Бій Кухуліна з Фердіадом
частина IIз рубрики / циклу «Саги Ірландії»
Цю ніч їхні коні провели в одному загоні, і їх візники зійшлися біля одного багаття, зі свіжої тростини вони приготували два ложа з подушками для поранених героїв. Знахарі і лікарі були прислані до них, щоб залікувати рани і зцілити їх; вони наклали трави, лікувальні рослини на їхні рани, язви, пухлини і заспівали цілющі заклинання над ними. І від кожної травички, від кожної лікувальної рослини, від кожного заклинання на його рани, язви, пухлини і хворі місця Кухулін пересилав половину через брід, на захід, Фердіаду, щоб мужі Ірландії не могли потім сказати, - якщо Фердіад загине від його руки, - що Кухулін мав надлишок лікарської допомоги. А від кожного наїдку, від кожного смачного, що зміцнював хмільного напою, що доставляли Фердіаду мужі Ірландії, той пересилав половину через брід, на північ, Кухуліну, бо більше людей доставляло їжу Фердіаду, що захищав їх від Кухуліна, а тому носили їжу тільки люди з Маг – Брега, кожну ніч, що приходили до нього для бесіди. Так провели Кухулін і Фердіад цю ніч. Наступного дня рано – вранці встали вони і знову зійшлися біля бойового броду.
- За яку зброю ми сьогодні візьмемось, Фердіад? – спитав Кухулін.
- Тобі належить вибір, - відповідав Фердіад, - бо вчора вибирав я.
- Візьмемось же за наші важкі, найбільші списи, - сказав Кухулін. – Можливо, прямими ударами сьогодні ми скоріше вирішимо нашу суперечку, чим учора метанням. Візьмемо коней і запряжемо в колісниці: будемо вести бій з конями, на колісницях.
- Нехай буде так, - сказав Фердіад.
Цього разу вони схопили свої найширші і міцні щити і взялись за важкі, найбільші списи. Кожен з них старався пронизати, пробити, збити, повалити іншого, і продовжувалося це від раннього світанку до початку вечора. Птахи, які злітаються на тіла мертвих воїнів, літали навколо них, стараючись урвати шматки тіла і крові від їхніх ран, щоб забрати з собою за хмари на небо.
Коли наблизився вечір, змучилися їхні коні, знемогли візники і виснажилася сила самих героїв, хоробрих бійців.
- Перервемо бій, - сказав Кухулін, - бо наші коні змучились і знемогли візники: чи не те ж саме і з нами?
- Перервемо бій, - сказав Фердіад, - вже пора.
Вони припинили бій і перекинули зброю до рук візників. Потім підійшли один до одного, обійнялися за шию і тричі поцілувалися.
Цю ніч їхні коні знову провели в одному загоні, і їхні візники зійшлися біля одного багаття; зі свіжої тростини вони виготовили два ліжка для зранених героїв. Прийшли знахарі і лікарі, щоби оглянути їх, надати їм допомогу, провести біля них ніч. Такими жахливими були їхні уколи, рани, язви і пошкодження, що нічого іншого вони не могли зробити для них, як тільки дати їм чарівні напої і проспівати свої заклинання і заговори, щоб заспокоїти їхню кров, зупинити кровотечу і вгамувати біль. І від кожного чарівного напою, від кожного заклинання, від кожного заговору на його рани і язви Кухулін половину пересилав через брід, на захід, Фердіаду. А від кожного наїдку, від кожного смачного напою, що укріплював, хмільного напою, який доставляли Фердіаду мужі Ірландії, той пересилав половину через брід, на північ, Кухуліну. Бо більше людей доставляло їжу Фердіаду. Всі мужі Ірландії несли їжу Фердіаду, що захищав їх від Кухуліна, а тому носили їжу тільки люди з Маг – Брега, що кожної ночі приходили до нього для бесіди.
Так провели Кухулін і Фердіад і цю ніч. На третій день вранці встали вони і знову зійшлися біля бойового броду. Помітив Кухулін, що поганий вигляд у Фердіада і що похмурий він.
- Поганий у тебе вигляд сьогодні, Фердіад! – сказав він. - Колір твого волосся став бляклим, і погляд потьмянів; вигляд і повадка твоя – не ті, що раніше.
- Якщо і так, то не від боягузтва і страху перед тобою, - відповідав Фердіад, - бо немає зараз в усій Ірландії такого героя, якого б я не зміг вразити.
Гірко засмутився і почав нарікати на нього Кухулін. Ось якими промовами обмінялися вони:
Кухулін:
О Фердіад! Який ти тут переді мною!
Воістину тебе чекає смерть.
Для чого вийшов ти, від спонукання жінки,
На поєдинок з братом названим?
Фердіад:
О Кухулін, любимець мудрості,
Геройства цвіт і воїнства усього,
Всі, хто живе, повинен буде йти
Під землю, на своє останнє ложе.
Кухулін:
Дочку Медб королеви, Фіндабайр,
З її красою, що полонить,
Тобі віддати обіцяли не з любові,
Але щоб перевірити твою всю королівську силу.
Фердіад:
Сила моя вже давно всім відома,
О, Пес, досконалий у всьому!
Про більшу сміливість не чув ще ніхто.
Я рівню собі не стрічав ще ні разу.
Кухулін:
Ти сам повинен в тому, що звершиться.
О син Дамана, син Даре!
Ти не повинен був з волі жінки
З названим братом рубатись мечами!
Фердіад:
Якби ми розійшлися з тобою без бою,
Як названі брати, о, Пес мій милий,
Погано було б з моєю честю і словом,
Яке я дав Айлілю і Медб!
Кухулін:
Ніколи ще не їли їжу
І не народжувались в цьому світі
Король і королева, яких заради
Я би замислив проти тебе зло.
Фердіад:
О Кухуліне, славний в битвах,
Це Медб нас зрадила, не ти.
Тобі дістанеться вся слава перемоги,
Наша вина тебе не заплямує.
Кухулін:
Моє добре ссрце обливається кров’ю.
Від мене ледь не відлітає життя.
Нерівним буде, при моїх подвигах,
Мій бій з тобою, о Фердіад!
- Досить тобі оплакувати мене, Кухуліне! – сказав Фердіад. – Якою зброєю будемо ми битися зараз?
- Тобі належить вибір, - відповідав Кухулін, - бо вчора вибирав я.
- Візьмемося ж, - сказав Фердіад, - за наші важкі жорстоко разючі мечі: можливо, рубаючими ударами ми скоріше вирішимо нашу суперечку, чим тими що колють, як учора.
- Візьмемось за них, - сказав Кухулін.
Вони схопили два величезних щита і взялися за важкі, жорстоко разючі мечі. Кожен з них старався вдарити і збити, вразити і повалити другого, і розміром з голову місячної дитини були шматки тіла, які вони вирубали з плечей, стегон і лопаток один у одного. І так рубались вони від ранкового світанку до початку вечора.
- Перервемо бій, Кухуліне, - сказав Фердіад.
- Перервемо бій, - сказав Кухулін, - пора.
Вони припинили бій і перекинули зброю до рук візників. Якщо їхня зустріч була зустріччю двох радісних, задоволених, безтурботних, бадьорих воїнів, то розлучення їх було розставанням двох воїнів затьмарених, засмучених, стурбованих. Їхні коні цієї ночі не були в одному загоні, їхні візники не сходилися біля одного багаття.
Так провели Кухулін і Фердіад цю ніч. На другий день рано-вранці встав Фердіад і прийшов один до бойового броду. Він знав, що настав день рішучого бою, в який один із них загине, якщо не обидва. Він надів на себе наряд для битв і поєдинків до приходу Кухуліна. Ось, яким був його наряд для битв і поєдинків.
Він надів на своє біле тіло шовкові штани з багатокольоровою золотою каймою. Поверх них він надів другі штани з гарно вилощеної коричневої шкіри. Спереду він прикріпив до них великий міцний камінь величиною з млинове жорно. Поверх цього він надів третю пару штанів, міцних, глибоких, з відлитого заліза, що прикрили великий міцний камінь величиною з млинове жорно – зі страху і боязні в цей день перед рогатим списом Кухуліна. На голову ж він надів свій шолом боїв і поєдинків, з гребенем, з сорока самоцвітними каменями, прекрасно прикрашений і оброблений червоною емаллю та кристалами через які просвічували зображення рослин східного світу.
В праву руку він взяв свій вражаючий спис, з лівого боку привісив свій кривий бойовий меч з рукояттю і перекладиною з червоного золота. На свою круглу спину він поклав великого прекрасного щита з волячою шкіри, з п’ятдесятьма шишками, кожна з яких могла би вмістити зображення вепра, а всередині була величезна шишка з червоного золота.
Спорядившись так, Фердіад почав робити високо в повітрі різноманітні багаточисельні, дивні прийоми спритності, яким він до цього ні в кого не навчався, ні у жінки, ні у чоловіка, ні у Скатах, ні в Уатах, ні у Айфе: він сам придумав їх у той день, щоб показати їх перед лицем Кухуліна.
Кухулін також прийшов до броду і побачив різноманітні, багаточисельні, блискучі, дивні прийоми спритності, які Фердіад робив високо у повітрі.
- Ось бачиш, братчику мій Лойг, - сказав Кухулін своєму візнику, - ці різноманітні, багаточисельні, блискучі, дивні прийоми спритності, які Фердіад робить високо в повітрі? Всіма ними я зараз оволодію. Якщо сьогодні я почну поступатися в бою, ти повинен запалити мене, лаючи щосили, щоб посилилася лють і запал мій. Якщо ж я почну брати верх, ти повинен давати поради, вихваляти і заохочувати мене, щоб посилити мою мужність.
- Буде зроблено, як ти сказав, мій Кухук, (7) - відповів Лойг.
Тоді і Кухулін одяг свій наряд для битв і поєдинків і став робити високо в повітрі такі ж різноманітні, багаточисельні, блискучі, дивні прийоми спритності, яким він досі ні в кого не навчався, ні у Скатах, ні в Уатах, ні у Айфе. Побачив це Фердіад і зрозумів, що всіма ними зразу ж може оволодіти і Кухулін.
- За яку зброю ми візьмемось нині, Фердіад? – спитав Кухулін.
- Тобі належить вибір, - відповідав Фердіад.
- Якщо так, то почнемо гру у брід, - сказав Кухулін.
- Почнемо гру у брід, - сказав Фердіад.
Хоча Фердіад і сказав так, невесело йому було йти на це, бо він знав, що Кухулін перемагав кожного героя і воїна, що затівав з ним гру у брід.
Велике діло повинно було звершитись у цей день біля броду. Два героя, два перших бійця, два колісних бійця Західного Світу, два блискучих світоча бойового мистецтва Ірландії, дві щедрі десниці, що роздавали милість і нагороду в Північно – Західному Світі, два вождя доблесті Ірландії, два джерела боєвої мудрості Ірландії, йшли у бій один на одного, зійшовшись здалеку, через свару, затіяну Айлілем і Медб і їх злі наміри. І кожен старався перемогти іншого своїми прийомами від раннього світанку до середини дня.
Коли настав полудень, розпалилася лють бійців, і вони близько зійшлися. Стрибнув Кухулін зі свого краю броду прямо на шишку щита Фердіада, сина Дамана, щоб зрубати йому голову над бортом щита. Але Фердіад лівим ліктем струснув свій щит, - і Кухулін відлетів від нього, як маленьке дитя, на свою сторону броду.
Побачив це Лойг.
- Горе тобі! – вигукнув він. – Противник покарав тебе, як мила жінка карає малу дитину! Він вимив тебе, як в балії миють чашки! Він розмолов тебе, як млин меле добре зерно! Він розсік тебе, як сокира розсікає дуба! Він обвив тебе, як берізка обвиває дерево! Він обрушився на тебе, як обрушується яструб на малих пташок! Віднині і навіки кінець домаганням і правам твоїм на славу і честь бойову, о, крихітний шалений карлик!
Тоді в третій раз метнувся Кухулін зі швидкістю вітру, зі стрімкістю ластівки, з поривом захмарного дракона і обрушився на шишку щита Фердіада, сина Дамана, щоби зрубати йому голову над бортом щита. Але знову Фердіад струснув своїм щитом, і Кухулін відлетів на середину броду, де він був до свого стрибка.
Тоді сталося з Кухуліном чудове його спотворення: він весь надувся і розширився, як роздутий пузир; він став подібним до страшного, грізного, багатокольорового, чудесного лука, і зріст хороброго бійця став великим, як у фоморів, далеко перевершуючи зріст Фердіада.
Так тісно зійшлися бійці у поєдинку, що зверху були їхні голови, внизу ноги, всередині ж, за бортами і над шишками щитів, руки. Так тісно вони зійшлися в поєдинку, що їхні щити лопнули і тріснули від бортів до середини. Так тісно вони зійшлися в поєдинку, що їхні списи зігнулися, скривилися і пощербилися. Так тісно вони зійшлися в поєдинку, що демони козловиді і блідолиці, духи долин і повітря випустили крик з бортів їхніх щитів, з рукояток їхніх мечів, з наконечників їхніх списів. Так тісно вони зійшлися в поєдинку, що витіснили потік з його русла, з його простору, і в його руслі з’явилося достатньо вільного місця, щоби лягти там королю з королевою, і не лишилося жодної краплі води, не рахуючи тих, що два бійця-героя, давлячи і тупцюючи, вичавили з ґрунту. Так тісно вони зійшлися в поєдинку, що ірландські коні зі страху застрибали і зірвалися з місця, збожеволівши, порвали прив’язі і пута, ланцюги і вірьовки і понеслись на південний захід, топчучи жінок і дітей, недужих і слабоумних у таборі мужів Ірландії.
Бійці тепер почали вигравати лезами своїх мечів. І була мить, коли Фердіад вразив Кухуліна, нанісши йому удар своїм мечем з рукояттю із риб’ячого зуба, що ранив його, проникши до грудей, і кров Кухуліна бризнула на його пояс, і брід густо окрасився кров’ю з тіла героя.
Не стерпів Кухулін цих потужних і згубних ударів Фердіада, прямих і косих. Він велів Лойгу, сину Ріангабара, подати йому рогатого списа. Ось як він був влаштований: (8) він поринав у воду і метався двома пальцями ноги; єдиний, він проникав до тіла тридцятьма вістрями, і неможливо було витягти його інакше, як обрізати тіло навколо.
Почув Фердіад наказ про рогатого списа, і, щоб захистити низ свого тіла, він опустив щита. Тоді Кухулін метнув долонею дротика в ту частину тіла, що виступала над бортом щита, трохи вище шийного краю рогового панцира. Щоб захистити верх свого тіла, Фердіад трохи підняв щита. Але недоречним був цей захист. Бо Лойг вже приготував рогатого списа під водою, і Кухулін, захопивши його двома пальцями ноги, метнув далеким ударом в Фердіада. Пробив спис міцні, глибокі штани з відлитого заліза, роздробив натроє добрий камінь розміром з жорно млина і крізь одяг встромився у тіло, наповнивши своїми вістрями кожен мускул, кожен суглоб тіла Фердіада.
- Досить з мене! – вигукнув Фердіад. – Тепер я вражений тобою насмерть. Але тільки от що: потужний удар ти мені наніс пальцями ноги і не можеш сказати, що я загинув від твоєї руки.
І ще він додав:
- О, Пес, майстерний в бойових прийомах,
Не повинен був ти убивати мене!
На тебе перейде вина моя,
На тебе тепер моя кров проллється!
Злий жереб того, хто загинув в бою
Хто скинутий в безодню зради!
Слабкий голос мій, помираю я,
Нажаль, відлітає життя моє!
Ребра мої перебиті зовсім
Все серце моє залилося кров’ю
Не було мені успіху у бою,
Я вбитий тобою, о, Пес!
Одним стрибком Кухулін опинився поряд. Обхопивши тіло обома руками, він переніс його, разом зі зброєю, обладунками і одягом, через брід, щоби поставити цей трофей перемоги на північній стороні броду, не залишив його на південній, серед мужів Ірландії. Він опустив його на землю, але тут, перед чолом убитого Фердіада, світ померк в очах Кухуліна, слабкість охопила його, і він зомлів.
Побачив це Лойг, побачили це мужі Ірландії і двинулись усі, щоби накинутись натовпом на нього.
- Піднімайся скоріше, Кухук! – вигукнув Лойг. – Мужі Ірландії йдуть на тебе, і це вже буде не поєдинок, але натовпом вони нападуть на тебе, щоб помститися за смерть Фердіада, сина Дамана, сина Даре, вбитого тобою.
- Для чого мені вставати, хлопчику? – сказав Кухулін. – Ось тут лежить він, вражений мною!
І вони обмінялися промовами:
Лойг:
Піднімись, о, Пес бойовий із Емайн!
Твій дух повинен бути міцним
Ти вразив бійця Фердіада
Богом клянусь, важким був удар!
Кухулін:
Для чого тепер твердість духу?
Туга й безумство мене охопили
Перед лицем оцієї смерті
Що спричинив я
Над тілом, враженим мною.
Лойг:
Скоріше хвалитись тобі належить
Чим побиватися над смертю цією
Над ворогом грізним зі списом кривавим
Зараз ти стогнеш, ридаєш, плачеш!
Кухулін:
Нехай відрубав би мені він ногу,
Нехай відрубав би мені він руку,
Все було б краще, якби лишився
Він сам живим, коней повелитель!
Лойг:
Те, що сталось, все ж більш утішне
Дівчатам в зібранні Червоної Гілки,
Адже він убитий, а ти лишився живим,
Не жартом була ваша битва та смертна.
Кухулін:
З того самого дня, коли став я в Куалнзі
На дорозі Медб з гордовитою силою,
Не без слави була кривава бійня,
Багатьох бійців я вже перебив!
Лойг:
Не знав ти ні разу спокійного сну
З того дня, як б’єшся з ворожою раттю:
Все наше військо – лиш ти один.
Рано ж тобі вставать припадало!
Взявся Кухулін стогнати і оплакувати Фердіада. Він говорив:
- Горе тобі, о Фердіад, що не спитав ти нікого з тих, хто випробував на собі подвиги сміливості і спритності моєї, перш ніж вийти проти мене на бій-поєдинок!
Горе тобі, що Лойг, син Ріангабара, не нагадав тобі у докір роки нашого навчання в воїнській спритності, роки побратимства!
Горе тобі, що ти не звернув уваги на попередження мудрого Фергуса!
Горе тобі, що Конал Прекрасний, Переможний, в боях нездоланний, не допоміг тобі порадою, нагадавши про наше спільне навчання.
Бо ці мужі відвели би твій ум від посольств, побажань, побачень, обіцянок обманних, хитромудрих жінок із Коннахту!
Бо відають ці мужі, що не народився ще той, хто був би здатен наносити такі великі і тяжкі удари коннахтам, які спричиняю я їм, - і ніколи не народиться!
Бо немає мені рівного у володінні щитами, мечами і списами, у грі на бойовій дошці, в управлінні кіньми чи колісницею!
Тепер вже не знайдеться руки бійця, що уражає героїв, як їх разила рука Фердіада, подібно до хмари!
Тепер не почути дикого плачу Бодб з вустами червоними, який випускала вона, коли Фердіад здійснював пролом в рядах бійців, над купою щитів!
Тепер вовік не запропонує іншому Круахан такої угоди, яку він уклав з тобою, о червонолиций син Дамана!
Закінчивши свій плач, Кухулін відірвався від голови Фердіада і сказав:
- О Фердіад, тебе зрадили і обрекли на загибель мужі Ірландії, спонукавши на бій-поєдинок зі мною; бо нелегко вести поєдинок зі мною при угоні бика з Куалнге.
І ще він додав:
- О Фердіад, ти став жертвою віроломства!
Гіркою була наша остання зустріч!
Ось нині ти мертвий, а я живий,
Буде вічною туга розлучення!
Коли ми були разом з тобою
Там у Скатах, Уатах і Айфе,
Здавалося нам, що во віки віків
Дружбі нашій не буде кінця.
Мила рум’яність мені твоя благородна,
Милий твій образ прекрасний і досконалий,
Милі очі твої сині і ясні,
Мила мудрість твоя і промови приємні.
Не ходив ще у бій, розсікаючи шкіру,
Не палав, як вогонь, бойовим запалом,
Не носив ще щита на широких плечах
Подібний до тебе, о, рум’яний сине Дамана!
Не стрічав я на полі битви з того часу,
Коли загинув син Айфе, нею любимий.
В подвигах ратних на тебе схожого,
- Не знайшов я такого донині, о Фердіад.
Фіндабайр, дочка королеви Медб,
З її дивною для всіх нас красою,
Була для тебе, о Фердіад, не більше
Чим гілка верби на горі піщаній.
Кухулін направив свій погляд на тіло Фердіада.
- Ну що ж, мій пане Лойг, - сказав він, - роздягни Фердіада, зніми з нього бойові обладунки і одяг, щоби нам подивитися на пряжку, заради якої він пішов на бій-поєдинок.
Підійшов Лойг до тіла Фердіада і роздягнув його. Він зняв з нього бойовий обладунок і одяг, і Кухулін побачив пряжку. Знову він почав стогнати і оплакувати Фердіада, говорячи такі слова:
- Горем стала ця золота пряжка,
О Фердіад, повелитель раті,
Ти, хто наносив тяжкі удари
Благородною, побідоносною рукою!
Вінець твого світлого волосся
Був великим і дивував красою!
Немов листяний гнучкий пояс
Облягав твій стан до самої смерті.
О, наше миле побратимство!
О, пильний погляд благородного ока!
Пам’ятаю щита твого з бортами золотими,
- Дорогоцінну дошку для шахових ударів!
Пам’ятаю зап’ястя зі світлого срібла
Навколо руки твоєї благородної,
Пам’ятаю меч твій, такий чудовий,
І твій пурпуровий лик прекрасний!
Що ти загинув від руки моєї
- Це було ділом дуже поганим.
Не був прекрасним наш поєдинок,
Горем стала ця золота пряжка!
- А тепер, мій пане Лойг, - сказав Кухулін, - розріж тіло Фердіада і вийми з нього рогатого списа – бо я не можу залишитись без моєї зброї.
Підійшов Лойг до тіла Фердіада, розрізав його і витяг з нього рогатого списа. Побачив Кухулін свою червону, закривавлену зброю поряд з тілом Фердіада і сказав такі слова:
- О Фердіад, скорботне наше побачення!
Ось бачу тебе кривавим і блідим,
Не змити крові з моєї зброї,
Ти ж лежиш на смертному одрі!
Якби були ми там, в країні східній,
Як і раніше, у Скатах, Уатах і Айфе,
- Не були б тепер білими твої губи
Переді мною, посередництвом зброї.
Наша наставниця нас пов’язала
Славним зв’язком дружби союзу,
Щоб не вставали через нас розбрати
Між племенами Ірландії світлої.
Сумний цей ранок, березня ранок,
Приніс він смерть сину Дамана!
На жаль, загинув мій любий друг,
Червоною кров’ю я його напоїв!
Сумне діло трапилось з нами,
Разом у Скатах ми колись проживали.
Я поранений весь, кров’ю залитий,
Ти ж більше не сядеш на колісницю!
Сумне діло трапилось з нами,
Разом у Скатах ми колись проживали.
Я поранений весь, і кров запеклася,
Ти же мертвий навік і тебе не повернеш.
Сумне діло трапилось з нами,
Разом у Скатах ми колись проживали.
Тебе вразила смерть, а я живий і здоровий.
Битись у лютім бою – ось доля мужів.
- Ну що ж, Кухук, - сказав Лойг, - пішли тепер від броду. Занадто довго ми тут пробули.
- Так, пішли, - відповідав Кухулін. – Знай, що грою, легкою забавою були для мене всі бої і поєдинки, які я витримав тут, у порівнянні з боєм-поєдинком з Фердіадом.
І ще сказав він – такі його слова:
= Все було грою, легкою забавою,
Поки не прийшов Фердіад до броду.
У нас було спільне із ним навчання.
Загальна міць та загальна щедрість,
І він був її обранцем.
Все було грою, легкою забавою,
Поки не прийшов Фердіад до броду.
Ми рівний жах вселяли у ворогів.
Було рівним мистецтво наше в бою.
Дала нам Скатах два рівних щита:
Один – Фердіаду, другий же – мені.
Все було грою, легкою забавою,
Поки не прийшов Фердіад до броду.
О милий друже, о стовп золотий,
Повержений мною в бою біля броду!
О, вепр народів, шалений вепр,
Ти був сміливішим, чим всі ті інші!
Все було грою, пустою забавою,
Поки не прийшов Фердіад до броду.
Цей полум’яний і лютий лев,
Буйна хвиля, грізна, як Страшний суд.
Все було грою, пустою забавою,
Поки не прийшов Фердіад до броду.
Думалось мені, що милий Фердіад
Буде другом мені на віки вічні.
Вчора він був, як гора, великий,
Сьогодні лиш тінь залишилась від нього.
Тричі ворогів незліченні полчища,
Я сокрушив рукою своєю.
Скільки биків, коней і воїнів
Я розкидав тут на всі боки!
Хоча й незчисленним було те воїнство,
Яке наслав на нас Круахан хижий,
Більше третини, з половину їх
Вбив я тут у грі жорстокій.
Не бував у боях той син королівський,
Ірландія грудьми не вигодувала того,
Не з’являвся ще ні з суші, ні з моря,
Хто би славою міг мене перевершити!
Тут закінчується повість про смерть Фердіада.
ПРИМІТКИ:
7)… Кухук…- пестлива форма імені Кухулін.
8)… Ось як він був влаштований…- багато що з того, як було зроблено цього списа і як ним потрібно було користуватися є неясним. Зрозуміло тільки, що він мав декілька гострих кінців і метався ногою, часто під водою, так що противник не міг визначити ні напрямок, ні момент удару.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ірландія, VIII ст. н. е.