09.04.2021 09:24
для всіх
104
    
  - | -  
 © Ольга Шнуренко

Приємні спогади

з рубрики / циклу «Ессе та нариси»

Згадала торішню весну, як я вперше завітала до лісу. Мене здивувала різноманітність звуків. Після довготривалої зимової тиші було таке відчуття, що я у філармонії на концерті.

Ніжні оксамитові листочки тремтіли ледь чутно від дотиків весняного вітру. Мажорно щебетали пташки і їхнє різноголосся зливалося в єдину тріумфальну оду весні. Дарма, що травичка була ще невисока, в ній щось невидиме шаруділо і збуджувало мою уяву.

На сонячній поляні лісові весняні квіти сплелися у дивовижний різнокольоровий віночок – найбільше вражав яскравий кучерявий ряст.

За лісом на повні груди дихала свіжозорана рілля – ніщо не може зрівнятися з ароматом чорнозему, який завжди нагадує мені про дитинство.

Десь далеко на горизонті загриміло, неначе кінь біг по бруківці галопом і вибивав голосні звуки копитами, а згодом на землю посипався теплий дощ. Сховалася під розлогим дубом і перечекала, поки він напоїв довкілля, і згодом знову визирнуло сонце.

Від неймовірної свіжості паморочилося в голові. А в очах мерехтіли міріади сонячних зайчиків, які виблискували у краплинах, зручно вмостившись на зеленому листі і на траві.

Блукала в тенетах лісу аж до вечора, який огорнув мене м`якими сутінками і неймовірною тишею. Додому не хотілося повертатися, але вночі в лісі небезпечно, тому повільно попленталася до домівки.

Після вечері, перед сном, вийшла на балкон помилуватися нічним небом, яке ніч вкрила м`яким оксамитовим чорним покривалом, і зорі на небеснім полотні усміхалися до місяця лукаво.


#Ольга_Шнуренко



м. Київ, 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!