11.03.2019 22:42
Без обмежень
15 views
Rating 5 | 3 users
 © Роман-Мтт

Помаранчеве, зелене, біле

Як тільки сонце закотилося за край землі, маленька боса дівчинка в старому сірому платтячку вийшла з голого лісу на берег річки. Очі її світилися диким помаранчевим вогнем. Вона стала над невеличкою кручею і здійняла догори руки. Крізь дірки на платті просвічувалося голе бліде тіло. Вітер припідняв волосся і оголив тонку шию, якою темним зеленим мереживом потягнулась сітківка капілярів. Вони стрімко спустилися шкірою до самих п`ят, занурилися в землю, роздерли край кручі, осипавши глину у воду, і припали до стрімкої течії.


Вода світлішала. Вітер малював мілкі водовороти на поверхні річки. Під ці вири випливали збентежені водяники, що вже збиралися лягати спати. Вони шепотіли, один одному: "Час настав, повернулася", і перелякано поглядали на всі боки, іноді зацікавлено виглядаючи із води.


Дівчина стояла на кручі. Вона стала дорослішою: наче підросла, округлилися груди, випнулися соски, стегна набули апетитної форми, дитячі риси на обличчі змінилися на юні дівочі. Лише очі не змінилися - горіли помаранчевим вогнем. Зненацька з дірок на платті прорвалися молодесенькі гілки і стрімко почали рости: вони видовжувалися, на них формувалися гілки, з`являлися бруньки і одразу набундючувалися, з них прорізалися молодесенькі листочки і квіти. Квіти м`яко світили жовтогарячим світлом.


Водяники переглядалися і шепотіли один одному під водою: "Час настав, готується" і все сміливіше виглядали з водяних вирв, які крутив вітер, намагаючись розчинити в воді світло перших зірок. А потім вітер стих, і річка спинилася. Водяники опустилися на дно і почали порпатися у намулі, ніби щось шукаючи.


Дівчини вже майже не було видно: тіло оплели гілки з вогняними квітками. Наче вона знову виросла - пагони тягнулися угору, вбоки, лягали на землю і стелилися нею. Лише світло очей наче стало яскравішим і пробивалося крізь віття.


Водяники відкопали білі і рожеві перли, зібрали їх до купи на сплетену з сухого камишового листя тацю, вручили наймолодшому і підштовхнули до берега. Він поплив. Повільно і невпевнено - геть молодий. Дістався краю води. Віти над її головою розступилися, гарна соковита жінка схилилася до водяника і простягнула до істоти свої тонкі руки, з яких на всі боки пнулися пагони. Очі її горіли ще яскравіше. "Жодна не має впасти" - загрозливо просичала вона. Водяник примружився від її погляду і почав перекладати перлини по одній з таці у простягнуті руки, покриті зеленими капілярами. Він дрижав, він повільно перекладав кожну перлину і цілував її пальці.


Одна за одною перлини лягали на зеленкувати шкіру, спалахували білим і рожевим вогнем і зникали в ній. Попідшкірою вони пливти догори, до плечей, звідти до шиї і знову розходилися всім тілом. Тепер воно сяяло м`яким зеленкуватим світлом, наче фосфорецувало, просвічувалося, наче молоде зелене листя під місячним сяйвом. Кулясті нарости з`явилися тонкими стрічками вздовж грудей, живота, стегон, дісталися очей. Помаранчевий вогонь згас, натомість очі її стали світлозеленими. Віти на грудях і животі розійшлися. Ряди перлинок сходилися на лобку, закручувались у спіралі і розгорялися яскравою білою плямою. Живіт почав зростати. Він напинався щосекунди. Світла від нього ставало все більше, наче сам Місяць з`явився над берегом.


Світло змусило водяника стулити очі. Вона прошепотіла: "Все. Останню - у воду". Водяник, якого трясло від жаху, не розчув, і поклав останню перлинку у долоню. Вона здивовано поглянула на нього, перекотила кульку у пальцях, поклала йому на голову і голосно промовила: "Іди на глибину. Не мав глузду слухати - маьимеш клопіт доглядати!". Він розвернувся і побрів на глибину - бути яслами для нових перлинок. Річка знову потекла. Старі водяники із жахом спостерігали, як молодого обплітають білі тонкі нитки перламутрового коріння, затягучи останнього у найглибший вир.


Жінка стулила очі. Її живіт став неймовірно випнутим. "Чого повичирялися?!" - втомлено гримнула вона водяникам. Ті поховалися під воду і перешіптувались: "Усе. Час настав. Зараз народить.” Вони лягали на дно, забивалися під колоди, заривалися у намул, намагаючись уникнути світла, що розливалося з низу її живота. Вона народжувала Весну.


Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.03.2019 23:31  Каранда Галина => © 

))))))) ну у вас і фантазія) 

 15.03.2019 13:08  © ... => Леонід Пекар 

дякую :) 

 15.03.2019 12:02  Леонід Пекар => © 

Бомба!!! Vері класно ) 

 12.03.2019 10:28  © ... => Тетяна Ільніцька 

це не зомбі-лірика. це великодня містика, насправді. ;) 

 12.03.2019 09:40  Тетяна Ільніцька => © 

Пречудова зомбі-лірика))) Зайшло! Особливо це канібалістичне "стегна набули апетитної форми" ;) 

Публікації автора Роман-Мтт

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо