Не можу квіти я зривати...
Які в саду моїм цвітуть!
Не можу гілочки ламати,
Бо втіха й радість - їхня суть!
Хай посміхаються до сонця,
Та оживають під дощем,
Я ж помилуюся з віконця,
Красою, послану Творцем!
Квітує братія барвиста,
Іриси, флокси, молочай...
Я зранку в їхнім товаристві,
Смакую ароматний чай!
Вони ж, як люди відчувають,
І біль, і о́страх, і жалі.
А їх знічев’я обривають,
Та ставлять в вазу на столі!
Й не переймаються бідою,
Не збутих квіточкових мрій.
Вони ж з покірністю німою,
Прийня́ли лютий жереб свій!
Якби ж могли вони кричати,
То весь би Світ похолодів!
Свята Земля - їх рідна мати,
Їм жити сам Господь велів!
Ніжин, 24.08.2025