Степовики

Степовик я, й кіммерієць, я і скіф, що котрий місяць

Все водив тих клятих персів по степу.

Я сармат, хоробрий воїн, і козак – скачу на конях

Вздовж Дніпра по ковилу у сизу млу.

Я Олешшя будував, жив там, в плавнях нічкував,

І ходив на Візантію без страху.

І монголів виганяти я збирав великі раті.

Шкода, склали голови свої ми на плаху.

З Вітовтом фортець на півдні набудую, щоби злидні

Зникли з мого краю назавжди.

Тому спис я свій тримаю, твердо, адже точно знаю,

Що боротися мені проти орди.

Степовик я, й кіммерієць, я і скіф, що котрий місяць

Все водив тих клятих персів по степу.

Я сармат, хоробрий воїн, і козак – скачу на конях

Вздовж Дніпра по ковилу у сизу млу.

Я чумак, за сіллю рушу. Ніч темна, глядить у душу.

Проте я боятись взагалі не звик.

Я і бард, і характерник, авангард в бою, й химерник.

Ворог рушить – у ватру кинемо сірник.

Знову січ свою будую, шлях давно я цей торую.

Тут завжди панує вітер й вільний степ.

Плазувати я не звиклий, у бою своїм запеклим

Полишу по собі хрест та тихий склеп.

Степовик я, й кіммерієць, я і скіф, що котрий місяць

Все водив тих клятих персів по степу.

Я сармат, хоробрий воїн, і козак – скачу на конях

Вздовж Дніпра по ковилу у сизу млу.

Ось прийшли – щось зруйнували, захопили та розкрали,

Заявили, що то їхнє назавжди.

Що було – іменували, як схотіли. Панували.

Перевчити нашу пам`ять не змогли.

Але ми не ликом шиті: ми дивились як в блакиті

Та в степу пожовклим майоріє стяг.

Наші села розростались: ми жили та ми кохались,

І пісень не забували про корні звитяг.

Степовик я, й кіммерієць, я і скіф, що котрий місяць

Все водив тих клятих персів по степу.

Я сармат, хоробрий воїн, і козак – скачу на конях

Вздовж Дніпра по ковилу у сизу млу.

Гайдамак я, піхотинець, я Блакитного повстанець,

Йду байраком з Чорним Вороном вперед.

На тачанці кулеметник, вершник вільний та бешкетник,

Боронити край прийшов і мій черед.

Я садив, ростив, я країв, плугом, на полях безкраїх.

Але ворог вкрав все те моє зерно.

Діти наші голод знали. Зуби в люті ми стинали.

Вірю в правду божу: ми ще скинемо ярмо.

Степовик я, й кіммерієць, я і скіф, що котрий місяць

Все водив тих клятих персів по степу.

Я сармат, хоробрий воїн, і козак – скачу на конях

Вздовж Дніпра по ковилу у сизу млу.

Час прийшов, і ось ми вільні: є країна в нас, мир спільний.

Але знов як в давній час іде біда.

Ворог давній каже: "Брате", - проте підло лізе в хату.

Міста в полум’ї, а сіл майже нема.

Кров і сльози, з неба грози. І лунають злі погрози,

Що земля моя знов буде не моя.

Я Херсон, я Мелітополь, Харків, Бахмут й Маріуполь.

Знаю, перемога буде все одно моя.

Степовик я, українець. Знає це кацап-чужинець.

З прапором на БТР, як на Говерлу.

Я здавна хоробрий воїн, прадід мій скакав на конях

Вздовж Дніпра по ковилу у сизу млу.

Вінниця, 2022