Історія сміттєвого бачка
Частина 2 Казкові мотиви
ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс… Покинув його, а сам поїхав...”
УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ КАЗКИ. Пан Коцький.
ПАНИЧ ПЕТЬКА ТА КОНФУЗ ПАНА ЖИРІКА НА ДНІ НАРОДЖЕННЯ
Пан Жирік трохи потерпав, щоб Хазяйни не розсердилися на нього, за квартиранта Пана Юру, і, хоч Юри й не стало, ще деякий час відчував себе не в своїй тарілці. Тому, коли, гуляючи в дворі, побачив свого Хазяїна, що ніс у кошику молодого котика, дуже злякався. Коту здалося, що його хочуть вигнати , а на заміну взяли нового вихованця. Пан Жирік стурбовано побіг додому. Хазяйни й справді нащось принесли Панича Петьку, майже дорослого кота, кольором схожого на Жиріка, але з довгою шерстю. Панич Петька виявився доволі балуваним котиком. Хоч був у квартирі новачком, вів себе нагло, шипів на старожила Жиріка, стрілою літав по хаті, з розгону дерся на килим і штори, за короткий час обдер усі шпалери. Якби Пан Жирік зробив хоч десяту частину тих невинних витівок Панича Петьки, його б уже викинули геть, а Петьку тільки гладили по голівці.
Відчуваючи своє нестабільне становище, Пан Жирік не йшов на конфлікт. Він зносив шипіння Петьки, терпів, коли Петька грався з його хвостом, як справжня нянька водив його гуляти і знайомив з дворовим життям. Поволі Пан Жирік і Панич Петька звикли один до одного і подружились.
У Панича Петьки був свій день народження. Пан Жирік не знав, що це таке, але одного разу обом нащось начепили банти на шию і, як справжніх Хазяйнів, посадили на табуретки біля кухонного столу. Перед кожним на столі поставили тарілку з рум`яною хрусткою сосискою. Відкіля було Пану Жиріку знати, як вести себе на дні народження! У дворі про це ніхто не розповідав. Не знав він також, що таке гарнір, і коли Хазяйка відвернулась до плити, щоб покласти в тарілки смаженої картоплі, Пан Жирік не витримав запашного видовища. Він з пронизливим гарчанням лева схопив зі столу чомусь Петьчину сосиску, скочив з табуретки на підлогу і, дико виючи, став метатися по тісній кухні у пошуках виходу. Накінець вихід був знайдений і озвірілий Пан Жирік у коридорі за три ковтки покінчив з ласощами. Пізніше, присоромлений, зі збитим набакир бантом зайшов він на кухню перед очі вражених Хазяйнів. Іменинник Петька з переляку забився за холодильник і сосиску взагалі їсти відмовився. День народження Петьці більше не справляли. А може просто Пана Жиріка не запрошували.
СТАРОЖИЛИ ПАН ЧОРНИЙ-ПІРАТ ТА ПАН БАРМЕН
Усі в дворі вам можуть сказати, що Пан Чорний-Пірат був завжди. Він, мабуть чийсь кіт, бо їсти до бачків майже ніколи не йде. Але спати йому дома явно не дозволяють, бо ночує Пан Чорний-Пірат, великий чорний, як захмарена ніч, де попало. Звичайно ж, такі незручності чорному коту не подобаються, бо при всякій нагоді він придурюється смирним і тоненько нявкаючи зав‘язує знайомства з різними Хазяйнами . Та Хазяйни нашого двору також щось підозрівають про його важкий характер, бо на ті знайомства плювали. Живи, мов, чорний коте, де живеш, бо ще й звідти виженуть. А характер у Пана Чорного–Пірата і справді препаскудний. Не було ще такого дня чи ночі, щоб він в буквальному смислі не погризся з кимось з інших панів. Про це детальніше міг би розказати Пан Тігрюша, котрому не повезло, бо його Хазяйни жили якраз у тому під`їзді, який облюбував Пан Чорний-Пірат для своєї ночівлі. Кожного разу, коли Тігрюша брів із прогулянки, він натикався на чорного пана. І кожного разу зчинявся страшенний скандал. Пан Чорний-Пірат ні з ким із дворового панства компанії не водить ще й до цього часу і при найменшій нагоді чи й без нагоди іде на конфлікт.
Пан Бармен живе в нашому дворі теж давно. Так давно, що пам`ятає навіть Пана Полосочку. Це трохи незграбний довготелесий старіючий Пан. Про його колір можна сказати – по жовто-білому полю великі сірі латки. Цей мрійник, як тільки засіріє світанок, поспішає на дах магазину дивуватися сходу сонця, а вдень по обіді часто грається з кошенятами Пані Матільди. Незважаючи на гарну замріяну вдачу Пана Бармена чомусь ніколи не запрошували пожити Хазяйни. Правда, котрась якось пригостила вареним яєчком, але далі справа не пішла, бо те яйце зразу ж відняв і зжер Пан Чорний-Пірат.
Щоб якось скрасити своє існування, кмітливий кіт став учащати до бару , непомітно прошмигуючи попід ногами веселих відвідувачів. Пан Бармен зрозумів, що в барі можна гарно поживитись, якщо тихенько сидіти під столиком і дочекатися, поки відвідувачі поснуть, натомлено схиливши голови над тарілками. Саме в цей момент закуска на столі залишається ніким не доглянута.
ВЕЧІРНЯ ВІЙНА ПАНА БАРМЕНА З ПАНОМ ЧОРНИМ-ПІРАТОМ
Того дня, про який ми хочемо розповісти, Пану Бармену повезло більше ніж завжди – він добряче напхався копченого оселедця, котрим його ласкаво пригощали відвідувачі бару, кидаючи шматок за шматком прямо під стіл. Після такого ситого та вишуканого обіду Пана Бармена потягло на сон, і він міцно заснув у спориші прямо під палючо–гарячим літнім сонцем. Парило. Прокинутись не було змоги. Снилась вода. Пан Бармен пив і пив, пересмикуючи крізь сон вусами та стріпуючи то одним то другим вухом, але ніяк не міг напитися. Той важкий сон на повний шлунок припинив різкий грім, тріскотливий шум старого клена, та великі холодні водяні краплі, від яких прийшлося швидко погнатися в затишок підвалу.
Дощ ішов довго. Вже зовсім стемніло, коли гроза стихла. Нестерпна спрага вигнала Бармена з підвалу. Мабуть хмари зовсім розігнало вітром, бо високо в небі з`явився круглий місяць і освітив велику калюжу з такою бажаною дощовою водою. Пан Бармен став жадібно хлебтати.
Раптом на протилежному боці калюжі він скоріше відчув, ніж побачив Пана Чорного-Пірата, котрий, блискаючи зеленими очима, також підійшов угамувати спрагу. Вів себе він мирно, і Пан Бармен, аналізуючи пізніше момент початку війни, схильний був звинуватити у всьому проклятого місяця, що раптово шубовснув з неба в калюжу перед самим його носом. Той жовтий кругляк, з вигляду такий схожий на варений жовток, всім своїм виглядом під`юджував до бійки, нагадавши давню образу віднятого яйця. Пан Бармен пронизливо верескнув, перелетів через калюжу і вчепився Панові Чорному-Пірату в шию. Пан Чорний-Пірат від несподіванки дав себе вкусити, але, оговтавшись та поступово звіріючи, різко вивернувся та обхопив Пана Бармена передніми лапами. Задні швидко-швидко били Бармена в живіт. Ще довго з страшним криком, що лякав випадкових перехожих, клубок з Чорного-Пірата та Бармена качався по землі. Чи то від того, що опинилися посеред калюжі, чи вреднющий місяць заховався за кленову гілку, та войовничі пани розбіглися зализувати бойові рани.
СВІТАНКОВА ВІЙНА ПАНА ЧОРНОГО-ПІРАТА З ПАНОМ БАРМЕНОМ
Ранок починався звичайно, якщо не зважати на те, що продавця і за сумісництвом сторожа великих смугастих кавунів, що купою лежали навпроти нічного бару, вночі мучило безсоння, і він почав перебирати та сортувати свій солодкий товар. В результаті того сортування він наніс у двір повний бачок кавунів, на його думку непридатних для торгу.
Голодний Кучерявий Бомж, що невідомо звідки з`явився біля бачків в такий ранній для нього час, спочатку ледь не залишив нас без сніданку. Він метушився біля кавунів і вибирав для себе більш-менш пристойні. Ті ж, котрі йому не приглянулись, він перекидав у інші бачки, придавивши ними наше снідання. Бути б нам в той день голодними, якби Кучерявий Бомж з радощів не залишив нам принесене з попередніх дворів, насилу поперши свою важку гнилувато-солодку поклажу.
Хоч Пану Бармену через ті кавуни вдалося поснідати пізніше звичайного, та мрійник усе-таки надіявся встигнути подивитися на ранкове заспане Сонце. Він незграбно підстрибнув і по пологому виступу стіни подряпався на дах магазину. Сонце уже встало і, рум`яне зі сну, швиргнуло жмуток проміння назустріч біло-сірому прибульцю. Пан Бармен примружився від задоволення, тому не зразу помітив на даху Пана Чорного-Пірата. Хутро ворога сяяло золотом у ранкових променях. Несподівано Пан Чорний-Пірат угледів Пана Бармена, і золоте проміння з хутра перескочило в зелено-хижі очі та заблищало в них безмежною злістю . Чорний кіт кількома рішучими стрибками наздогнав Пана Бармена, який уже й згоден був на примирення. Страшний дикий крик на деякий час заглушив звуки пустотливої мелодії з нічного бару. Клубок котів покотився тепер уже по даху магазину. Мабуть був вихідний, бо, на відміну від продавця кавунів та Збирачів різних категорій, Хазяйни нашого будинку мирно спали у своїх домівках. Їм явно не сподобалося котяче виття з поля бою. Якийсь товстун з доволі високого поверху вийшов на балкон з повною банкою, і, грубо лаючись, линув водою на вовняний клубок, та зпересердя швиргнув униз і банку. Банка влучила Пана Чорного-Пірата по хвосту, розбилась на дрібні друзки. Будинок поволі прокидався. Хтось з нижчих поверхів виніс на балкон повне відро води і таки "розлив" воєнних противників. Зі рваною раною на боці та розплющеним хвостом зі сторони Чорного-Пірата і прокушеним вухом та подертою шиєю з боку Бармена воєнні дії завершилися героїчною нічиєю.
ПАН ТИ-МОЄ-МАНІСІНЬКЕ ТА ПРОБЛЕМА КОТЯЧОГО РАБСТВА
Ніхто не буде заперечувати, що невільницькі ринки справді існують. Є такий і в нашому місті. Бо дехто з тих Хазяйнів, що не вміє завести дружбу з вусатим паном, хоче її купити за гроші. Раби продаються і купляються. Бачили ми не раз тих куплених рабів. Рабовласник іноді виводить свого раба на прогулянку, щоб похвастатись перед іншими рабовласниками його прекрасним виглядом. Рабовласники миють раба, чешуть, начіплюють різні стрічки чи теленькаючі дзвіночки, словом знущаються, як можуть. На прогулянку раба обов`язково ведуть на мотузці, щоб ще більше зганьбити його перед вільним панством і перед
самим собою, знай, мов, хто ти такий і не задирай носа. Зрозуміти рабовласника, звичайно, можна. За раба заплачено великі гроші, не хотілося б щоб ті гроші втекли.
Але ця історія трошки про інше. Не дадуть збрехати Пан Бармен, Пан Тігрюша і Пан Просто-Кіт, котрі саме ошивалися в той день біля сміттєвих бачків, цю історію бачили і нам її переповіли. Хтозна, чи розповідали ми про Хазяйку з іменем Прибиральниця, котра по декілька разів на день тільки те й робить, що бахкає по килимах та килимках у дворі, заважаючи шанованому панству спати по обіді ( а буває й жити). Одного осіннього теплого дня бабиного літа вірна собі Прибиральниця також вийшла надвір з килимком. На плечі в неї сидів великий набурмосений кіт з хутром кольору першого пухнастого снігу ранньої зими. Ми ніколи не бачили у дворі цього пана, тому зацікавилися ним, бо бажали узнати хоч його ім`я.
Те ім`я Прибиральниця раз-по-раз повторяла, гладячи білого пана по спині. Повторили подумки й ми декілька разів, щоб не забутися, бо таке довге та незрозуміле ім`я нам зустрілося вперше. Звали кота Прибиральниці Пан Ти-Моє-Манісіньке. Великий та пухнастий, він топтався по плечах та спині Хазяйки і страшенно заважав їй вибивати килимок. Але тільки Прибиральниця обережно, ніби скляного, ставила Пана Ти-Моє-Манісіньке в траву, як він зразу ж з переляком видирався їй на плечі.
Пан Ти-Моє-Манісіньке був Рабом з великої літери. Раб з народження, син раба і рабині, він все своє життя прожив по “тюрмах”, хоч і в достатку, але без волі. Він боявся трави, шелесту листя, грудок, пташок, теплого осіннього Сонечка.
Хазяйка Прибиральниця, котрій він дістався наостанок, хотіла, але вже не могла нічого змінити. Вибивши килимок, вона понесла Пана Ти-Моє-Манісіньке в тюрму.
В Пана Ти-Моє-Манісіньке не було на шиї мотузки. Але він нікуди й не хотів утікати. Навіть Бармену, в якого ніколи не було Хазяїна, стало трішечки шкода того білого пухнастого пана.
ЯК ПАН ТІГРЮША ПОПАВ "В ХОРОШІЄ РУКІ"
Пан Тігрюша ще маленьким жив далеко, аж біля самої Глибокої Річки, але, мабуть, чимось дуже насолив своїм попереднім Хазяйнам, бо вони написали об`яву в газету : " ОТДАДІМ В ХОРОШІЄ РУКІ КОТЬОНКА ТІГРЮШУ".
Це означало, що вони бажають Тігрюші здихатися. Хазяйка з іменем Хорошіє-Рукі скоро прийшла і понесла Тігрюшу в сумці до себе додому. Чомусь той свій новий дім і всіх багаточисельних Хазяйнів у ньому Пан Тігрюша зненавидів. Він забивався за газову плиту або під диван і днів по три не виходив навіть попити води. Як тільки Пана Тігрюшу випустили погуляти, він зразу ж утік і більше в той дім не повернувся.
З того часу бідолаха схильний був думати, що ХОРОШІЄ РУКІ – насправді не руки і не Хазяйка, як думав колись, а якась зла доля, якась смуга суцільного невезіння, з якої він не міг ніяк вирватися.
Малий Тігрюша підростав і, ростучи, поневірявся по вулицях без свого рідного кутка, поки не добився до нашого двору. Чи то Тігрюші надоїло мандрувати, чи може тут йому чимось сподобалось, а дворові мешканці сприйняли його появу доволі таки мирно, та Пан Тігрюша, будучи вже дорослим котом, зупинився в нашому дворі.
Йому начебто й пощастило – знайшлися Хазяйни, які його дуже полюбили. Та страшні ХОРОШІЄ РУКІ не хотіли Тігрюшу відпускати: три рази його доганяла Скажена-Вівчарка, після чого покусаний він насилу доповзав додому; якось його випадково зачинили в підвалі, звідки він вирвався не скоро, страшенно знесилений; умудрився навіть попасти під машину, яка виїжджала від під`їзду і його з переламаною лапою випадково днів через два знайшли і принесли Хазяйнам.
Накінець Пан Тігрюша, так і не зумівши перемогти свою смугу невезіння, десь дівся, а його Хазяйни ще й досі за ним побиваються і ніяк не можуть забути.
КОНЦЕРТ НА ЧЕСТЬ ПАНІ МАТІЛЬДИ
Здається, ми трохи з вами заговорилися. Сонце вже високо, і голодний шлунок підказує – пора обідати. Тож треба збиратися до нашої бачкової їдальні. Закінчити нашу з вами розмову хотілося б що називається "на високій ноті", тому наостанок послухайте про той незвичайний концерт.
Пані Матільда – це наступна після Рябої-Кішки особа жіночої статі у нашому дворовому котячому товаристві. Нам везе на чорно-білих кішок. Ця теж трохи схожа на Рябу-Кішку, хіба що трохи чорніша, пухнастіша та гоноровитіша. Пані Ряба-Кішка завжди дуже добре доглядала своїх кошенят. Пані Матільда навпаки – ледь тільки в бідних відкривалися очі, кидала сиріток напризволяще. Ті бігали по двору та пискотіли, пока їх не заносили десь двірники.
От і зараз одне чорно-біле маля снує, попискуючи, внизу біля бачків. Пані Матільда ж твердить, що то взагалі не її дитина, хоч кожен знає, що це не так. Мрійниці Матільді не до кошеняти. В пам`яті у неї далекий весняний день, коли ласкаве дворове панство запросило її на імпровізований концерт.
Літнє Сонце добре припікає, а Пані Матільді згадується той холодний березневий ранок. Щоб не померзли лапки від талого снігу, всіма шанована пані розмістилася для прослухування на невисокому козирку одного з підвалів.
Вусато-хвостата хорова капела подерлася на розлогу абрикосу. На самий вершечок виліз Пан Бармен, трохи нижче розмістилися Пан Просто-Кіт з Паном Жиріком, а на найнижчих товстих гілляках – Пан Тігрюша, Пан Одноокий та в останню хвилину прибулий Пан Чорний-Пірат. Панича Петьку через його ще юний вік співати в хорі не допустили і він сиротою тулився до товстого стовбура абрикоси.
Накінець полилася урочиста весняна пісня . Це була не тільки патетична ода в честь прекрасної половини. Це був тріумф кохання, символ перемоги добра над злом, передвісник безмежного котячого щастя. Несподівано в злагоджене багатоголосся вплівся різкий неприємний нявкіт, що "тягнув" явно не туди. В Пана З-Ошийником, що десь узявся біля абрикоси, явно не було слуху, і Пан Чорний-Пірат, спустившись, нагнав його подалі від сцени.
Пані Матільда бажала продовження. Пісня полилася знову і лунала б ще довго, якби не один незрозуміло чому злющий Хазяїн, що вискочив із ближнього під`їзду і пострушував хорову капелу з дерева, наче великі стиглі груші. Незважаючи на таке несподіване закінчення, ніжна березнева серенада на цілий рік залишиться в серці Пані Матільди.
ПІСЛЯМОВА ВУСАТО-СМУГАСТОГО ПАНСТВА
Усіх історій нашого двору переповісти неможливо, як неможливо зупинити нескінченний плин життя. Тут хіба що однією фразою був згаданий Пан Чортик, котрий не був нашим дворовим. Хазяйни знайшли його дуже малесеньким на якійсь автостанції, де він устиг зіпсувати собі шлунок, бо харчувався головами солоної тульки біля якоїсь забігайлівки. Мабуть через те своє раннє сирітство Чортик, чорненький симпатичний котик з білою борідкою і задніми лапками, боявся всього на світі. Одного разу прогулянка без Хазяйнів закінчилась для нього Чортика трагічно – його загнала кудись із двору Скажена Вівчарка.
Не згадали ми майже й Пана З-Ошийником, котрий також мав Хазяїна, але завжди був голодним. Нам не зрозуміло було, навіщо Хазяїн потратився на дорогого ошийника від бліх, краще б купив своєму коту щось попоїсти.
Ще декілька слів хочемо сказати про Пана Просто-Кота, котрий дуже не любив, коли його Хазяйни їхали у відпустку, бо вони на цей час залишали його у дворі на харчування з сміттєвих бачків.
Розповімо хоч мимохідь за браком часу і про Пана Одноокого, справжнього котячого красеня, але сліпого на одне око. Незважаючи на свою інвалідність, Пан Одноокий також мріє про Хазяїна і з нетерпінням чекає тієї миті, коли хтось добрий та чуйний покличе його до себе жити.
Може і ще про когось забули, то просимо нас вибачити. Усі ті Пани, про яких говорилося в історіях, не жили в дворі одночасно. Одні йшли десь, інші з’являлися. Не можемо також точно сказати, за який період часу згадані ці історії, бо коти не мають календарів.
Якщо наші щирі розповіді вам сподобались, відгуки просимо надсилати за адресою: МІСТО, НАШ ДВІР, ВУСАТОМУ ПАНСТВУ.
НА ВСЕ ДОБРЕ!!!
