Ненависть
Знаєш, мабуть, я могла б тобі зараз написати, що відболіло. Що тепер, через стільки років, я зрозуміла б тебе, як жінка жінку. Що уже неважливо, що кожен врешті-решт пішов своєю дорогою. Але тоді я була до безтями закоханим дівчам, а ти - тією, хто намагався відібрати найдорожче.Ти була червоною. Майоріла яскравою стрічкою серед знебарвленої буденності. Та мені так не здавалося. Для мене ти була кривавим відбитком, залишеним на мовчазній стіні, як спогад про завданий біль. Ти зіграла пурпуровий гімн мого падіння. Витягла назовні із тоді ще дитячого нутра страшне почуття - ненависть. Ковток за ковтком, і ця отрута вже розливалася темрявою по тілу, творила нову людину. Закохане дівча залишилось осторонь. Одного разу ти прийшла, залишила свою дзвінку багряність на білій серветці. Я все думала, куди ж її потім подіти, щоб він раптом не дізнався, що ти була тут. З тих пір я не малюю губи червоним. Кажу, що мені не личить. А, насправді, червоне - це ти. І я постійно боялася, що одного разу ти проб`єшся крізь мене до нього. Що твій вогненний голос лунатиме в його голові, замість мого. Цього не сталося. Та в цій боротьбі я втратила щось важливе.Скажи, він снився тобі відтоді хоч раз? Бо мені постійно сниться сяйливе дівча, що від своєї закоханості хоче обійняти весь світ. Я раптово прокидаюся і розумію, що його нема. Воно померло, заснуло вічним сном тоді, коли прокинулась ненависть.
Листопад, 2018
