Донечка у сонечка
з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»
Купив якось довговухий Заєць бубликів у лісовому магазині і пострибав до Їжака на чай. Їжак зрадів гостю, дістав свої улюблені чашки ( червону і червону в крапочку) ще й банку солодкого суничного варення. Вмостилися вони на сонячній галявині під листком папороті і ну смакувати!
Раптом чують – хтось пхинькає недалечко.
– Здається, конвалія плаче! – стрибнув Заєць до квітки з білими запашними дзвіночками.
– Що тут сталося? – визирнув з-за Зайця Їжак.
– Я загуби-и-илася і застря-я-ягла! Хочу до ма-а-ами! – заверещало в одному з дзвіночків, і Їжак здивовано торкнув його лапкою.
– А хто ж твоя мама?!
– Я забу-у-ула!!! Знаю тільки, що вона дуже гарна – червона в крапочку…– зітхнуло з квітки.
– Це ж твоя чашка! – кивнув Заєць на столик під листком папороті.
– Та ні! – ще гірше зайшлося між пелюсток, – У мами немає такої великої білої ручки!
– Що ж робити?.. – почухав голки Їжак і озирнувся навкруги. – О! Здогадався! Он у того пана немає ручки, тільки ніжка.
Рятувальники відірвали від стебла конвалії плаксивого дзвіночка і підкотили до високого тонконогого Мухомора:
– Забирай, мамо, свою донечку і не губи більше!
– Я не мама, а тато і маю не донечку а п‘ять синочків – загугнявив Мухомор, показуючи на червоні крапчасті шапки, що витикалися з-під глиці.
– Тут погано пахне! – пискнуло у квітці – Згадала! Моя мама – Сонечко!
– Це вже занадто, – опустив вуха Заєць, – на небо ми цю загубу не зможемо віднести.
– Я й не знав, що Сонечко в крапочку. Мабуть у нього веснянки. – буркнув Їжак, щоб хоч щось сказати.
– А ви підкиньте те нещастя щосили, може мама впіймає його своїм промінням! – несподівано дав пораду старий Мухомор.
– А й справді! – зрадів Їжак, – Впіймає, витягне з квітки, і на небі в нас буде два Сонечка!
І вони заходилися підкидати плаксу. Їжак високо, а Заєць ще вище! І знову Їжак. Потім ще раз Заєць! У дзвіночку тільки злякано попискувало.
– А що це ви робите, шибеники! Раді, що великі повиганялися, то можна й маленьких ображати?! – з-за старої сосни раптом вилетів невеличкий крапчастий жучок.
– Зажди, доню, я витягну тебе з квітки! – мама-Сонечко звільнила свою неслухняну маленьку донечку, злетіла з нею і зникла за сосною.
– Он воно як…– поволі мовив Мухомор. А Їжак і Заєць не сказали нічого. Вони ще довго мовчки допивали чай під листком папороті і вдивлялися в синє небо на одне єдине яскраве Сонечко. Їжаку здалося, що він і справді розгледів веснянки на його усміхненому личку.
