28.12.2018 23:28
Без обмежень
55 views
Rating 5 | 1 users
 © Шепітко Олександр

Скипидар

– Тільки далеко не заходь, зрозумів?  

– Звичайно зрозумів.  

В дидсадку сьогодні вихідний, вдома залишати п`ятирічного малюка одного батьки побоялись, тому взяли мене з собою, на ферму, де доглядали групу молоденьких бичків: кормили, прибирали після них, водили на водопій.  

Спочатку всадовили на купу соломи в напівтемному телятнику. Але ж просто сидіти – це не для мене, тому в відповідь на моє скигління, відпустили на двір, на свіже повітря. Я дав обіцянку бути слухняним, робити все, що скажуть, тим більш, якщо не заважатиму, батьки скоріше закінчать, і ми всі разом підемо додому.  

На тому й зійшлись.  

Надворі озирнувся, витяг з носа "козу", посмакував її, потім виплюнув – зовсім не смачна на цей раз.  

Так, чим би зайнятися?  

Біля силосної ями вже бував – там цікаво в кінці літа, коли силос привозять з поля і трактор його трамбує. Сидиш собі на бетонній огорожі і спостерігаєш, як зростає рівень в ямі, повільно, але впевнено. Але зараз там тиша, тож робити нічого.  

До кузні? Воно б можна: залізо, вогонь, замурзані напівголі дядьки... Далекувато, правда. Якщо батьки вийдуть і поряд не знайдуть мене, то пасок знайде мою сідницю. Чого не дуже хотілося.  

Що ж, беремо лозину і стережіться будяки, ще не всі ваші голови повідрубувані!  

Вйо!  

Лозиною, як шаблею. Вйо! Вйо!  

Так, а це що?  

Раніше начебто цієї діжки тут не було.  

Цікаво, що в ній?  

Ледь прикрита.  

Якесь мастило.  

Зачепив пальцем із діжки, понюхав.  

Наче без запаху.  

Куштувати не став – вже й так зрозуміло, що нічого цікавого, лишень пальці вимазав. Витер їх об штанці, підняв лозину, та й гей-но знов будяки шмагати.  

Через хвилину відчув, що там, де пальці витирав, засвербіла сідниця. Почухав.  

Ой, а воно ще більше засвербіло.  

Вже й двома руками, вже й об стовб сідницею, як бичок. А воно все гірше, й гірше. Пече, аж невтстерпки.  

– Ма-а-мо!  

Горобці, що поряд порпалися в пилюці, злетіли на дроти.  

– Ой-йой, ма-мо!  

Із телятника вибігла матір:  

– Що таке? Чого кричиш, як різаний?  

– Пе-че-е, – продовжував я репетувати.  

– Де пече? Куди ти вже вліз? – мати перехилила мене через коліно, приспустила штани.  

– Ой божечки, воно ж червоне все. Що ти робив? Де тебе носило?  

– Я лишень пальцем заліз он туди, – схлипуючи, показав на діжку, – а потім витер об се-бе-е.  

Мати зовсім зняла штани, понесла мене до жолоба, де телята воду пили, ввімкнула воду, підставила під струмінь і звичним рухом добре промила обидві половинки сідниці.  

На галас збіглися майже всі, хто працював поблизу і тепер голосно сміялися з новоявленого натурознавця, від чого ще більше хотілося плакати.  

– Що тут трапилося? – почувся батьків голос.  

– Твій синок заліз руками в бочку зі скипидаром, а потім витер їх об свою сідницю, – сказала мати, витираючи насухо те, що свербіти перестало, але кольору не змінило.  

– Ото й всього? Треба було відпустити його, щоб ще побігав, поки не перестане пекти. Як в тому анекдоті.  

– Тобі смішно, а дитя деякий час сидіти не зможе. Краще подержи його, я штанці проперу.  

Батько присів поруч на камінь, вмостив мене на своїх колінах животом донизу і продовжив розповідь:  

– Їхав якось один чоловік із ярмарку. Спека неможлива. Кінь ледь-ледь ноги переставляє. Чоловік й думає собі, як би так зробити, щоб поскоріше додому потрапити? Згадав, що біля брички відерце зі скипидаром приторочене. Він ним ніколи не користувався, лише чув, що треба коневі під хвостом промастити і він буде бігти набагато швидше.  

Зупинився, взяв відро, тільки мазнув коневі, а той як рвоне – чоловік аж на узбіччя відлетів. Поки вибирався на дорогу, а його бричка вже бог зна де.  

Що ж робити?  

Взяв і собі сідницю скипидаром намастив.  

Тим часом, вдома його жінка бачить, як по дорозі, здіймаючи куряву, летить чоловікова бричка, але його самого в ній немає.  

Коня піймали, завели в тінь. Через деякий час на дорозі з`явився й сам хазяїн. Підбігаючи до дому, не збавляючи ходу, він прокричав:  

– Жінко, розпрягайте коня, а я ще трохи побігаю, поки пекти не перестане.  

Ось так.  

Всі розсміялися, лише мені було не дуже смішно.  

Зате, що таке скипидар, я запам`ятав назавжди.  

м. Дніпро 1 січня 2017 року




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Шепітко Олександр

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 3 | Знайдено: 18
Автор: Шепітко Олександр
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Сімейні оповіденьки;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;