15.03.2021 09:30
for all
26 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Каллистрат

Знамєніє


Коли перевалило за північ старий тихо встав зі своєї лежанки і підійшов до широкого дощаного ліжка на якому спала його старша дочка з дітьми.

- Доню вставай – легенько взяв він її за плече – просипайся.

- Ой боже, тату, шо таке, з дітьми шось?

- Та ні, діти сплять, не буди їх. Тихенько одягайся і виходь у двір.

 

- Тату та шо сталося?!

- Та нічого доню. Я хочу шо б ти зі мною посиділа за хатою до ранку. Сьогодні вночі повинно бути знамєніє на небі, так мені треба його побачити. А ти візьми собі шось на плечі накинути, бо під утро буде свіжувато.

 

- Тату, та шо то за знамєніє? Шо ви хочете побачити?

- Та-а…. Хочу побачити чим ця війна закінчиться….

- Та хіба воно вам таке покаже коли до нас ще й німці не дійшли?

- Все покаже…. Давай посидимо та подивимось.

- А з якої сторони воно буде?

- З сєвєра…. Пішли за хату там і будемо чекати.

Зайшовши за хату вони сіли на широку глиняну призьбу вздовж глухої стіни і почали ждати.

Сиділи мовчки. Через деякий час дочка тихо задрімала, а старий все думав і думав, а про що, того ніхто не знає.

Десь мабуть через годину - півтори чекання все і почалося.

Старий своїм плечем злегка штовхнув доньку і схвильовано зашепотів:

- Дивись, дивись, починається! Наліво, наліво дивись, бачиш он там маленькі вогники вискакують, оце воно й є.

Вогники дійсно вискакували із-за обрію спочатку маленькі, а потім виштрикуючись все сильніше й сильніше, перетворювались на якесь мерехтливе сяйво і виростаючи, почали рухатись із заходу на схід.

Старий напружено слідкував за ними і щось шепотів до себе.

- Зупиняться чи не зупиняться – не звертаючись ні до кого питав він, нервово стискаючи свої сухі пальці в кулаки.

А заграва все рухалась і розгорялась, але коли досягла якогось небесного порогу, то завмерла на місці не наважуючись зробити ще хоча б один крок.

- Все! – з полегшенням видихнув старий – Остановимо!

- Дивись – звернувся він до доньки – Якщо вона зараз поверне назад, то війна закінчиться там, звідки і почалася. В Германії!

Через декілька хвилин напружене сяйво почало потроху блякнути і поволеньки, поволеньки спадати туди звідки воно і виникло.

 

Назавтра старий вже сидів біля колгоспної кузні серед таких як і він мужиків і крейдою малював для них на заржавілому листі заліза таку-сяку карту з фронтами, річками і натхненно пояснював ход собитій. А головне, стверджував, що наступ німців наші остановлять на Волзі, а вже звідти погонять обратно в Германію.

Мужики пахкаючи смердючим самосадом слухали його і думали: «Василь вже зовсім став важкий на голову. Ми того німця ще й не бачили, а він нам каже куди його погонять. От що роблять книжки з людиною, не приведи нас господи!»

 

Коли все відійшло і воронки від снарядів позаростали бур’янами старі люди згадували: «Та ми з самого початку все знали: і шо буде, і де ця війна закінчиться, і куди того німця попруть. Був тут у нас такий Василь, которий усе знав, бо книжок багато читав, може там все й було написане, хто ж його відає? І стіхи він сочиняв, то може у нього ще й від того шось трохи було. Знали ми все, шо тут і казати».



м. Київ, 15 лютого 2021 р.

Публікації: Каллистрат

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 15.03.2021 19:26  © ... => Каранда Галина 

)))))! Было дело ))) 

 15.03.2021 18:51  Каранда Галина => © 

Це Ваш дід-характерник? 

 15.03.2021 13:18  © ... => Лана Цвіт 

Дякую!

Пані Світлано, то це ж бувальщина. Ото так і було ))) 

 15.03.2021 12:59  Лана Цвіт => © 

Дуже мені сподобалось оповідання. Чомусь аж мурашки побігли. Дякую. 

 15.03.2021 10:28  © ... => Анатолій Костенюк 

Дякую за увагу пане Анатолій!
Жили колись люди ))) 

 15.03.2021 09:48  Анатолій Костенюк => © 

Гарно, що тут і казати? Дякую!