Годинник та квiтка
Годинник статечно відраховував час: цок, цок, цок, цок. День у день, з місяця в місяць тишу кімнати порушував лише звичний хід секундної стрілки. Цок, цок, цок, цок... Завжди однаково, як треба. Проводжає день цвіркун за вікном, або зустрічає криком світанок півень, він на все відповідав своїм бездоганним цоканням.
Та от одного разу поруч опинилася ваза. З квіткою. Здалося, що від дзвінкого звуку порцеляни годинник потушив свiй звичний ритм. Тільки здалося. І ось знову знайоме цок-цок. А голiвка квітки візьми, й нахилися поряд, ніби прислухається: що ж за цим цоканням? Про що воно? Годинник давай ще серйозніше рахувати час! І помiчає: квітка в ритм його цоканню ледь помітно погойдується.
- Яка гарна мелодія! – вслiд за цим прошелестiли пелюсточки.
- Яка ще мелодія? – здивувався Годинник. – Ніякоi мелодії! Я завжди однаково цокаю!
- Дуже гарно! Хочеться танцювати! Один-два-три, один-два-три..., – нітрохи не порушуючи ритму годинника заспівала Квітка.
Годинник здивувався. Ніколи вiн навiть не гадав, що під його цокання можна співати, а тим бiльше танцювати!
А Квітка продовжувала граційно кланятися у ритм кожного цокання, і тихо співати, й торкнулася Годинника одним iз пелюсточкiв...
І диво сталося! Годинник теж почув цю музику. І якось так весело зацокалося: цок, цок, цок, цок! А стрілочка по колу, по колу – від пелюсточка, й до нього, від пелюсточка, й до нього. Засміялася Квітка. Засміявся Годинник. Засмiявся сам Час.
-Чому так? – дивувався Годинник. Адже вiн розумів, що продовжував цокати як і раніше, все як і раніше, але щось не так! Цок-цок..
Минали днi, і щоранку Квітка співала нову мелодію, та навчала спiвати Годинника.
А одного разу, ледь дочекавшись краплини світанку, Годинник не вгледiв поруч вази... І не було Квітки...
Цок, цок, цок, цок! Вистукував годинник, та йому здавалося, що жодного звуку не з`являлося довкола від секундної стрілки. Цок, цок, цок, цок!!! – кликав вiн, та не чув відповідi. Годинник КРИЧАВ ТИШУ, і чим голосніше, тим тихіше ставало навколо...
Нарештi звiдкись долинув тихий спів... Знайомий спів! Це Квітка, що на подив господарiв пустила і у вазі коріння, була пересаджена ними на подвiр`я.
- Я чую тебе, я тут! Я чую тебе.
-Цок, цок, цок, цок! - проспівали вони разом одну їм знакому мелодію. А на другий день її пiдспiвували вже інші квіти...
Цок, цок, цок, цок...
***
Дивно. Адже нiчого не змiнилося. На каміні стояв годинник, і статечно відраховував час.
Тбiлiсi, Грузiя, 4.07.2018
