24.07.2018 22:48
для всіх
108
    
  1 | 1  
 © Анатолій Валевський

Чарівна перлина. Частина-09

Чарівна перлина. Частина-09

з рубрики / циклу «Чарівна перлина (повість-казка)»

Соломія лише розгублено подивилася у темряву за вікном, в якій зникли Левко і Степана, а потім повернулася до Василинки, здивовано дивлячись на неї.

- Я вже нічого не розумію… розгублено промовила вона. - Виходить, що це Тупак з Пузанем у мене перлину вкрали?! А навіщо вона їм?

Василина, ледве не плачучи, взяла Соломію за руку і старанно заглянула їй в очі.

- Бо перлина чарівна, і клятий Цабекало хоче з її допомогою на тобі оженитися!

- Це ще мене спитати потрібно, чи я схочу! - презирливо усміхнулася дівчина.

- А він і питати нікого не буде – просто зачаклує тебе і все! - заплакала Василинка.

Соломія сердито тупнула ногою, швидко роззирнулася на всі боки, наче щось відшукуючи поглядом.

- Я йому зачаклую, товстий старий лизень! Я йому такого начаклую, аж шкура на ньому буде горіти!

Соломія підбігла до печі, ухопила рогача і вибігла на вулицю. З темряви пролунав її роздратований голос:

- Ах ти, мішок з салом! Ще не вловив, а вже скубти хоче?! Ну, постривай!

Василинка сплеснула у долоні і теж прожогом вибігла на вулицю.

На гілці дерева сиділа велика сова, що тільки прокинулася для нічного полювання, і глипала очами, супроводивши поглядом Степана і Левка. Почувши тупотіння, вона повернула голову у напрямку хати Соломії і побачила дівчину з рогачем в руках, яка голосно обурювалась:

- Ах ти, цап, підступний! Не допоможуть і чари, як хто кому не до пари!

Соломія пробігла повз дерева. Сова і її супроводила поглядом і знову почула, як хтось біжить. Кліпнувши очима, повернула голову на шум і побачила Василинку, яка теж пробігла повз дерева. У сови голова пішла обертом, вона щось пробелькотала дурним голосом і розгублено гепнулася з гілки на землю.

Тим часом у хатині Глеків сперечалися Меланка і Тиміш. Чоловік нахилив голову, а жінка йому виговорювала:

- Як тобі не соромно, старий! Ти ж у молодості таким справним козаком був! Нічого в світі не боявся… А зараз що з тобою сталося?!

Тиміш спідлоба дивився на Меланку, проте голови не підіймав.

- Я ж, Меланко, своє вже давно відвоював… Та й роки мої не ті щоб з шаблею бігати…

- А хлопцям допомогти?! - наполягала жінка.

Раптом відчинилися двері, і до хати вбігла захекана Василинка. Вона заламувала руки, мало не плачучи.

- Ой, дядьку Тиміш, тітко Меланко, допоможіть!

- Меланка підскочила з стільця, занепокоєно підбігла до дівчинки і взяла її за плечі.

- Що сталося?

- Чорти вкрали у Соломії чарівну перлину… а Левко зі Степаном побігли… до Хоми Цабекало, щоб не дати йому зачаклувати Соломію! - розтираючи по обличчю сльози розповіла дівчинка.

- А вона сама що робить? - занепокоївся Тиміш.

- Теж побігла до чаклуна!

Тиміш знову сів на місце і схилив голову.

- Ну, то, може, вона там і розбереться з усіма… їхнє діло молоде… - стиха промовив він.

Меланка швидко зробила крок до столу у напрямку чоловіка.

- Що ти таке кажеш, Тиміш?! Біжимо мерщій до шинку!

- Ні… моя хата скраю, я нічого не знаю… - вперто відмовився старий.

- Ну то й сиди собі вдома, старий бовдуре з каменюкою замість серця! - скипіла господиня. - Я сама піду, а там вже як буде!

Вона підбігла до великого сундука, що стояв у кутку кімнати. Одним рухом рішуче скинула з нього якісь речі, відкинула віко і з радістю вихопила з сундука козацьку шаблю, змахнула нею над головою і попрямувала до дверей.

- Як нема у хаті козака, то й баба за шаблю візьметься! - вигукнула Меланка, виходячи на подвір`я. Василинка вибігла за нею.

Тиміш розгублено кліпнув очима.

- Меланко, ти що, з глузду з`їхала! - гукнув він, та де там, у відповідь відчув лише тишу. У розпачі ляпнувши себе руками по литках, старий рвучко підійнявся і рішуче попрямував до дверей.

- Зовсім сказилася стара… - пробурмотів він. - Але ж таки треба йти на допомогу!

У вікнах шинку було темно, лише в одному зловісно блимало якесь примарливе зеленувате світло. Панувала тиша. З димаря вилетіла зграя чорних кажанів і з пронизливим вереском подалася кудись у темряву. Перед зачиненими дверима шинку у нерішучості тупцяли чорти, підштовхуючи один одного.

- Давай, Тупаче, стукай... - підштовхнув Пузань наперед Тупака.

Але той почав опиратися, пручатися.

- А чого я? Перлина ж у тебе – ти й стукай…

- Я не можу, бо у мене руки зайняті, дурень!

Тупак схилився над лапами Пузаня, роздивляючись.

- Чим це, мені цікаво?

Пузань сховав лапу з перлиною за спину, а другою вказав Тупакові на двері.

- Та перлиною ж… стукай, кажу тобі. Треба її віддати нашому господарю…

- А як Хома почне лаятися, що ми його розбудили? Ні, краще давай я потримаю перлину, а ти стукай!

Поки чорти сперечалися, з вулиці долинуло тупотіння, і з темряви виринули постаті Левка і Степана. Вони бігли просто на закляклих з переляку чортів.

- Ось вони де! Хапай їх! - вигукнув малий.

Чорти стрімголов кинулися до дверей шинку і гепнулися в них з усієї сили. Двері не витримали такого напору і розлетілися на тріски. Чорти шкереберть закотилися у шинок. Усередині щось блимнуло, вибухнуло, і почувся зловісний голос Хоми Цабекало:

- Що тут коїться? Ах, ви, свинячі діти! Нащо двері розтрощили?!

Степан з Левком, не зупиняючись, забігли у шинок.

У проймі внутрішніх дверей стояв Хома. Погрозливо зсунувши брови, він дивився на несподіваних гостей. Біля його ніг на підлозі сиділи перелякані чорти.

- А ви хто такі? - вигукнув шинкар, дивлячись на хлопців. - І як насмілилися увірватися до моєї хати?!

- Зараз дізнаєшся! - погрозливо відповів Левко.

Тупак декілька разів смикнув шинкаря за холошню, боязко вказуючи на хлопців.

- Оце ж вони, оті прийди, що ви про них питали!

- Ще й хотіли собі чарівну перлину забрати! - старанно додав Пузань.

Хома з зацікавленням придивився до хлопців і запитав:

- А звідкіля вам відомо про неї? І нащо вона вам здалася?

- Для доброго діла… - відповів Степан. - Відпусти Соломію і, може, ми віддамо тобі перлину.

Пузань здивовано покрутив головою, дивлячись то на Степана, то на шинкаря, потім підняв лапу з чарівною перлиною догори і радісно повідомив:

- Як же ви можете її віддати, як перлина у мене?!

Хома склав руки на грудях і презирливо зареготав.

- Ха-ха-ха! Ти диви, які лицарі знайшлися! Голим гузном їжака стращають!

Чорти і собі теж почали реготати.

Тоді Левко витяг з кишені зеленого горіха і зцілив Тупакові у лоба, який почав скиглити, тримаючись за лоба, і жалітися своєму володарю:

- Вони ще й б`ються!

Шинкар ногою відштовхнув Тупака і вихопив з лапи Пузаня перлину.

- Соломія тепер моя! - задоволено промовив він. - Що захочу, те з нею і буду робити! А вас, жебраки…

Саме цієї миті у шинок заскочила розпашіла від бігу, розгнівана Соломія з рогачем у руках.

- Що це ти, мерзотнику, тут базікав?! - гнівно вигукнула вона. - Ану, повертай негайно перлину, що твої чорти поцупили!

Цабекало зловтішно посміхнувся в обличчя Соломії, підійняв догори сяючу чарівну перлину і крутнув її декілька разів у різні боки, роблячи вигляд, що милується.

- Е-е… ні, моє серденько… моя пташечко… Це тепер моя перлина. - солодко промурмотів Хома. - Я її володар, тому буде тільки так, як я скажу

- Ніяка я тобі не серденько і не пташечка, товстий бовдуре! - гнівно тупнула ногою Соломія. - А як не віддаси перлину добром, то не жалкуй потім!..

Вона настромила рогач на Хому і почала загрозливо до нього наближатися. Степан з Левком теж подалися уперед, потроху розступаючись у боки.

Чорти боязко притиснулися до чаклуна, але той з усієї сили штовхнув їх назустріч нападникам. Не втримавшись, Пузань і Тупак сторчголов впали до ніг Соломії, яка тієї ж миті почала лупцювати їх рогачем.

- Йой! Соломіє, не бий мене так, бо поперек трісне! - заскавчав Тупак.

- А хоч би ти й сам тріснув разом зі своїм господарем!

Сидячи навпочіпки, Пузань тільки лупав дурнуватими очима то на свого приятеля, то на дівчину.

Поки Степан і Хома міряли один одного погрозливими поглядами, Левко підкрався збоку і обв`язав хвіст Пузаня довкола ноги великого важкого столу...

У цю мить до шинку підбігла захекана Меланка. Однією рукою вона тримала Василинку, а другою стискала козацьку шаблю чоловіка. Побачивши розтрощені двері, вони нерішуче зупинились. Зсередини лунав якийсь гомін, стукіт, вереск чортів. Меланка хапнула ротом повітря, наче риба, витягнена з води, перехрестилася і звернулася до дівчинки, яка з острахом дивилась на розтрощені двері.

- Василинко, слухай мене уважно: стій тут – як Левко вибіжить з шинку, бери його і, не розмірковуючи, тягни до церкви! Сховаєтесь там до ранку…

Дівчинка вхопилася за руку жінки.

- А як же ви і всі інші?! Соломія, Степан?..

- За це навіть не думай – на все Божа воля! - погладила дівчинку по голові Меланка. - А я, може, й стану їм у поміч…

Вона взялася за руків`я шаблі обома руками і рішуче повернулася до дверей шинку. Раптом позаду з темряви пролунав голос Тиміша:

- Отож хвалилася вівця, що в неї хвіст, як у жеребця! Ти куди стара?! Зовсім з глузду з`їхала?!

Меланка рвучко повернулася на голос, підсліпувато вдивляючись у темряву, з якої раптом вийшов її чоловік.

- Тебе забула спитатися! - пирхнула вона. - А хто ж хлопцям допоможе?! Он тобі б лише на печі боки гріти!

Тиміш рішуче протягнув руку і забирав у Меланки шаблю.

- Ех, ти… - зітхнув старий. - Шия з намистом, а голова зі свистом… Я ж хотів хоча б на старість пожити спокійно… Відійдіть подалі від хати!

Він повернувся до шинку і рішуче вскочив усередину роззираючись на всі боки. З шинку долинуло зловісне ревіння чаклуна. Василина перелякано пригорнулася до Меланки. Вони відступили на декілька кроків, з острахом дивлячись на шинок.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!