Сирія. Біблійний острів Арвад — останній оплот Ордена бідних лицарів Христа
з рубрики / циклу «Сирія нарис»
Історично-біографічний нарис ( історична частина) продовження...
Сирія. Біблійний острів Арвад — останній оплот Ордена бідних лицарів Христа (тамплієрів)
Арвад(1) — невеличкий, скелястий острів площею 6 квадратних кілометрів, розташований у Середземному морі, в 3 кілометрах від прибережного міста і другого за величиною морського порту в Сирії — Тартус. Тут проживає близько 5 000 осіб, серед них мусульмани й християни (переважно православні).
Арвад — єдиний населений острів, що належить сучасній Сирії. В Давнину був територією Північної Фінікії (2). Острів і однойменне колись портове місто-фортеця, засноване на ньому, веде свою історію з Біблійних часів. Перші згадки в письмових джерелах датуються приблизно IV-III тисячоліттям до н. е.
Ось як описує Острів німецький письменник Фрідріх Арнольд Брокгауз: "Арвад, могутнє Острівне місто поблизу від сирійсько-фінікійського (3) узбережжя... вже в XIV ст. до Різдва Христового воно було процвітаючим торговим містом, про яке згадується в єгипетських та ассирійський написах". "Обмеженість території змусила жителів Арвада ще в ранні часи будувати багатоповерхові будинки", - Біблійна енциклопедія Брокгауза (4).
Острів Арвад був заснований Арвадеем (сином Ханаана, онуком Хама, правнуком Ноя) і населяли його фінікійці. У Біблійні часи, після всесвітнього потопу Земля заселялася нащадками Ноя (5), і кожна країна отримала назву за іменем її власника. "Сини ж Хама зайняли область від Сирії (6), Амана і ліванських гір аж до самого моря, опанувавши страною до океану. Втім, назви одних місцевостей зовсім втратилися, інших — були змінені й спотворені в інших випадках до невпізнання; лише деякі зберегли свої назви в незміненому вигляді"... "Арвадей [ж] зайняв Острів Арвад", - Йосип Флавій "Юдейські старовини" (7).
"Сини Арвада" згадуються в Біблії, в Книзі Пророка Єзекіїля, як "Гамадіми ", тобто відважні воїни, а так само прекрасні моряки і веслярі (27:8-11), які мали сильний флот. Це отримало своє відображення в карбуванні галер на перших арвадских державних монетах 5 століття до н. е.., як символу міста. Укріплений і неприступний, бувши важливим центром мореплавання і торгівлі він поширював свій вплив на прилеглі прибережні міста. В глибоку Давнину арвадеями управляли незалежні царі (як і іншими фінікійськими містами), потім перси і македоняни. Але особливо процвітав Арвад за часів Римської імперії при правлінні династії Селевкідів (8), коли арвадеї вступили в союз з сирійськими царями. За договором з Селевком Каллініком вони отримали владу приймати у себе вигнанців з його царства і не видавати владі. Але втікачам не дозволялося відпливати з острова без дозволу царя.
Враховуючи, що арвадеї давали притулок високопоставленим вигнанцям, договір приніс їм велику вигоду і добробут, і вони стали володарями багатьох земель на материку. А Арвад придбав славу острова вигнанців або мандрівних втікачів. Місцеві жителі досягли успіху в мореплаванні, заповзятливості й розсудливості. І ніколи не брали участь у піратських набігах на кораблі, як це робили їхні сусіди кілікійці (9).
Арвадеї були прекрасними винахідниками. На острові не було джерела прісної води. Однак, ще в стародавні часи жителі навчилися її добувати: "Арадус-це скеля, що з усіх боків омивається водою, забудована будинками. У воєнний час жителі отримують (питну) воду з каналу, розташованого недалеко від міста. Цей канал живиться багатоводним джерелом. У канал опущений нагнітальний пристрій з перевернутою широкою воронкою, зробленої зі свинцю. Верхня частина цієї воронки звужується у відносно вузьку трубку, навколо прикріплені шкіряні міхи. У ці міхи через всю систему подається вода з джерела. Спочатку йде морська вода, але потім починає надходити прісна», - Страбон (10).
Сьогодні жителі Арвада, як і тисячоліття тому займаються переважно рибальством і будівництвом човнів, і звичайно мореплаванням, з Тартуса регулярно курсують морські "таксі" на острів. Вулиці-вузькі, пішохідні, життя розмірене, і звичайно — старовина, Дух античних часів, народів поколінь, релігій!.. Самобутній національний колорит, природа, рибні ресторанчики, кафе!.. Особливо Арвад примітний цитаделлю лицарів-тамплієрів — останнім оплотом хрестоносців на сирійській Землі!..
Саме на острів Арвад змушені були тікати хрестоносці після захоплення 23 травня 1285 року султаном Калаун аль-Мансуром їх фортеці Калаат аль-Маркаб (Маркат) в м. Баніясі, мухафаза Тартус, а також у зв`язку з втратою інших континентальних районів в регіоні (11). Вони влаштувалися на укріпленому острові й звели оборонну цитадель. Тут, за неприступними стінами й закінчилася епоха "Ордена бідних лицарів Христа" (12) або тамплієрів на Близькому Сході. За великою міською стіною залишилися їхні серця і надії. Тут на острові, який давав притулок мандрівникам, хтось з них будував великі плани, хтось незабутньо любив, хтось мріяв обійняти своїх дітей!.. Тут вони прийняли останній бій на заході своєї історії, де ще живе Дух лицарських надій, Віри й тривожних сумнівів!.. Але починалися суворі часи для всього ордена. У 1302 році, після довгої облоги острів був узятий мусульманами. У 1307 році Король Франції Франциск IV Красивий організував масові гоніння, арешти й страти тамплієрів і змусив папу Климента V скасувати Орден в 1312 році, якою остаточно перестав існувати в 1314 році.
На початок XX століття в обителі хрестоносців була в`язниця. Зараз тут музей, який є головною визначною пам`яткою гостинного міста, в якому розвивається туризм.
Переживши хвилі століть, воєн, цивілізацій і доль, Адвар — став хранителем Біблійних Історій, самобутніх епох, релігій, сонячних світанків і Великих надій, відважних воїнів їхніх прекрасних дружин і дочок, переказів про найкрасивіші почуття!.. У всі часи відособлений, переважно відокремлений, укріплений, могутній і неприступний острів, відкриває свої кріпосні ворота і привітно чекає на своїх нащадків, своїх гостей побачити який же світ за його міськими стінами!..
_
(1) Також — Арад, Руад, Арадос, Арпад, Арфад, Антіохія Пиерийска. Сучасна територія мухафази Тартус.
(2) Фінікія, сучасний Ліван (Північна Фінікія — території, що межують з Сирією й сирійська мухафаза Тартус; центральна Фінікія — Ліван; південна Фінікія — територія, яка межує з Ізраїлем, включаючи землі до ізраїльського Тель-Дора. Географ Сарбон (в кінці I століття до н. е. - початку I століття н. е.) виділяв наступні частини Сирії: "Селевкіду сирійську"; Келесірію; на узбережжі Фінікію; а в середині країни — Іудею. Однак, Приморську Латакію включає в Селевкіду сирійську.
(3) Сирійсько-ліванського.
(4) Фрідріх Арнольд Брокгауз (4 травня 1772, р. Дортмунд — 20 серпня 1823 р., Лейпциг, Німеччина) — німецький видавець, засновник видавничої фірми «Брокгауз» і видавець «Енциклопедії Брокгауз» (перше видання основних томів 1796-1808 рр.).
(5) Ной — останній зі старозавітних патріархів часів до всесвітнього потопу. Прямий нащадок першої людини, Адама. Під час Всесвітнього потопу був врятований з усією своєю родиною (з дружиною, прямими нащадками з їх дружинами) Господом в Ковчеві, побудованим їм за Божим промислом і турботою про свого Праведника. Після чого, його нащадки заселили Землю (сини Ноя — Сим, Хам, Іфает).
Ханаан, син Хама — зайняв Хананею, пізніше Юдея.
Згодом племена ханаанські розсіялися. "І були межі хананеїв від Сидона (суч. Ліван) до Герара (суч. Палестина) до Гази (суч. Палестина), звідси до Содому, Гоморі, Адме і Цевоиму до Лашу (Содомське п`ятиградие, знаходилося в районі південного берега Мертвого моря; розташовувалися на території сучасної Йорданії можливо Ізраїлю, за однією з версій були затоплені)", - Біблія. Буття 10:15 - 10: 19.
(6) Прибережної території Сирії, що межує з Ліваном, нащадки Хама були предками фінікіян. Прабатьком же арамеїв (сирійців) є Арам (син Сима, онук Ноя), а його син Ус заснував столицю Сирії — Дамаск. "Арамейцями володів Арам, греки називають їх сирійцями", Й. Флавій.
(7) Історик, воєначальник. Народився в 37 році в Юдеї м. Єрусалимі помер в 100 році в Римі.
(8) Римська імперія. Держава Селевкідів існувала з 312 року до н. е. - за 64 рік н. е.., на вершині своєї могутності охоплювала частину території Малої Азії, Сирію, Фінікію, Палестину, Месопотамію, Іран, частини Середньої Азії й сучасного Пакистану.
(9) Узбережжя Малої Азії, сучасна Туреччина. Кілікія — була притулком морських розбійників.
(10) Страбон (близько 64-63 рр. до н. е. — близько 23-24 н. е.) — античний історик, географ Римської Греції. Автор «Історії» (не збереглася) і збереглася майже повністю «Географія» древнього світу в 17 книгах.
(11) Аль-Мансур Сайфуддін Калаун аль-Альфі(1222 р. — 10 жовтня 1290 р.) — султан Єгипту з династії Бахритов, що правив з 1279 по 1290 р. Відомо, що підготовка до облоги фортеці почалася після вересня 1281 року, як акт помсти щодо хрестоносців, які підтримали монголів, які виступили проти Сирії. До цього моменту фортеця вважалася неприступною.
12) Тамплієри або Орден бідних лицарів Христа, також Орден бідних лицарів Єрусалимського Храму, Бідні воїни Христа та Храму Соломона — духовно-лицарський орден, заснований в 1119 році невеликою групою лицарів на чолі з Гуго де Пейном після Першого хрестового походу. У 1120 році Єрусалимський правитель Балдуїн II пожертвував тамплієрам південно-східне крило Єрусалимського Храму, біля Храму Соломона. Стрімке збагачення, військова міць і влада тамплієрів породила легенди про те, що вони знайшли Грааль або заволоділи іншою могутньою таємницею в цих місцях. З плином часу, Орден став володарем величезного капіталу і фактично був засновником банківської системи, його боржникам було багато монархів, в тому числі Король Франції Франциск IV Красивий, який мріяв заволодіти їх багатствами.
_
Автор нарису - колишній місцевий житель Сирії (Дамаск - Хомс - Масьяф (мухафаза Хами).
Далі буде...
