Три роки я жила біля лісопарку на Нивках, станція метро Берестейська. Коли виходила на балкон, було таке відчуття, що можу доторкнутися до верхівок дерев рукою.
Окрім свіжого повітря, весною мене одурманювали аромати робінії. А вранці будив пташиний спів. Щодня, коли йшла через парк на роботу, годувала білок горішками і подумки наспівувала популярні пісні – день починався з радості.
Ввечері, після роботи, спочатку йшла посидіти на березі озера – чудовий засіб заспокоїтися після бурхливого робочого дня. Саме там на березі дивовижного водоймища народжувалися романтичні вірші. Можливо заримовані рядки мені нашіптували віковічні дерева.
На пагорбі стояв напівзруйнований маєток. Пізно ввечері у вікнах блимали таємничі вогники. Існують різні легенди про цей будинок. Кажуть навіть, що свого часу там жив М.С. Хрущов. Але сьогодні мова піде про інше.
Одного разу вранці і будинок, і поляна, на якій він стояв, оживилися. Я була і злякана, і шокована від побаченого. Біля будинку стояли німецькі мотоцикли часу Вітчизняної війни. Стіни будинку були декоровані у стилі 40-х років. Біля маєтку стояв віз, а поряд копиця сіна. Породистий кінь ліниво жував траву і ніяк не реагував на метушню і гамір. Снували туди-сюди люди, одягнені у військову форму і озброєні автоматами. Голосно лунала в лісі німецька мова. Судячи по-всьому, це був військовий штаб.
Мене неначе спаралізувало і відібрало мову. Але тут я побачила в авто знайомого режисера Олеся Саніна, і в мене відлягло від серця. Я підійшла, трішки з ним погомоніла, дізналася, що відбувається, і потім спокійно пішла далі – на мене чекав звичайний робочий будній день…
