Нічого нарікати
Пишуть з усіх сіл до нас:
— Рятуйте! Бабишептухи заїдають! Розвелось їх по селах, що ні проїхать ні пройти!..
Бач які?!
Тепер — "ряаатуйте"!..
А як пупи різати, так тоді не "рятуйте"!
Тоді до баби!
Як бешиху шептати — до баби!
Пристріт, обкладки, глаз, родимець — так тоді:
— Бабусю! Чи не пошептали б? Я вже вам і яєчок, і пшінця, і як Мура отелиться, то й сметанки!
Та вже мені не кажіть: знаю й ще чого до баби ходите…
І порох пити, і селітру, і…
Чого ж тепер кричите?
Що з десяти дванадцять умирає?
А як же ви гадали? Щоб так ото баба шептала, а ви жили собі та й жили…
Ні! Так не буває!
Мріть уже, раз до баби йдете!
То вже таке діло…
Лікарів же та фельдшерів не хочете?
"Тумана, кажете, напущають" та "пошесті розносять"…
І правда. Хіба ж таки лікар там чи фельдшер — хіба вони те зроблять, що баба?.. Покличте лікаря на вродини, так він вам почне руки мити, струмент варити, породіллю на чисте рядно класти, бабів з хати повигонить, та чистими ножицями пупа одріже, та зав`яже…
Хіба це порядок?!
А баба богові святому помолиться, та в попіл руки, та іржавого ножа, та поплює, та подує, та прикаже… От воно й умирать легше!..
То єрунда, що потім у дитини пуп гниє, аж доки сватів посилати, а в матері "золотник" не на місці та кров`ю сходить… З бабою!
Або візьміть обкладки…
Лікар, так він починає під шкуру штрикати, та горло мазати, та різні компреси… А з бабою так просто іграшки!
Баба знає, як це робити… На те вона власними руками й зінське щеня давила… От вона тими самими руками й обкладки давить… Лізе собі в рота й давить… Пильнуйте, щоб тільки свічка була напоготові та труна…
А поховати — це штука не велика.
Отож не нарікайте! Мріть собі потроху, царство вам небесне…
Та тікайте од лікарів…
Тоді попам хоч заробіток буде, а то вони тепер дуже бідують.