17.11.2020 15:53
for all
38 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Маріанна

Ніч

Я ховаюся в темряву ночі, ніби для того, щоб відшукати там відповіді. Немає відповідей, але немає і часу, хочу плекати ілюзію. Я вже не знаю чи хочу шукати, але коло все одно не зупиниться. Вже знайшов, чого не хотів, знайду тільки те, чого боюся. 

Невже справді невпинний той страх? Чи то очікування тривожно стукоче годинником, вказує, що ховатись не довго. Не мені обирати. 

Не хочу дивитись туди, назовні, де залишилися освітлені вікна, де люди зайняті звичними справами, цього вистачає і вдень. Не хочу лічити хвилини, все вже сталося. Навіщо продовження? Варто далі? 

Я постійно підводжу і розчаровую себе, не сприймаю більше жодних власних рішень. Чи довго триватиме? Як діяти? Просто і без плану? Так ніколи не вмів, знав, що так нічого не виходить путнього. Але ж все одно не виходить нічого. Тільки пустка і страх. Хіба це вибір? 

Ніколи немає того вибору, який міг би сприйняти беззаперечно, але зрозумів це тільки тепер. Ніч згустилася, та у ній уже чути звуки, але не їх я боюся, а боюсь я того, що пробуджують у мені. 

Скільки ж непорушних поглядів розсипалися, скільки принципів розбилися. Ніч змінює правила і не потребує світла. А я сам? Чого потребую насправді? Тепер вже нічого. Все втратило значення. 

Моя сила, давно втрачена, також була ілюзією, яка підтримувала досить довго, щоб стало занадто пізно. Моя впевненість була непорушною, доки виявилася геть марною. За що ж тримався досі? За жаль, злість бажання помсти? Якби ж тільки знав, куди спрямувати те бажання, що так і не змогло знищити мене остаточно. Може не достатньо хотів того знищення? Може сподівався чогось іншого? Чого міг сподіватися? 

Все виявилося геть не так, як здавалося стільки років. Всі рішення призвели зовсім до інших результатів. Очікуваних, та все ж не тих. Дорога у темряві освітилася лише настільки, щоб показати, що ішов не туди, лише на мить, щоб виявити, що повертатися нікуди. А вперед? Також немає там шляху, марно продовжувати. Чи впевнений у цьому? 

Впевненості не дасть ніч. Вона не покаже того, що розвіяло б сумніви. Та чи є ті сумніви? Чи просто впертість, що не дозволить здатися? Нехай і так, кінця все одно не видно. 

Як мало я бачив насправді, як мало знав про те, чого певен був непорушно. Виявляється тільки здогадувався і здогадки мої були помилкою. Висновки всі поспішні, а втрати більші, аніж готувався прийняти. Чи можливо готуватися до втрат? Хіба знав, що таки є речі, що можуть вибити ґрунт і мені з-під ніг. Я сам готовий був до боротьби, а вона виявилася зовсім не тією, до якої так ретельно готувався. 

Кого винуватити? Когось таки треба, бо не вмію інакше, але обманути себе вже важче, марний такий обман, що здавався достатнім захистом. Зруйновано і той захист, залишився ні з чим. Чому ж шукаю нової надії? Навіщо нові зачіпки? 

Публікації: Маріанна

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись