21.09.2019 19:24
Без обмежень
22 views
Rating 5 | 1 users
 © Народна Творчість

Івасик-Телесик

Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої смерті догляне, що в нас дітей нема?»

От баба й просить діда:

— Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку та-зробимо колисочку, то я покладу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!

Українська народна казка «Івасик-Телесик».

Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку. Поклала баба ту деревинку в колисочку — колише й пісню співає:


— Люлі-люлі, Телесику, 

Наварила кулешику, —

І з ніжками, і з ручками

Буду тебе годувати!


Колихала-колихала, аж поки полягали вони увечері спати. Встають уранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того синка Івасиком-Телесиком.

Росте той синок та й росте, — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.

От як підріс він, то й каже:

— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати!

Українська народна казка «Івасик-Телесик».

От дід зробив золотий човник і срібнеє веселечко, спустили на річку, — він і поїхав. їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже:

— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі.

От мати наварила йому снідати, принесла до берега га й кличе:


— Івасику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

Українська народна казка «Івасик-Телесик».

Телесик почув:

— Ближче, ближче, човнику, до бережка, — це ж моя матінка снідати принесла!

Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.

А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:


— Івасику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!


А він чує:

— То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!

Махнув весельцем — човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від берега геть.

От мати Телесикова наварила йому обідати, понесла до бережка та й кличе:


— Івасику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!


Він почув:

— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.

Приплив до берега, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.

А змія приходить до берега та знов товстим голосом:


— Івасику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!


А він почув, що не материн голос, та й махнув весельцем:

— Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!

Човник і поплив далі.

Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля:

— Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!

Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:


— Івасику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

Українська народна казка «Івасик-Телесик».

А він думав, що то мати:

— Ближче, ближче, човнику, до бережка, — то ж мені матінка їсти принесла!

Та й приплив до бережка. А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати. Приносить до хати:

— Зміючко Оленко, відчини!

Оленка й відчинила; змія ввійшла в хату.

— Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Івасика-Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.

Та й полетіла кликати гостей.

От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:

— Сідай, Телесику, на лопату!

Українська народна казка «Івасик-Телесик».

А він каже:

— Коли ж я не вмію, — як його сідати?

— Та вже сідай! — каже Оленка.

Він і поклав на лопату руку.

— Так? — каже.

— Та ні-бо: сідай зовсім!

Він і поклав голову:

— Отак, може?

— Та ні-бо, ні! Сідай увесь!

— А як же? Хіба так? — та й поклав ногу.

— Та ні-бо, — каже Оленка, — ні, не так!

— Ну так покажи ж, — каже Телесик, — бо я не знаю як.

Вона її почала. показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й кинув її в піч і заслінкою піч затулив: а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить.

От змія прилітав з гостями.

— Зміючко Оленко, відчини.

Не чуть.

— Зміючко Оленко, відчини!

Не озивається.

— От вража Оленка — вже десь повіялась!

От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню та й їдять, — думали, що то Івасик-Телесик. Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються по траві:

— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!

А Телесик із явора:

— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!

Вони слухають: «Де це?» Та знов:

— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!

А він знову:

— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!

Вони знову: «Що воно таке?»

Давай шукати, давай дивитися, та й угледіли Телесика на яворі. Кинулись до явора та й почали його гризти. Гризли-гризли, аж зуби поламали, — а не перегризуть. Кинулись до коваля:

— Ковалю-ковалю, скуй нам такі зуби, щоб того явора перегризти!

Коваль і скував. Вони як почали знову… От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:


Гуси, гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята

Та понесіть до батенька, 

А в батенька — їсти й пити, 

Ще й хороше походити!

Українська народна казка «Івасик-Телесик».

А гуси й кажуть:

— Нехай тебе середні візьмуть!

А змії гризуть-гризуть… Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:


— Гуси, гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята

Та понесіть до батенька, 

А в батенька — їсти й пити, 

Ще й хороше походити!


Так і ці йому кажуть:

— Нехай тебе задні візьмуть!

А явір аж тріщить. Відпочинуть змії — та й знов…

Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх просить:


— Гуси, гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята

Та й понесіть до батенька, 

А в батенька — їсти й пити, 

Ще й хороше походити!


І ці кажуть:

— Нехай тебе заднє візьме!

Та й полетіли.

Сидить сердешний Івасик-Телесик, — от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти! Коли це летить одним одне гусеня: відбилось — насилу летить. Телесик до нього:


— Гуся, гуся, гусенятко!

Візьми мене на крилятко

Та понеси до батенька, 

А в батенька — їсти й пити, 

Ще й хороше походити!


От воно:

— Сідай! — каже, та й ухопило його на крила. Та втомилось, сердешне, так низько несе. А змія за ним — чи не вхопить його — женеться. Та таки не наздогнала. От гусеня принесло та й посадовило Івасика-Телесика на причілку знадвору, а само ходить по двору, пасеться.

Українська народна казка «Івасик-Телесик».

Сидить Телесик на причілку та й слухав, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, виймає з печі й каже:

— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!

А Телесик знадвору:

— А мені?

А вона знову виймає пиріжки та й каже:

— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!

А Телесик знов:

— А- мені?

Вони й почули.

— Що це? Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає?

— Та то, — каже дід, — мабуть, так учувається.

То знов баба:

— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!

— А мені? — з причілка каже Телесик.

— От же таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно, — аж на причілку Телесик. Вони тоді з хати та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді!

А гусятко ходить по двору, мати й побачила:

— Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу.

А Івасик-Телесик каже:

— Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.

От вони нагодували його і напоїли і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.

От вам казочка, а мені бубликів в’язочка.

Українська народна казка «Івасик-Телесик».






Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 21.09.2019 20:13  Микола Щасливий => © Закріплений коментар

Мультфільм «Івасик-Телесик», 1989 р.

Публікації автора Народна Творчість

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо