Неістотний
На сплячу землю вночі впав чистий аркуш. Мабуть, закінчилася фарба в небесному прінтері… Або так задумано друкарем – дати людині можливість самій намалювати картину дня своїми слідами. Та полотно було не заплямоване ніким і нічим. Лише де-не-де, наче прибульці з планети «Небувалії», бовваніли зліплені вчора сніговики.
Зранку за гарною сімейною традицією «показати синові великий світ», мама з піврічним немовлям на руках підійшла до вікна. Дитя пильно розглядало білі пухнасті хмарини туй та кучеряві берізки-блондинки… і раптом зупинило свій зацікавлений погляд на чомусь.
Вони дивилися одне на одного – шестимісячне хлопча та одноденне творіння дитячих пустощів. Маленький простягнув долоньку до шиби, бажаючи собі оту іграшку з яскравим носом. Бо ж його малече завдання – світ вивчати. І справді, снігова не-істота немовби спостерігала за тим, що відбувається у вікні. Може, й увечері заглядала в жовті шиби і заздрила щастю трьох. Приречена на самотність… Навіть статі своєї не знає…. Мабуть, чоловік – бо сніговИК. А чому тоді йому, одноденному, та вже дорослому– (бо скільки тих днів в житті сніговичому?) – не зліпили сніговичку та сніговиченя? Хоча… яке там життя – навіть не існування, бо ж не-істота. Така доля: побути трохи між «є» і «нема». Якби мав сніговик долоню, то лінія буття була б дуже короткою… Скільки небезпек чигає – від потепління до жорстокості власних творців…
Ніколи дітлашні було вигадувати сніговику ще когось до компанії… ото тільки й вистачило сил на те, щоб лише його, бідолаху, будь-як виліпити та й старе відро на голову втелющити! Бо ж удома чекали інші ігри, сучасніші.
Ніхто не відчує глибоку самотність сніговика. Люди не встигають й про себе дбати, а про чудернацький витвір зимових ігрищ – й поготів! - НЕІСТОТНО…
18.01.2019 р.