Техно-зорепад
з рубрики / циклу «Лірика»
Сьогодні вночі пройшов дощ. Потім я прокидався о четвертій ранку полюляти Івасика. Коли вклав синульку до його ліжечка, на хвилинку визирнув у вікно щоб вдихнути свіжого світанкового повітря з тоненьким післядощовим присмаком озону. З романтичним підходом відкрив для себе щось на кшталт полярного сяйва. Дивлячись на автомобільну парковку з балкону на дев`ятому поверсі, доволі забавно спостерігати за хаотичним, хоча подекуди й синхронним блиманням маленьких світлодіодиків автомобільних сигналізацій. Більшість із них, відносно нові й сучасні, світять яскравим голубим світлом, та є й такі що ніби перегукуються з ними маленькими червоненькими цяточками, що часом бувають ледь помітними серед цього цифрово-технологічного зорепаду. Тож навіть у забетонованому і загазованому, сучасному і бурхливому мегаполісі, де життя вирує з шаленою швидкістю і весь навколишній світ обертається довкруги подібно надзвуковій центрифузі, все-таки можна впіймати частинку нереальної реальності й насолодитися здавалося б банальним видом нічного міста, й розгледіти у цьому якесь дивовижне техногенне урбаністичне мистецтво. Можливо такою і буде природа майбутнього, вона ніби еволюціонує, змінюючи свій ґрунт на асфальт, а траву і листя дерев на скло, метал і пластик...
Балкон, місто Вишневе, Ніч, 13 серпня 2014 р.