Ранок
з рубрики / циклу «Лірика»
Інколи нам не подобається коли сонце зазирає до нашої кімнати, рине до ліжка й лоскоче наші обличчя ранковими променями. Нам хочеться спати і здавалося б немає нічого кращого, ніж валятися в ліжку й спокійно дрімати. Іноді ми з неприхованим роздратуванням бажаємо вимкнути цей потужний природний ліхтар, Що ніби прожектор у зоні позбавлення волі, нещадно з вартової вежі світить нам прямо в очі і повертає до буденності, не пускаючи втекти у приємні сонливі марення. Ніби сталевими гачками, воно своїми гарячими струменями витягує нас зі сну. Світить добре, пригріває, гріє, пече! Пече настирливе, й просто не дає нам жодного шансу залишити міміку обличчя непорушною. Воно не дає нам іншого вибору, окрім того, як усміхнутись сонно примружившись. І певною мірою стає навіть трішечки лячно, лячно з того, що цей ранок міг би бути зовсім не сонячним і не теплим. Цей ранок міг розбудити нас скаженим свистом холодного вітру, або суворим виттям хуртовини. А може градом, барабанячим в шибку. Сльозами дощу він міг зустріти наші заспані очі... Але сьогодні не зважаючи ні на що, найпершим, з уст хоче зірватися "Доброго ранку".
Місто Вишневе, 29 травня 2011 р.