13.04.2020 13:25
18+
20 views
rating - | no users
 © Марянич Михайло Миколайович

Легіон

Незрозуміло-таємниче приміщення. Заходить архангел Михаїл, тихо матюкаючись. Зверху з’являється промінь світла, з якого чується голос:

- Значить так, Мішаня, слухай бойовий наказ: лети на Землю і заїбош там одного вишкребка, який має скоро з’явитись. Від нього залежить життя людей на Землі. А люди мене капітально заїбали, тому смерть, смерть, смерть!

- Зовсім йобу дав старий поц… - стиха пробурмотів архангел. 

- Що ти там пробубнів? Я все чую!

- Угу… як би чув, то не питав.

- Архангел Михаїл! Ти як з творцем розмовляєш?!! - гримнув промінь.

- Слухай, Боже, ти вже заїбав своїми приколами. То знищуєш, то рятуєш… Дай їм спокій, нехай живуть, як хочуть. А то нагородив організмів, не подумавши, а тепер в тебе пердак палає з того всього. Попустись вже!

- Ах ти ж нагла короста! Я тебе крил позбавлю!!! - гримнув Бог: - ти бач до чого додумався, курвий сину!!!!

- Та до сраки мені твої крила, старий перче! Ті крила, як цицьки п’ятого розміру! Файні для тих, хто на них дивиться! А коли їх на собі тягати, то тільки спина болить!

Архангел спересердя знімає крила, жбурляє на підлогу, показує середній палець і шугає кудись вниз.


Заходить архангел Гавриїл. На голові завита зачіска, волосся фарбоване пір’ям в блакитний колір. Гавриїл противно виля сракою та підлабузницьки виспівує:

- Отче на-а-аш! Єжи єсі на нєбєсі-і-і-і!  

Згори знов з’являється промінь світла:

- Досить, Гаврило! Не варто пхати свого язика мені так глибоко в дупу! 

- Ой, Госпаді, я к ви маглі про такоє подумать! Я іскріннє, ат всєй души…

- Та не пизди вже, бо й так гидко… Коротше, пиздуй на Землю і придуши того вишкребка, від якого існування людства залежить…

- Слушаюсь, Госпаді, будіт ісполнєно!

- Все, пиздуй!


Земля. Якась пустеля. Через неї тягнеться безкінечна дорога. Розпечене повітря млоїться, спотворюючи дійсність. Біля дороги обшарпана заправка та таке саме кафе.

За ним величезний трейлер, який виблискує наполірованими пилом алюмінієвими боками. З трейлеру виходить молодий хлопчина в трусах відходить трохи і починає цюняти, малюючи струменем в повітрі різноманітні кульбіти. У трейлера відчиняються ще одні двері з яких виходить молода дівчина. По ній видно, що вона вагітна.

- Джим, холєра тебе забери, ти заїбав тут все обсцикати! Всю пустелю засцяв! Смердить вже так, що очі виїдає.

- Ой, хоч ти не зайобуй! - огризнувся парубок, а потім миролюбивіше промимрив: - ти мені, тойво, снилася сьогодні… 

- Я тобі кожну ніч снюся! Але поки не народжу - їбать не дам!

Парубок зітхнув. 

- Що поробиш, буду чекати...  


В кафе було двоє: однорукий афроамериканець та господар закладу. Афроамериканець порався біля електричної плити, а господар лупив по старому телевізору, який вперто не хотів нормально показувати. Нарешті телевізор та господар досягли консенсусу. Афроамериканець з доброю посмішкою зауважив:

- Казав я тобі тарілку супутникову поставити. Там “діскавері” можна впіймати та канал “Плейбой”.

- В пизду твоє “діскавері” та “плейбой”, тут і так грошви катма!

Афроамериканець по доброму всміхнувся.


Тихе американське містечко. Смеркалось. Зненацька в небі завирували хмари і з неба впав архангел Михаїл. 

- Йоб твою мать, як боляче! - сказав він, потираючи сраку.

Він задер обличчя до неба і крикнув:

- Все одно запхай свої крила собі в сраку, старий довбойоб!

Архангел почимчикував до крамниці за зброєю. Як водиться, вибив ногою двері, взяв дві здоровезні сумки і почав пакувати зброю. Гріб все підряд: автомати, гвинтівки, пістолети, кулемети, гранатомети, набої. Нагріб десь на тону, і вирішив, що досить. Взяв сумки підійшов до входу…


Поліцейський екіпаж 2343 патрулював поблизу зброярні. З диспетчерської надійшов виклик, що там спрацювала сигналізація, і копи увімкнувши сирену та блимавки, полетіли туди.


Архангел зупинився на вході. Тієї ж миті під’їхало поліцейське авто, з якого повискакували копи, і наставили на нього пістолети:

- Не рухатись! Покладіть сумки на землю! Руки догори!

- Охуєть, яка несподіванка… - іронічно пробурмотав архангел:

- Всьо, всьо, пацани, не кіпішуйте! Здаюсь!

Архангел кинув сумки зі зброєю і підняв руки.

Один з копів однією рукою тримаючи пістолет, а іншою достаючи кайданки, побіг до архангела:

- Не ворушись! 

- Та не бзди, нікуди я не дінусь…

Михаїл поблажливо посміхнувся.

Коп підбіг до нього та став намагатись нап’ясти кайданки. Архангел хутко вивернувся, відібрав в поліцая пістолет, та приставив до скроні невдасі. Інший коп, бачачи таку халепу, щось заверещав не своїм голосом. Та зненацька його голова засмикалась, наче її били струмом. Потім він застиг. На архангела дивилася бліда подоба людини з повністю чорними очима.

- Ти ідеш супроти волі творця… 

- Йди ти і твій творець на хуй! - зло відповів архангел.

Коп-потвора ошкірився і зненацька вистрілив в іншого поліцая. Куля потрапила в голову, і на аргангела полетіли шматки мозку та черепа.

- Ах ти ж підар! - архангел вбив потвору двома влучними пострілами.

Пустеля. Дорога. Кафе. В кафе сиділа сім’я: чоловік, дружина та їхня донька. Донька сиділа за окремим столом і всіляко зневажала своїх батьків. Батьки теж відповідали взаємністю. Кафе просякло матюками від їх сімейної ідилії. Господар флегматично рахував мух на стелі, а афроамериканець готував замовлені сімейкою страви. 


Парубок Джин ходив хвостом за вагітною дівчиною.

- Слухай, а давай ми, тойво, поїдем в місто й поженимось. Нє, ну а шо! Я готовий! І малого всиновлю.

- Ой, я навіть не знаю… - ломалася дівка: - мені треба подумать… Та і плаття в мене весільного нема…

Вона вилізла на шмат бетонного бордюру, який незрозуміло як і чому валявся тут з давніх давен.

Джин підійшов до неї ззаду, взяв за руки і розвів їх в сторони:

- Пам’ятаєш, як в “Титаніку”?... - мрійливо запитав він.

- Ага… - і вона довірливо перднула йому в живіт.


Здалека почувся шурхіт шин. Їхала машина, здіймаючи за собою шлейф жовтуватого пилу. Авто під’їхало до заправки. З нього вискочив молодий афроамериканець. Він озирнувся навколо і примітив телефон-автомат. Підбігши до нього, він розчаровано скривився - телефон був зламаний. Парубок почимчикував в кафе.

- Здрасці, дайте хтось тіліфон позвонить! 

Всі відморозились і почали рахувати мух на стелі.

- Та бля, не сціть! Мені в натурі позвонить нада!

- Ну коли нада, то гони десять баксів і звони он з того! - господар кивнув на телефон в закутку.

- На, вдавися! - парубок протягнув господарю гроші і пішов до телефону.


На вулиці знов почулося вищання гальм, і біля кафе зупинився старий, але в доброму стані кадилак. З нього ледь вишкреблась стара сухенька бабця і пошкандибала до кафе. Вона прочинила двері, всунула голову, посміхнулась і дзвінким голосом проспівала:

- Слава Йсу! Можна до вас?

- Та можна, будемо раді! - здивовано вигукнув господар. 

- Хай воно всереться, то за місяць ні душі, а зараз просто навала! - подумав він.

Бабця жваво подрібцювала до столика. 

- Можна мені скляночку водички? А ще яєшню, пюре, шмат ковбаси та кухоль пива?

Всі здивовано подивились на бабцю. До кафе зайшли Джин та вагітна дівчина.

Бабця хутко повернулась і вп’ялася очима в дівчин живіт.

- Давно, курво, байстрюка нагуляла? - несподівано запитала вона: - кому манду підставила?

- Е, бабцю, припни язика! - спалахнув Джин: - тобі що сонце баняка напекло, що ти таке язиком ляпаєш?

- Їбало завали, дрочун йобаний! - голос бабці став несподівано низьким. 

Отець сімейства, яке обмінювалось хуями один з одним, вирішив поділитися порцією хуїв з бабцею:

- А ну, блядь стара, ти чого до дівки доїбалась? Стули протезованого писка, бо я тобі зараз їбало швидко відрихтую!

Та не встиг він промовити свою тираду, як бабця скочила і вчепилася гострими, як бритви, зубами йому в горлянку. З шиї фонтаном рвонула кров. Всі заніміли. Бабця з закривавленим писком знайшла поглядом вагітну:

- Ти наступна, курво!

Вона кинулась до неї, та не встигла ступити й кроку, як впала з розчереп’яною від пострілів головою. В дверях стояв архангел Михаїл. 

- Так, народ, не розслабляємось! В животі цієї жінки дитина, яка врятує людство! Хутко беремо в мене в машині зброю, бо зараз буде всім піздєц! 

Всі стояли в заціпенінні. 

- Та йди ти на хуй… - повільно промовив Джин.

- Попиздякай мені ще, то ще й по писку получиш! - спересердя гарикнув архангел.

- А ну пиздуйте всі за пушками!


Всі кинулись до авто. Коли зброю затягнули до кафе, архангел наказав забарикадувати двері та вікна. Після короткого інструктажу чоловіки полізли на дах, а жінки сиділи в середині кафе. З даху було видно, як чорні хмари насуваються з усіх сторін, а по дорозі їде безліч машин.

- Ото насувається піздєц. - сказав архангел: - це черговий апокаліпсис, бо старий поц знов обідився на людство. Маємо протриматись, доки не народиться малий.

- Ну піздєц… - сказав молодий афроамериканець: - я тільки но з тюрми відкинувся, думав нове життя почати, знайти роботу… Та йоб жеж вашу мать!

Над дахом зависла тиша, лише здаля було чути гул автомобілів та ще якийсь зловісний свист.

Машини під’їхали вже зовсім близько.

- Вогонь! - скомандував архангел, і почався армагедон. 

З даху кафе палили з усіх видів зброї. Машини навколо палали, але прибували все нові та нові. З них лізли якісь потвори, які влучно відстрілював Джин. Минуло кілька годин. Афроамериканець без руки хутко приготував всім перекуси. Ніколи їжа чоловікам не здавалась такою смачною, як зараз, коли вони рятували людство. Джин зняв сорочку, і всі побачили на ньому футболку з емблемою супермена. Нарешті потвори відступили.


В середині кафе все було готове до пологів. Стояла емальована миска з теплою водою, чисті рушники. Породілля лежала на столі без трусів, закинувши ногу на ногу. Вона курила, періодично жмурячись від диму.

- Коли вже блядь ті роди, бо я вже заїбалась тут лежати! Спина вже болить!

Ой! Ой, людоньки! Почалось!

Дівчина кинула недопалок на підлогу і стала верещати не своїм голосом.

З піхви з’явилася голова дитини. Жінки кинулись і витягнули малюка. Вимили й закутали в чисті рушники. Малий верещав, як скаженний.


Архангел та інші чоловіки на даху закурили.

- От і все, малий народився. Тепер, Джин, твоя місія виростити його і вигодовувати. 

- А я шо, я - нічо! - слабо всміхнувся Джин. В штанах в нього щемливо засвербів прутень. Ніякі армагедони не могли перебити спокусу виїбати давно омріяний Джином об’єкт.

Тим часом небо зовсім потемніло. Нечисть поперла знов, а перед входом в кафе зненацька з’явився архангел Гавриїл.

Михаїл шепнув Джину на вухо:

- Мандуй до низу, хапай дівку з малям і вйобуйте звідси. Ось ключі від машини. А я з мужиками затримаю нечисть та архангела.

Джин хутко збіг до низу. Вхопив дівку з малям та рвонув до машини. Двигун завівся з пів оберта. Вони поїхали.

Михаїл теж спустився до низу та відкрив двері. На порозі стояв Гавриїл.

- Гаврюха, хуй тобі в вухо! Ти чого тут ошиваєся? Чи набридло сракою вихиляси перед богом крутити? - презирливо запитав Михаїл.

- Гдє малой, Мішаня? У міня заданіє! І я єво випалню! 

- Хуй ти відсмокчеш, гусак бройлерний!


Архангели зчепились в бійці. Після перших ударів від кафе та чоловіків з жінками нічого не залишилось. Летіли іскри та спалахи енергій. На місці бійки червоним палало небо.


Тим часом Джин та дівчина з малим мчали подалі від того всього. Джин освідчувався в коханні і клявся всиновити малого. Дівчина вдячно кивала та плакала.


Архангели витовкли чималу яму на місці кафе. Земля двигтіла, небеса палали багряним. Зненацька яскравий промінь світла осяяв все навколо, і голос з неба задвигтів:

- Досить!!!

Все завмерло. Михаїл зло глянув в небо, а Гавриїл єлейним голоском затягнув:

- Отчє наш, іже єсі на нєбєсі…

Михаїл та бог одночасно гаркнули:

- Завали їбало, Гаврюха!

Запала тиша…

- Ладно, Мішаня, не правий я був… Хуйню споров, визнаю… Старість, сам розумієш…

- Старість, старість… Дивись, старе дишло, скільки душ положив!

- Вони будуть реабілітовані… Посмертно…

Давай но, Мішаня, ставай до роботи, пробач старого…

З неба яскрава рука протягнула крила.

- До роботи, до роботи… - архангел Михаїл звично одягнув крила собі на спину: - тільки й роблю, що твоє старече бздо розгрібаю…

- Досить вже бубоніти отам, я ж перепросив!

- Та йду вже! - архангел Михаїл штурхонув Гавриїла. 

- Чого розлігся? Пішли піздячити, а тільки й звик, що сраку вазеліном мастити та кучері крутити!

Архангели злетіли в небо.


На зеленій галяві, на ряднині лежали Джин та дівчина. Вони з насолодою підставляли під лагідний вітерець свої натерті пристрасним коханням частини тіл. Неподалеку стояв автомобіль, де на задньому сидінні задоволено агукав малюк…

Земля знову починала жити по новому, з новими силами, новими людьми та новою свідомістю. Жити до чергового армагедону. Бо бог вічний так само, як і його діти, і як та хуйня, котру вони коять тисячоліттями, доки творцю не вривається терпець.

 


 



м. Одеса, 13.04.2020


Марянич Михайло Миколайович цікавиться


Публікації: Марянич Михайло Миколайович

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора