майже лiрика
кохана поцілунком у повіки
пробудила
з днем народження
от я і народився знову
за вікном гойдався вересень
прихопивши з собою проміння рідке
у пляшечці старовинній
ми пішли в гості
до тих, хто сповідує тишу
кажуть, наше місто – то сад
але ж у твоєму
садом гуляли ми
і ніяковіли згадати
що насправді блукаємо
між поховань.
