілу чи тарану
[4] Естонець – жартівлива назва німецького танку Е-100
[5] Фраг – знищений супротивник.
[6] Сучки – САУ, артилерія.
[7] СТ – середній танк.
[8] ЛТ – легкий танк.
[9] Німофіл – особа, котра полюбляє німецьку техніку.
[10] Нуб – новачок, недосвідчений гравець.
[11] Агрити – злити.
[12] Левл – рівень техніки
[13] Школо-ло – гравець, школяр, котрому ще рано грати у танки.
[14] Паблік – група у соціальній мережі об’єднання за певним інтересом.
[15] Мордовська мова – російська мова.
[16] Юніт – гравець.
м. Черкаси, лютий 2018
