19.11.2020 20:00
for all
8 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Маріанна

Калина



Догорають калини грона червоні. Криваві грона у очах не гаснуть, як не заплющую. Не ховають очі те полум’я, що розгорається в серці, попри те, що навколо зима, аж до обрію. Немає обрію, кінця немає. Сліпить у очах, та як знаки – сліди ті калинові грона. Куди завели? Не дають забувати де шлях розпочався. Не можуть залишити на самоті. 

Сліди на снігу – єдине, що свідчить про мою самотність, немає нікого. Куди я іду? Знає тільки калина багряна, така тут недоладна і дивна. І все ж таки та, що тримає. Можливо і не даремно. Ті сліди – марна надія, що повернуся, надія, що не питає, веде до кінця, та ж не може підвести? Не надія уже – обіцянка. 

Калинові грона, такі тут чужі, несподівані серед снігів, їм інші належаться овиди і пустка оця неможлива кричить тими гронами. Що ж бо розбудить? Навіщо розбурхує тишу? Щоб не замерзнути. 

Публікації: Маріанна

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 21.11.2020 13:12  © ... => Тетяна Чорновіл 

Дякую 

 20.11.2020 10:48  Тетяна Чорновіл => © 

Чудова мініатюра, хоч і сумні думки викликає. Образ калини у творах ще здавна в"яжеться зі смутком у пучечки.