«…І не пишуться вірші…»
Не написані вірші шукають розгублених образів,
Та думки, наче ртуть – не зібрати слова у строфу.
Звідусіль віє холодом й рима у мокрому одязі…
Небо плаче безжально і з тіла змиває парфум.
Фрази мокрі, холодні, голодні, вітрами розхристані,
Кожне слово в них, мов швидкотлінний отой ефимер.
Ну а автор, як човен, позбавлений прихистку-пристані.
Де ж подівся у ньому той світлий «поет-парфумер»?
І не пишуться вірші і рвуться на клаптики аркуші…
Муза осторонь десь всіх отих хаотичних думок.
І чомусь зупинився центральний годинник на Ратуші;
Лиш на мить під дощем зупинивсь ритм натхненний і змок.
