Блакитна троянда
Дія 3 Літне мешкання. Праворуч будинок з верандою і садком. На авансцені, теж праворуч, альтанка або трельяж, обернутий до публіки виходом. Ліворуч теж будинок, менший. Далі будинки і сільські хатки в садах. В глибині сцени річка з пологим піскуватим берегом. Ранок. Світло яскраве.
Перед здійманням завіси чутно pianissimo, гуртовий спів «Пливе човен, води повен», дедалі іде він crescendo. Завіса здіймається, і в глибині сцени на річці показується човен з компанією співців.
Вихід 1
Човен пристає до берега і з нього виходить Орест, Милевський, Острожин, Саня і дві панночки. Перша панночка гарненька, в косах у неї лелії річні.
1-ша панночка
Що ж, панове, будемо кашу варити?
Саня
Та яка там каша? Снідати будемо у нас. (До Милевського.) Сергію, піди, серце, розпоряди, щоб скоріше давали.
Милевський пішов у будинок ліворуч.
Потім погуляємо в лісі, а вогні палити добре тільки увечері.
Вихід 2
Ті ж без Милевського.
Острожин
(до другої панночки)
Добре ваші українські пісні придаються замість баркароли, ніяк я не сподівався!
2-га панночка
Чому не сподівались?
Острожин
Де ж, такий контраст: примітивний спів полудикого народу і – баркарола!
1-ша панночка
(до Ореста)
Ви, Оресте Михайловичу, умієте через вогонь стрибати?
Орест
Звичайно, вмію. (До Острожина.) Чого ви, Острожин, знов лаєтесь?
Острожин
Я?
2-га панночка
M-r Острожин був ласкавий обізвати наш народ дикарями.
Острожин
Вибачайте, не дикарями, а полудикарями, се різниця, і не тільки ваш тутешній народ, а взагалі. Нашому народу бракує навіть початкової культури, дресировки.
Орест
Спасибі!
1-ша панночка сміється.
Саня
Що ж, Оресте Михайловичу, дресировка всякому потрібна!
Орест
Позвольте, однак…
1-ша панночка
(капризним тоном)
Оресте Михайловичу, не сваріться, я так не люблю, як люди споряться!
Вихід 3
Ті ж і Милевський.
Милевський
(виходить з будинку)
Все вже готово, Санечко.
Саня
Гаразд. Прошу, панове! Тільки треба там з човна забрати… Ти б, Сергію, пішов.
Милевський подається до човна, Орест і Острожин собі.
(Саня до них.)
Не турбуйтесь, панове, він може й сам забрати, там небагато!
Паничі все-таки йдуть.
Забери там і весла, Сергію, а то ще хто вкраде.
Милевський
(од берега озивається)
Добре!
2-га панночка
Яка ж ваша домівка, Саню? Добре врядились?
Саня
Так собі, по-літньому. От прийдеш до мене у місті, і там буде не те, я хочу справжній європейський салон врядити. Знаєш, в Росії здебільшого навіть заможні люди не вміють впорядити хати як слід, а, наприклад, у французів…
Панове вертаються від човнів з веслами і дамськими речами.
Ну, просимо, панове!
(Подається до будиночка.)
Орест
Та я хтів ще до матері зайти.
Милевський
Ще зайдете, маєте час, ходіть, ходіть; не зраджуйте товариства.
Ідуть з Орестом вперед; панночки з Острожиним трохи відстали.
2-га панночка
(стиха)
Хто б міг думати, щоб з Милевського вийшов такий взірцевий чоловік і господар дому!
Острожин
Ба! все то дресировка!
Сміючись, входять на ганок, потім у двері будинку.
Вихід 4
З будинку ліворуч на веранду виходить Любов. В руках у неї складений стілець і скринька з красками. Вона ставить стілець, сідає боком до публіки, одчиняє скриньку, виймає палітру і пензлі, набирає красок і починає малювати на дощечці, вправленій в віко скриньки, від часу до часу поглядаючи на річку. Вид у неї змарнілий, немов заклопотаний. Згодом зітхає, становить скриньку долі, підпирає голову руками, а лікті впирає в коліна й задумується.
Вихід 5
Любов, лікар входить справа, з вудкою і кошиком в руках.
Лікар
(гукає)
Здорові, панночко!
Любов
(кинулась, аж затремтіла)
Здорові! Ох, злякали ви мене!
Лікар
Чого? Ви думали, може, що се не я гукаю, а який перелесник? (Зіходить на веранду і подає Любі руку.) Ну, здорові ще раз!
(Сідає на сходах.)
Любов вітається з ним.
Лікар
Що се ви, панночко, такі сьогодні якісь знервовані? Може, нездорові?
Любов
Хто його знає, так якось не по собі: голова болить, і якось серце заходиться… не виспалась, певне.
Лікар
Чого ж се так, душно було?
Любов
Ні, окрім того, так мені якось було не то сумно, не то страшно, трудно розказати. Сиділа я вчора в своїй хаті, писала листи довго, тіточка вже спала, і чогось мене такий острах взяв. От не вірю я в жадні пречуття, але так все здавалось, немов щось має статись недобре у нас, чи з тіточкою, чи що… Я пішла собі понад річку. От сама не боялась іти, бо я не того боялась, що навколо мене, а якось самої себе страшно, того, що в мені. Мені здавалось, що от-от я мушу чогось закричати не своїм голосом і всіх вжахнути. Я довго стояла над річкою, було так темно, і в ній немов щось ворушилось, росло… і раптом мені подумалось: ах, се ж зо мною самою буде нещастя… Я стояла, аж поки став біліти день; тоді я пішла спати. І таке мені снилось недобре… Мені снився страх, почуття страху без причини. Ах, взагалі мені тепер такі сни сняться, такі тяжкі сни! І чого се, скажіть?
Лікар
Ет, все то, панночко, нерви. От я вам Cali bromati пропишу або щось такого. Се нічого, се з панночками часто буває.
Любов
(всміхнувшись)
Чого ж, власне, з панночками, а з паніями?
Лікар
Е, з паніями там вже інша річ, там більше так, спересердя, знаєте, часами, ну там істерика, млості… А в панночки воно, певно, так, пречуття, страхи. Бо що ж, маєте собі, живе панночка на дозвіллі, читає, мріями усякими займається і серця нікому розказати, а воно собі молоде, ну не без того, щоб нам якої, як то кажуть, присухи не було. Дівоче серце не камінь.
Любов
Ну, хіба ж у заміжніх жінок не буває часом ще більше горя?
Лікар
Е, все то, знаєте, не те. Там уже хіба, борони боже, якого нещастя!.. Людина собі встановилась, вибрала собі свою лінію, має обов’язки, сім’ю, тут уже ніколи настроюватись на романтичний лад. Та вже ж недарма по статистиці так виходить, що між одруженими людьми менше бував нервових і душевних хвороб. Спокійне, впорядковане життя – найкращий лік проти всяких справжніх і можливих хвороб.
Любов
Так, я про се читала. Ну, а як ви думаєте, наприклад, мені недавно одна товаришка писала, – ви її не знаєте, вона в Петербурзі, – от у неї мати померла з сухот. А тепер ся товаришка заміж має виходить. Правда ж, се не гаразд?
Лікар
Ваша ж товаришка здорова сама?
Любов
Та здорова до якого часу.
Лікар
Ну, то й дай їй боже в добрий час! Як станемо розбирати, в кого яка мати, та дід, та баба, то половину людей прийдеться хіба в ченці постригти. Знаю я таких, що, здається, всі ворони кракали на їх шлюб, а вони собі живуть любесенько, дарма що у Крафт-Ебінга та Вейсмана благословенія не просили. Думаєте, добро яке з того бурлакування? Де там! Старий кавалер – то так все одно, як старий собака, вірте моїй совісті, з власного досвіду кажу.
(Сміється, Люба теж.)
Любов
От так атестат старим кавалерам! Чи то й старим паннам такий самий?
Лікар
Бог з ними, я їх боюся зачіпати, се, знаєте, gens irritable.
(Сміється.)
Вихід 6
Саня, Милевський, Орест, Острожин і панночки. Саня з робочим кошиком, перша панночка з вудкою, друга з сачком. Острожин несе посуду з приманкою для риби, Милевський – плед, килимок і складаний стільчик. Милевський прямує до лікаря, переймає стільчик з правої руки в ліву і вітається з лікарем.
Милевський
Почув я з хати олімпійський сміх і зараз подумав: значить, наш ескулап тут! (Завваживши вудку.) А, і ви узброєні?
Лікар
Та що ж, думаю собі, ачей же й на мене якийсь дурний карась набіжить, невже ж я дурніший від усіх карасів, щоб так-таки ні одного не вловити?
Милевський
(до лікаря)
Ну, то ходім разом, виберем місце.
Виходять обидва.
Вихід 7
Ті ж без лікаря і Милевського.
Орест
(підходить до Любові)
Добридень, Любо! (Тихше.) Ти підеш з нами?
Любов
(холодно)
Добридень. Ні, не піду.
Орест
Чому?
Любов
Так, без мене обійдеться. (Повертається до Сані.) Здорова! Ви були аж у місті?
1-ша панна
(оддалі стоїть, з Любов’ю не вітається, незнайома)
Оресте Михайловичу, у мене гачка нема! Поможіть.
Орест підходить нехотя до неї. Любов прикро глянула в той бік.
Саня
(до Любові)
Так, от і Ореста Михайловича зустріли там, на пристані, в чаянії парохода, та й забрали з собою.
(Виходить, обмахуючись листком пальмовим.)
Острожин
(вітається з Любов’ю)
Що це ви, Любов Олександрівно, до наших parties de plaisir не пристаєте? Чи здорові?
Любов
(неуважно, все поглядаючи на Ореста і 1-шу панну)
Ви давно приїхали? Я якось не чула!
Острожин
Ні, недавно! (Глянув на посуду з приманкою, що держить в руках, стиха промовля.) Фу, однак, се досить противна штука!
(Нишком одійшов і поставив долі.)
1-ша панна
(говорить з Орестом під час розмови Люби з іншими)
Ви, здається, нудитесь сьогодні, Оресте Михайловичу?
Орест
Ні, то вам так здається.
1-ша панна
Ні, у вас чудна натура, ви, наприклад, казали, що вам тут не пишеться, а тим часом ви на лоні природи…
Орест
Часом одного лона природи буває мало…
1-ша панна
(кокетливо спускає очі)
Так, се правда.
Орест
Недарма люди завжди старались заселити порожні ліси і води німфами, русалками, взагалі чимсь живим, хоч би й фантастичним, вимареним. Окрім того, для літературної роботи треба духовної рівноваги, певне…
Острожин
(озивається)
Навпаки, літератор наших часів мусить відчувати на собі всі підвищення і пониження температури громадського організму.
Орест
(не вважаючи на нього)
От сеї-то рівноваги я не вмію осягти самохіть. Я не належу до школи parnassiens.
Любов
(озивається різко)
Але я не думала досі, що ви до символістів належите!
Орест
Я? До символістів?
Любов не відповідає. До неї підходить друга панна, вітається.
Любов
Давно ми з вами не бачились.
Острожин
(до Сані)
А мені подобаються символісти.
Саня
Невже?
Острожин
Серйозно! (Таємничим голосом, розводячи руками без ладу.) «Мої блідо-жовті мрії спустились на серце твоє…» – знаєте, щось таке таємниче… – «Немов павуки хрестовії…»
Саня
(сміється)
Ет!
2-га панна
(до Люби)
Вас можна повіншувати?
Любов
З чим?
2-га панна
Мені казали, що ви заручені.
Любов
Спасибі за новину. З ким же се?
2-га панна
(оглядається на Ореста)
Ах, вибачайте, се, значить, так собі, чутка. А мені переказували, як щось певного.
Любов
Цікава б я знати психологію спеціалістів по чужих справах, певне, се якісь великі альтруїсти, бо вже ж напевне їм на свої справи часу не зостається.
Саня
(до товариства)
Ходім же, панове! Що ми тут печемось? Та ходи ж і ти, Любочко!
Любов
Ні, я не можу.
Саня
Ну, як уважаєш… Оресте Михайловичу, а де ж ваша вудка?
Орест
Я, може, згодом прийду, мені справді треба до матері зайти на який час.
l-ша панна
Приходьте ж, ви обіцяли показати мені, як ловити сачком.
Товариство рушає.
Вихід 8
Любов і Орест.
Любов сидить, опустивши очі. Орест зійшов на веранду, став, прислонився до стовпа, дивиться на неї, вона встає, немов хоче йти геть.
Орест
Любо!
Любов
(спиняється, але не здіймає очей)
Що? Іди до матері, ти ж казав, тобі треба.
Орест
Я сказав для того, щоб тільки не йти з ними.
Любов
Даремне. Можна було піти.
Орест
Ти чогось чудна сьогодні, якась розстроєна, змарніла, чи не слаба ти? Я ще вчора помічав…
Любов
(змінює тон холодний, саркастичний на палкий)
Вчора помічав… а сьогодні цілий ранок тобі було даремнісінько!
Орест
Любо! Бог з тобою. Я увесь час тільки й думав, як би відчепитись від сього осоружного товариства.
Любов
Ах, на бога, «осоружного»! Від якого часу воно тобі осоружним стало?
Орест
Від того, як ти перестала в ньому бувати.
Любов
Чого ж мені бувати в ньому! Щоб кидати тінь і там? Мало тобі й так тої тіні!..
Орест
Сором тобі таке говорити!
Любов
Не думай, що я нічого не розумію.
На сі слова входить мати Ореста збоку і спиняється за трельяжем.
Що ж, іди, іди від мене на лоно природи, там, може, якраз знайдеш і русалочку з леліями річними в косах!
Орест
(ледве стримуючись)
Ну, Любо, се вже щось таке, чого я зовсім не розумію. Се не подібно до тебе, я навіть не змагаюсь.
Любов
(іронічно)
Ах, яка лагідність голубина!
(Раптом заходиться істеричним плачем і кидається в хату.)
Орест хоче бігти за Любою.
Мати
(гукає)
Оресте!
Орест
(спиняється)
Я зараз, мамо. Пожди!
(Хоче йти за Любою.)
Вихід 9
Орест і пані Гpуїчева.
Груїчева
(виходить на веранду, бере Ореста за руку)
Ні, Оресте, пожди, ти мусиш вислухати мене.
Орест
Мамо, якраз ти вибрала невластивий час для розмов, я тепер не в такому настрою.
Груїчева
Нема часу вибирати настроїв. Прости, я буду без передмов. Слухай, твої відносини до Люби дуже не тішать мене.
Орест
Що ти бачиш лихого в нашій приязні?
Груїчева
Слово приязнь тут не підходить; між друзями не буває таких сцен, як от тільки що була. Що казати, усі вважають вас все одно що зарученими; мені вже не раз натякали на се. А тим часом ти сам знаєш, що се не до ладу. Ти мусиш подумати про се і не заводити справи далеко, а розійтись, поки є час.
Орест
Чого ж розійтись?
Груїчева
А який же, по-твоєму, вихід! Хіба ж краще дражнити її і себе? Так же довго тривати не може, се фальшиво і тяжко, гра в якусь надземну любов пристала хіба підліткам, і я ніколи не повірю, щоб Люба була справді такою дитинкою, як вона з себе удає, їй не шістнадцять літ. Вона просто дуже зручно розлічила всі ходи.
Орест
Мамо, я прошу тебе не говорити так про Любу, інакше я не можу розмовляти далі.
Груїчева
Будь ласка, я маю право вимовляти свої думки і не добирати стилю для рідного сина. Ну, а чим же ти об’ясниш те, що вона тримає тебе коло себе, мов на ретязі тримає, як павук…
Орест
Ну, се ще хто його зна, хто кого більше тримає.
Груїчева
Звісно, вона тебе. Що з того, що вона не зветься твоєю жінкою? Так найкраще, всі права і ні одного обов’язку!
Орест
Мамо, ти сама собі перечиш. Се навіть проти всякої логіки!
Груїчева
А де ж у вас логіка? Високі теорії, нова мораль!.. Добра мораль, зав’язати світ людині. Ні, не буде сього, я не дам тебе на поталу сійdemi-vierge, сій упириці. Ти мусиш покинути її.
Орест
Сього не буде ніколи, ніколи, скоріш я життя покину! Ти не маєш права вимагати сього!
Груїчева
Оресте! Я маю право на тебе. Я тебе викохала, виростила, тобі все життя віддала. Нема такої жертви, якої я б для тебе не принесла.
Орест
Я від тебе ніколи ніяких жертв не просив і тепер не прошу, а ти хочеш відібрати від мене життя, моє щастя, се просто егоїзм, насильство.
Груїчева
Оресте, Оресте, дитино моя! Що ти говориш, я ж для тебе на все готова! Женись, покинь мене, роби, що хочеш, тільки не губи себе. Хіба ж ти не знаєш, що утопиш себе, як оженишся з нею? Її ж мати божевільна була…
Орест
Яке мені діло до її матері?
Груїчева
О нещастя моє, невже ж ти візьмеш за себе сю божевільну!
З вікна чути крик Люби.
Орест
Так, я візьму її або сам збожеволію, коли ти того хочеш.
(Раптово іде геть.)
Мати хапає його за руку, він вириває і кидається до будинку праворуч.
Груїчева
Оресте, Оресте!
Орест входить у двері.
Боже мій, боже!
(Виходить, схопивши голову руками.)
Вихід 10
Оpест і Любов.
Любов
(вибігає на веранду, одною рукою тримається за голову, другою одвертає від себе Ореста)
Лиши мене, лиши мене, все скінчено, я виїду, ми більш не побачимось. Твоя мати має рацію, ти не повинен брати якоїсь божевільної!
Орест
Любо, прости їй, се просто заздрість материнська, вона не звикла ділити мене ні з ким, потім вона побачить, яке щастя ти мені даси, і перша попросить у тебе пробачення.
Любов
Ні, ні, вона правду казала. Я упириця, я п’ю з тебе кров…
Орест
Доле моя, що ти говориш? Ти просто розстроєна сьогодні! Заспокойся! Забудь ти сю нещасну розмову, що тобі до того! Я ж тебе люблю, як і перше, ні, більше, ніж перше!
Любов
(плаче, припавши до колони)
О наша блакитна квітка, що з нею сталось!
Орест
Не жалуй – що сталось, мусить статись, будем брати те, що дає життя.
Любов
Не можу, не маю права…
Орест
Право! Я знаю тільки одно право, право на щастя! А яке ж ти маєш право віддавати мене в жертву якійсь фантазії, якійсь фікції. Ти ж знаєш, що, кидаючи мене, ти губиш мене з тілом і душею, у мене нічого не зостанеться в житті без тебе.
Любов
(пересилює себе, перестає плакати, кладе йому руку на плече)
Ні, коханий, не кажи сього, у тебе зостанеться твій талан.
Орест
Він загине без тебе, бо ти моя муза, ти моя поезія. Я тепер нічого не пишу, бо я не маю думок в голові, окрім одної, що ти не моя і що я не можу так жити… Ти хочеш загубити навіки мене, мою славу і все, що я міг би зробити, бо я чую в собі вогонь, він міг би дива створити, але ти хочеш вгасити його. Що ж, нехай гасне, мені тепер нічого не жаль…
Любов
Оресте, о, як мені тяжко се говорити! Ти молодий, ти можеш пережити, забути се все, знайдеш собі кращу.
Орест
(здіймає різко голос)
Не ображай мене, я не хочу терпіти сього. Кращої від тебе нема на світі, а хоч би й була, то мені її не треба. О, якби ти мене любила так, як я тебе!
Любов
Оресте, ти знаєш, що я люблю тебе, що я тільки тебе на світі кохаю.
Орест
Хто любить, той не віддасть любого в жертву мертвій теорії, мріям кабінетним.
Любов
(подається до нього, але затримується з жахом)
А що, коли се не мрії?
Орест
Дарма! З тобою я на все готовий. Все, все ділитиму а тобою…
Любов
Навіть божевілля…
Орест
Так, все! Тільки будь моя! Скажи: моя?
(Обіймає її, цілує.)
Любов
(замираючим голосом)
Твоя…
(Мліє, опускається і падає з його обіймів додолу, як нежива.)
Орест
(припадає до неї)
Любо, Любо, що з тобою? Ах, вона мов нежива! Я її убив. Любо, Любо, прокинься!
Любов
(прокидається після млості)
Ах, оце я й лежу? (Схоплюється жваво і легко; до Ореста.) Ти нащо мене додолу кинув? Бач який!
Орест
Тобі краще, серденько? Що тобі, Любо?
Любов
Ex, що там! Мені так добре! Я така щаслива! (Кидається йому на шию.) І ти щасливий, правда?
Орест
Правда, моє щастя, моя! Коли ж ми вже будемо навіки вкупі? Коли ти назовеш мене дружиною привселюдно?
Любов
Ходім!
(Бере його за руку.)
Орест
Куди?
Любов
До церкви.
Орест
(трохи злякано)
Чого?
Любов
До вінця.
Орест
Ні, мила, не жартуй, скажи! Чи до жартів тепер?
Любов
Які там жарти? Нас уже давно ждуть… Ах, стривай, я ж не вбрана, се нічого, я зараз! хвилиночку, хвилиночку! (Біжить на веранду, спиняється, обертається і посилає Орестові скілька поцілунків рукою.) Вмить, моє кохання!.. Тьотю Ліпо, де моя біла сукня?
(Зникає в дверях.)
Орест
Що з тобою, Любо?
(Біжить до дверей.)
Люба раптово кинула дверми, замкнула їх. Чутно її голос: «Тобі не можна; жених не повинен бути в хаті, поки молода вбирається».
(Орест стукається в двері, йому ніхто не одчиняє. Він біжить до будинку ліворуч.)
Сергію Петровичу, Олександро Вікторівно! Хто-небудь, на бога! Рятуйте, поможіть! (Вбігає в двері, згодом вибігає знов.) Ніде нікого! О господи!
(Знов кидається до будинку праворуч і стукається, далі забігає за будинок і звідти чутно, як він стукає.)
Вихід 11
Любов у білому пеньюарі з розпущеним волоссям, у руках шапочка амазонка з довгим вуалем. Олімпіада Іванівна за нею, перелякана, сама не своя.
Олімпіада Іванівна
Любочко, годі, годі! Ах, що з тобою?
Любов
Білого не знайшла, все одно, тепер і чорне в моді. (Одриває вуаль од шляпки, рве квітки на вазонах, що стоять на веранді, і вкупі з вуалем чіпляє їх на голові собі.) З живими оригінальніше буде!
Вихід 12
Саня, Милевський, Орест, Олімпіада Іванівна і Любов.
Саня
(побачивши Любу, стала здивована)
Що се таке?
Орест
(до Милевського)
Де лікар, де лікар, скоріше!..
Саня хапає чоловіка за руку.
Любов
Я вже готова. Тільки роль виучу: по весіллі мій дебют. (Іде на веранду, звідти декламує монолог Джульетти.)
Летіте вчвал, ви, румаки огнисті,
До Фебових палат; візник такий,
Як Фаетон, хай вас жене на захід,
Хай миттю вас покриє хмарна ніч.
Спусти запону щільну, гречна нічко,
Ходи, матроно, в простих чорних шатах.
Прийди, Ромео, ти мій день вночі,
Бо ти лежатимеш на крилах ночі,
Як перший сніг на ворона крилі…
О мій Ромео!
(Кидається обіймати.)
Орест хапає її за руку.
Любов
Ходім, ходім, пора! Ай, пусти мені руку! Геть, я сама тебе не хочу, лютий, бери собі Саню! (Виривається, біжить до Сані, бере її за плечі і пхає до Ореста.) Цілуйтесь!
Саня
Ой, рятуйте!
(Біжить у свій дім і з гуком замикає двері.)
Любов
(до Милевського)
Як се я досі не бачила, що у вас такі гарні вуси? (Бере його за лице й повертає до себе.) Тільки шкода, що од них чорні метелики на руці зостаються. Часто ваша жінка миє рученята? (Сміється.) Як ви казали: любов – се балерина! Значить, я балерина.
(Зриває з себе вуаль, має ним над головою, кидає і ловить квітки, танцюючи шпарко вколо, немов вальса. Пробігає біля Ореста, умисне чіпляє його вуалем. Орест хоче затримати її, вона зручно ухиляється і збігає на веранду.)
Милевський
(до Олімпіади Іванівни)
Може б, їй дати що для заспокоєння. Я принесу капель.
(Виходить.)
Вихід 13
Ті ж без Милевського і Сані. Лікар входить справа. Олімпіада Іванівна кидається до нього, показує на Любу, мімічна розмова між ними.
Любов
А, Яків Григорович! Ставайте тут! (Показує на місце перед сходами на веранду.) Я з вас намалюю Гіппократа, Сократа, а ви, тьотю Ліпо, будете Ксантіппа! Ха-ха! Не хочете! (Бере великого пензля, шпарко маже по дощечці, потім кидає скриньку на землю, фарби і пензлі розсипаються.) Пісок пристане, буде добрий грунт, а то Крицький каже, що у мене грунту нема. А я йому казала, що я Жанна д’Арк. (З величним жестом.) «Горітиме святая орифлама!»
Лікар
(підходить до неї, бере за руку)
Любов Олександрівно, як ви тепер маєтесь? Ви ранком скаржились, що у вас голова болить, а тепер вам краще?
Любов
О боже мій! (Весело.) І тут болить, і тут, і тут! (Показує на голову, на руки, шпарким і тремтячим рухом пробігає руками по всьому тілі.) Але се нічого, nur ein kranker Mensch ist Mensch! Ідіть собі спати, я не держу вас!
Лікар
(до Олімпіади Іванівни)
Ідіть приготуйте холодну ванну.
Олімпіада Іванівна виходить.
Любов
Ай, змова! Утопити мене хотять, кажуть, я божевільна!
(Кричить і плаче.)
Орест
(до Люби)
Любо!
Любов
(штовха його)
Іди! (Біжить до лікаря і шепче йому на вухо.) Я йому не вірю, у нього mania grandiosa, він думає, що він Данте, ха-ха-ха! А от я йому на злість. Слухайте:
В синім морі тануть золоті хмаринки,
В небі ні зоринки,
Над водою в’ється ластівочка швидко,
Вже її не видко.
Серце кришталеве, золоте кохання,
Дарма залицяння.
(Дивиться зальотно на Ореста; той закриває лице руками.)
Xa-xa-xa! Jalousie d’artiste. (Раптом обіймає й цілує лікаря.) Чому ви не женитесь, Яків Григорович? Вам би треба жіночку молоденьку, гарненьку. (Лічить йому волосся на голові.) Один, два, три, чотири, є більше, ніж у Бісмарка!.. Вони думають, що я… (Торкає себе пальцем по лобі.) Я завжди була така, так веселіше, от я вам розкажу. (Говорить жваво з веселим, але напруженим виразом лиця, немов згадує чи ловить нитку ідей. Тон рішучий, переконуючий, дедалі все швидше говорить.) Я була душею товариства, а потім вони всі так співали, співали, ні, правда, грали, ні, зовсім не те, я їм розказала одну дуже смішну історію… а вони зажурились. Дивіться, он летюча рибка! Ану, хто швидше! (Біжить швидко до річки.)
Орест переймає і ловить її за талію. Олімпіада Іванівна входить на половині її монолога, ридає, лікар заходжується коло неї.
Любов
(плеще в долоні)
Я виграла, я виграла! О щастя!
Орест
Любо, Любо! рятуйте, та що ж се таке?
Любов
(тихо, понизивши голос, здивовано)
Ти не даєш мені зловити щастя?
Завіса
Колодяжне, 1896 р.