10.04.2021 13:52
for all
28 views
    
rating - | no usr.
 © Анатолій Валевський

Подорож до Ельфанії

Подорож до Ельфанії Частина 4

Тим часом Росана і кошеня під наглядом пацюки Чари очікували приходу чаклуна в тронному залі його палацу.

- Навіщо нас привели сюди? - сердито запитала маленька фея. - Я ж сказала Блекфаєру, що не зміню свого рішення!

- Все одно повинні чекати, - заперечила пацюка. - Пан скоро вийде.

- Краще б він взагалі не з`являвся, - пробурмотів Тим. - Чаклун проклятущий!

- Ой, не можна так казати про повелителя вогню, - злякано прошепотіла Чара.

- Це для тебе він повелитель, а для нас - горіла головешка! - зневажливо пирхнув Тім.

- О, який же він сміливий! - захоплено прошепотіла пацюка. - Просто справжній герой!

- Де ж наші друзі, Тіме? - запитала Росана. - Що вони зараз роблять?

- Напевно їх уже зловили і скоро посадять до в`язниці, - впевнено припустила Чара.

- Не може бути! - вигукнула фея. - Звідки це тобі відомо?

- Ха! Я все знаю! - самовдоволено посміхнулася пацюка і хвалькувато заявила: - Я навіть таке знаю...

Але в цей момент відчинилися двері, і в зал увійшов Блекфаєр. Чара негайно злякано зіщулилася і зігнулася в низькому поклоні.

- Вітаю вас, величне вогнейшество! - улесливо промовила вона.

- Гей, Чара, відведи кота в темницю і пильнуй, щоб не втік! - наказав чаклун, відмахнувшись від пацюки.

- Із задоволенням, мій повелителю! - з готовністю відгукнулася та й, повернувшись до Тіма, покликала: - Пішли, пухнастик!

- Без Росани нікуди не піду! - хоробро заявив Тім.

- Мені що, варту покликати?! - миттєво розлютився Блекфаєр.

- Тіме, будь ласка, не чини опір, - попросила фея. - Скоро я теж буду разом з тобою.

- Ну, це ми ще подивимося... - багатозначно пообіцяв чаклун.

- Пішли, пішли... - поквапилась Чара, намагаючись силоміць витягти кошеня із залу.

- Прибери лапи! - з огидою відштовхнув її Тім. - Я сам піду.

Він з гордим виглядом вийшов із залу і попрямував у дальній кінець коридору за пацюкою, яка метушливо забігла вперед і відкрила одну з дверей.

- Заходь, - запросила вона. - Влаштовуйся зручніше...

- Відстань від мене разом зі своїм проклятим Блекфаєром! - обурився Тім. - Як я його ненавиджу!

Чара заспокійливо змахнула лапами.

- Тихіше, тихіше... раптом хтось почує!

Кошеня гордо задерло голову і відповіло:

- А мені все одно! Ех, якби тут були Міккі і Бім! Вже разом ми як-небудь впоралися б...

Пацюка схопилася за голову.

- Що ти! - жахнулася вона. - Ніхто не може впоратися з непереможним і всемогутнім. Хоч ти і такий сміливий, але Блекфаєр все одно знищить твоїх друзів...

- Тоді я загину разом з ними! - рішуче заявив Тім.

Пацюка злякано притиснула до грудей лапи і з жаром вигукнула:

- Ні-ні... я не допущу цього! Нехай краще я загину!

Вона обережно підбігла до дверей, прислухалася і повернулася назад.

- Я допоможу тобі... - пошепки пообіцяла вона.

Тім недовірливо покосився на Чару і нерішуче запитав:

- З чого б це ти взялася мені допомагати?

- Ах, ну... припустимо, по доброті душі... - зніяковіло відповіла Чара.

- Хм... пацюка і по доброті?! - з сумнівом пробурмотіло кошеня.

- Ну, припустимо...

- І чим ж ти можеш допомогти? - недовірливо поцікавився Тім.

Пацюка ближче нахилилася до нього і, зі страхом озираючись на зачинені двері, зізналася:

- Мені відома таємниця могутності Блекфаєра.

- Я тобі не вірю, - відсахнувся Тім. - Ти ж слугуєш чаклунові!

Пацюка відчайдушно змахнула лапою і, дивлячись на кошеня закоханими очима, спробувала його обійняти, але Тім спритно від неї ухилився і здивовано пробурмотів:

- Який жах! Закохана пацюка!

Чара приречено зітхнула:

- Ах, я зважилася... слухай уважно!

Тім з недовірою нашорошив вуха.

- У володаря вогню є чорна куля, яка володіє величезною чаклунський силою, - почала розповідати Чара. - Якщо знищити цю кулю, то владі Блекфаєра прийде кінець.

- Так просто?! - здивувалося кошеня.

- О, Блекфаєр нікого близько не підпускає до своєї кулі. Але він - володар вогню, і також, як і вогонь, більше всього на світі боїться... води!

- Ось як - звичайної води?!

- Так! Саме води. Досить, щоб кілька крапель потрапили на нього - і він на якийсь час втратить свою силу.

Тім радісно підстрибнув і відважно настовбурчив вуса.

- Ось тоді-то ми і знищимо чорну кулю! - заявив він. - А де зараз можна взяти воду?

- Тут її не знайдеш. За наказом володаря в палаці немає ані краплі.

- Як же бути?

- Глибоко в підземеллі тече струмок, про який ніхто не знає, - довірливо повідомила пацюка. - Я проведу тебе до нього.

Тім співчутливо подивився на Чару.

- Але якщо дізнається чаклун, то тобі буде непереливки! - невпевнено сказав він.

- Ах, мені вже все одно...

Підбігши до грат в кутку кімнати, Чара витягла її і покликала:

- Швидше, Тіме! Не можна втрачати ні хвилини!

Вона пірнула в темний хід. Кошеня в сумніві невпевнено потупцяло на місці, а потім з відчайдушною рішучістю кинулося за пацюкою.


* * *


Поки Чара таємними ходами вела Тіма по підземеллю палацу, чаклун хитрощами і погрозами намагався умовити лісову фею.

- Послухай мене, Росано, - наполегливо повторював він. - Адже я звертаюся до тебе від щирого серця!

- У тебе немає серця! - хитнула головою фея. - Ти жорстокий і злісний.

- Ні, моя люба, просто я закоханий... скажи, чого ти бажаєш, і я все виконаю.

- Я хочу побачити своїх друзів... випусти мене негайно!

Росана підбігла до замкнених дверей і смикнула за ручку, але безрезультатно. Зловтішно посміхаючись, Блекфаєр відкинувся на спинку трону.

- Ха-ха-ха! Навіть не намагайся вирватися звідси - це марно. Мені набридло чекати! Ти повинна негайно дати відповідь!

Росана злякано притулилася спиною до дверей.

- Яку відповідь?

- Чи вийдеш ти за мене заміж добровільно?!

- Ні! Ні! - з відчаєм вигукнула фея. - Навіть не мрій про це!

Чаклун погрозливо подався вперед.

- Що ж, моє терпіння луснуло! - прогарчав він. - Питаю востаннє: згодна ти стати моєю по добрій волі?!

- Ніколи!

- Тоді я спопелю твоїх друзів!

- Ні, ти не посмієш!

- А хто мені заборонить? - посміхнувся злодій. - Вони вже в моїх руках.

- Цього не може бути...

- Ха-ха! Так вони вже у в`язниці! Тепер вирішуй: від тебе залежить, що я з ними зроблю!

Маленька фея з тугою глянула на Блекфаєра, і її очі наповнилися сльозами.

- А якщо я погоджуся, ти їх відпустиш? - тремтячим голосом запитала вона

Чаклун самовдоволено посміхнувся, нахабно підморгнувши своєму відображенню в дзеркалі.

- Звичайно ж, моя чарівна! - удаваним голосом проворкувала він. - Заради тебе я готовий на все...

Росана в розпачі сіла на підлогу і залилася гіркими сльозами.


* * *


А де ж іграшковий хлопчик і щеня? У цей час вони обережно увійшли в печеру величезних розмірів. Стеля її йшла кудись вгору і губилася в темряві, звідти звисали гігантські бурульки. З них стікали краплі, з тихим дзвоном падаючи на гранітну підлогу.

- Як тут темно, - пробелькотів Міккі.

- Р-гаф! - сміливо гавкнув Бім. - Не хвилюйся, я проведу тебе.

Він принюхався і впевнено заявив:

- Там попереду хтось є...

- Так, я теж бачу попереду якесь слабке світло... будь обережним, Біме. Потрібно з`ясувати, що там.

Пройшовши ще трохи, друзі побачили на стінах багатогранні камені.

- Так це ж світяться підземні кристали! - здогадався Міккі.

- От і чудово! - зрадів песик. - Візьмемо їх з собою, щоб висвітлювали нам шлях.

Від радісного гавкоту Біма, який заповнив всю печеру, вгорі пролунав якийсь шурхіт, метушня і писк, а потім якісь летючі істоти безладно заметушилися над головою.

- Ой, це якісь жахливі підземні птиці! - заскиглило щеня.

- Заспокойся, Бім, і не шуми, - порадив Міккі. - Це всього лише кажани, які самі злякалися твого гавкоту.

- Так я і сам трохи того... - зніяковіло зізнався песик. - Ну, ти розумієш...

- Звичайно, але у нас немає часу піддаватися страху, коли Росана і Тім в біді. Треба поспішати їм на допомогу. Вперед, Біме!


* * *


Поки Міккі і щеня пробиралися до палацу чаклуна, в іншій печері Тім і Чара стояли на березі підземного струмка і понуро дивилися на течію.

- Ну ось, воду знайшли, а у що її набрати? Ех, не подумали...

Чара розгублено розвела лапами.

- Може, збігати - принести що-небудь? - запропонувала вона. - Ну, якусь посудину.

- На це немає часу, - заперечив Тім. - Доведеться мені лізти в воду!

- Навіщо?! - вигукнула пацюка. - Вода дуже холодна, та й глибоко тут!

- Якщо я намокну, то у мене в шерсті буде багато води, як в мочалці, - пояснив Тім.

- Ой, який же ти розумний! - захопилася Чара. - Тільки будь обережним, будь ласка! Не втопися...

Тім міцно заплющив очі і, відчайдушно стрибнувши в струмок, зник під водою. На поверхні видно було тільки повітряні бульбашки. Чара почала схвильовано бігати вздовж води, відчайдушно заламуючи лапи. Але в цей момент Тім виринув. Голосно пофиркуючи, він вибрався на берег. Шерсть на ньому злиплися, і вода струмками стікала з неї на підлогу.

Чара співчутливо похитала головою.

- Ох, а худенький-то який...

- Бр-р... вода і справді холодна, - з тремтінням в голосі зізнався Тім. - Просто крижана.

- Може, швидше повернемося до палацу? - запропонувала пацюка. - Щоб ти обсушився і зігрівся.

- Немає часу. Краще покажи, куди йти далі?

Чара підбігла до одного з темних тунелів і вказала на нього.

- Туди. Цей тунель приведе тебе прямо до мети. Ніде не звертай!

- Дякую, Чаро!

Тім нетерпляче кинувся вперед по кам`яному коридору. Чара помахала йому навздогін і втерла непрохану сльозу.

- Щасти тобі, Тіме... - пробелькотіла вона.


* * *


Тим часом Блекфаєр хитро поглядав на заплакану фею, жонглюючи при цьому чорною кулею. Нарешті він вкрадливо поцікавився:

- Ну що, ти вирішила?

Росана підняла заплакане обличчя і слабким голосом вимовила:

- Якщо ти відпустиш моїх друзів, я підкорюся твоїй волі...

- Дуже добре! - радісно вигукнув чаклун. - Я їх із задоволенням відпущу відразу ж... як тільки ми зіграємо наше весілля.

- Але чому не зараз? - здивувалася Росана.

- Та яка різниця?! - реготнув Блекфаєр. - Днем раніше або на день пізніше... хіба це так важливо, моя радість? Головне - вони залишаться живі і здорові!

В цей час в кутку з гуркотом впали грати, що закривали вхід в один з підземних тунелів. Звідти вибралися Міккі і Бім.

- Не погоджуйся, Росано! - крикнув іграшковий хлопчик. - Блекфаєр обманює тебе! Ми не були в його в`язниці.

- Навіщо ви прийшли сюди?! - з відчаєм вигукнула маленька фея. - Чаклун згубить вас!

- Ще й з превеликим задоволенням! - злорадно додав Блекфаєр.

- Не бійся, Росано, ми здолаємо його, - відважно виступив вперед Бім. - Тільки... де ж Тім?

- Прислужники чаклуна повели його у в`язницю.

- Так, мої пацюки подбають про цього кота! - загрозливо заявив Блекфаєр.

Міккі рішуче підбіг до Росани і затулив її собою.

- Прийшов твій останній час, чаклуне! - крикнув він.

- Хто це там пищить?! Ах, як я злякався, - презирливо скривився Блекфаєр. - Ну, і що ти будеш робити, іграшкова дрібнота? Може, викличеш мене на бій?! Ха-ха-ха! Та я тебе одним щиглем знищу.

- Впоратися з тобою нам допоможе кришталевий дзвіночок Гудбелл. Ось він!

Міккі підніс над головою дзвіночок.

- Ну і що? - спокійно заперечив чаклун. - Для того, щоб він подіяв, вам потрібно наблизитися до мене. А я цього не дозволю! Дивіться, я проводжу лінію, яку вам ніколи не перетнути. Це буде стіна, і не просто стіна, а вогняна!

Блекфаєр накреслив чорною кулею лінію, і негайно перед ним спалахнула вогняна стіна, відокремивши друзів від чаклуна непереборною перешкодою. Бім спробував з ходу перестрибнути її, але обпікся і відкотився назад.

Ой! Ми, здається, впали, - удавано поспівчував Блекфаєр. - Чи не забилися часом? Чи не обпеклися?

Друзі розгублено тупцювали перед вогняною стіною, не знаючи, що робити, а чаклун злорадно спостерігав за ними.

- Ви думали, зі мною так легко впоратися?! Ах ви дрібні комашки... ви кому загрожувати надумали?! Зараз я спопелю вас!

Блекфаєр витягнув вперед правицю і направив її на сміливців, а лівою підніс догори чаклунську кулю і став вимовляти заклинання:


Чорна куля, крутися!

Зі мною вогнем поділися!

Щоб міг я весь світ спопелити

І все навкруги міг згубити!


Друзі притулилися одне до одного, з жахом дивлячись на палаючу чаклунську кулю в руці Блекфаєра. Здавалося, ніхто вже не в силах допомогти. Але саме в цей момент з повітряного тунелю під куполом палацу прямо на голову чаклуна вистрибнув мокрий Тім. Вода так і текла з його злиплої шерсті. Блекфаєр завив і закружляв на місці, намагаючись закрити голову руками.

- Вода, вода... клята вода! - гарчав він. - Вона позбавила мене сили. Я загинув... я пропав!

В ту ж мить стіна вогню зникла.

- Ура, перешкоди більше немає! - зраділа Росана. - Чаклунство зникло!

- Просто Блекфаєр боїться води, - пояснив Тім. - Вона на деякий час позбавила його чаклунських сил.

- Швидше, Міккі, піднеси до чорної кулі кришталевий дзвіночок, - заквапився Бім. - Пам`ятаєш, що Вілеміра казала?!

- Тримайте чаклуна, щоб він не дотягнувся до своєї кулі, - попросив Міккі, кидаючись до неї.

Блекфаєр спробував, але Бім схопив зубами край його мантії, намагаючись затримати. Чаклун відкинув його, але вже підбігли на допомогу Росана і Тім.

- Я знищу вас! - загарчав лиходій, намагаючись звільнитися.

- Як би не так, лапи короткі! - огризнулося кошеня.

- Міккі, швидше, поки ми тримаємо Блекфаєра! - крикнула Росана.

Іграшковий хлопчик підбіг до чорної кулі і підніс до неї кришталевий дзвіночок. Пролунав протяжний дзвін. Навколо Гудбелла спалахнула сяюча блакитна спіраль, а чаклунська куля огорнулася палаючими язиками темного полум`я, які потягнулися до дзвоника.

- Дивіться, Гудбелл б`ється з чорною кулею! - вигукнув Тім.

Багряні і блакитні блискавки, обплітали кришталевий дзвіночок і чаклунську кулю, скручувалися в тугі вузли і пульсували від напруги. У тронному залі ревіло і гуркотіло. Блекфаєр гарчав, відчайдушно намагаючись звільнитися.

- Ні! Зупиніться! Не робіть цього! - в розпачі закричав він.

- Клятий чаклуне, тобі немає місця серед людей! - відповів йому Міккі.

- Дурень! Шмаркач! Тобі ж теж немає місця серед них! Хіба ти забув, хто ти?! Та ти - всього лише іграшка в руках людей!

- Нехай так!

- Якби не я, ти так і сидів би у темряві під ліжком! Тільки завдяки мені, ти зазнав стільки пригод! Я і тільки я - твій єдиний і справжній друг в цьому світі!

- Ніякий ти мені не друг! - рішуче заперечив Міккі. - Ти злодій!

Блекфаєр спробував зобразити на обличчі ображену гідність.

- Та якби я хотів тебе знищити, для цього досить було всього лише іскри! Зупинись і подумай! Адже я пропоную тобі розділити зі мною владу над усім світом!!!

Іграшковий хлопчик озирнувся на друзів і рішуче хитнув головою.

- Мені не потрібна влада!

- Як це - не потрібна?! О, прокляття! Яка безглузда іграшка... я ж можу дати тобі те, про що ти мрієш. Я можу зробити тебе людиною! Ти ж шукав господаря - так ось він, це я!!!

Міккі гордо випростався і заперечливо хитнув головою.

- Ні! Я ні за що не зраджу друзів! А твоя влада скінчилася!

Несподівано чаклун кинувся вперед, його мантія розірвалася з гучним тріском. Росана, Тім і Бім від несподіванки впали на підлогу, а Блекфаєр вже майже торкнувся чорної кулі, коли та, не витримавши битви з кришталевим дзвіночком, вибухнула з оглушливим гуркотом. Чаклун почав стрімко зіщулюватися, зменшуючись в розмірах, і незабаром перетворився в звичайного сірого пацюка. Щось злостиво проверещавши, він прошмигнув у темний прохід, що вів у підземелля.

- Дивіться, Блекфаєр втік в дірку! - стривожився Бім.

- Не переймайтеся, - заспокоїв Міккі. - Більше він нікому не принесе шкоди.

- Хіба що буде красти їжу з комори... - невдоволено зауважив Тім.

- Ура! Ми перемогли! - зраділа Росана.

Але в цей час пролунав гучний гул, палац чаклуна затремтів і почав руйнуватися.

- Що це? Що трапилося?! - злякалися Тім і Бім.

- Це землетрус. Зараз палац впаде! - вигукнув Міккі. - Швидше, біжимо до виходу!

Похмурий палац Блекфаєра розвалювався на частини. Друзі ледь встигли вибігти з воріт, як впали стіни, але разом з ними звалився і міст через болото, який з`єднував скелю і берег. Острів тремтів і готовий був ось-ось перетворитися на руїни. Міккі, Росана, Тім і Бім обнялися, прощаючись один з одним.

У розпачі піднявши очі до неба, маленька фея здивувалася:

- Гей, дивіться, до нас летить якась велика птаха...

- Так це ж орел Елоун! - зрадів Бім.

- А він не прислуговує Блекфаєру? - насторожилося кошеня.

- Не бійтеся, це наш друг, він допоможе, - заспокоїв Міккі.

Орел сів на майданчик.

- Привіт, Елоуне! Як я радий тебе бачити! - гавкнув Бім. - Звідки ти дізнався, що ми тут?

- Мене прислала Вілеміра. Швидше залазьте мені на спину, - і орел підставив крило, як драбинку, щоб всі могли піднятися йому на спину.

В цей час з руїн вилетіло декілька кажанів, що несли плетений кошик.

- Ой, дивіться, - здивувалася Росана. - Кажани несуть в кошику якусь пацюку.

- Так це ж Чара, - впізнав її Тім. - Вона хоч і пацюка, а все ж не така і погана, бо допомогла мені.

- Швидше, друзі, - поквапив героїв Елоун. - Не втрачайте часу!

Ледве орел злетів у небо, несучи героїв, залишки чорного палацу впали в бездонну прірву, яка утворилася на місці острова. Потоки бруду, всіляка нечисть, корчі - все поповзло в величезний провал. Пішов сильний дощ. Великі краплі падали на землю, на гілки висохлих дерев і пожухлу траву. Вони змивали сірий пил, зливаючись в бурхливі потоки. Вода ринула в долину, прямуючи до прірви і захоплюючи за собою чорні камені і моторошних прислужників Блекфаєра.

Коли останні каламутні потоки зникли в провалі, його краї з глухим стогоном зімкнулися. Чорний палац і його господар згинули без сліду.

У чистому блакитному небі весело засяяло сонце. Радісно заспівали птахи, які повернулися в долину. На гілках дерев з`явилися молоді зелені листочки, всюди розпускалися яскраві квіти, наповнюючи повітря ніжним ароматом.

Елоун почав знижуватися і незабаром плавно опустився на квітучу галявину. Друзі зійшли на землю. Останнім скотився Тім.

- Оце так політали! - приголомшено пробурмотів він. - Я тепер, напевно, вже став каскадером після таких пригод.

Всі з подивом озиралися навколо. Бім голосно чхнув і розгублено почухав за вухом.

- Нічого не розумію, - сказав він. - Коли ми йшли до палацу чаклуна, тут були тільки камені, грязюка і туман, а тепер все змінилося...

- Що ж тут незрозумілого, - знизав плечима Міккі. - Просто зникло зле чарування.

- Ми перемогли! - зраділа Росана.

- Ідіть вперед, вас чекає правителька Ельфанії! - шанобливо сказав Елоун.

Друзі обернулися і побачили струнку прекрасну жінку в білому платті, яка наближалася до них з радісною посмішкою. Здавалося, вона пливла шовковистою травою. Очі жінки сяяли добротою. За нею слідували мешканці звільненої Ельфанії. Вони привітно махали руками, сміялися і співали. Високо в небі кружляли гірські орли. Птахи і звірі теж зустрічали відважних героїв.

- Вітаю вас! - сказала жінка м`яким співучим голосом. - Будьте нашими почесними гостями.

- Невже це ви?! - іграшковий хлопчик здивовано зупинився.

- Так, це я, - відповіла жінка. - Тепер, коли зникли чаклунські чари, до мене знову повернулася молодість.

- Вілеміра! - радісно вигукнув Бім.

- Яка красуня! - захоплено ахнула Росана.

Вілеміра взяла Міккі і Росану за руки і повела їх в місто під радісні вигуки звільнених мешканців Ельфанії. Бім з поважним виглядом гордо крокував слідом, і навіть зазвичай буркотливий Тім, піддавшись настрою, щось муркотів, урочисто розпушивши хвіст.

Центральну мармурову арку входу в місто прикрашали яскраві квіти і стрічки. Пташиний хор співав вітальну пісню. Вілеміра провела друзів під аркою, і вони вступили в Місто квітів. Різнокольорові будинки виблискували чистими вікнами, відбиваючи сонячні відблиски. З балконів і вікон визирали щасливі люди, які обсипали героїв квітами. На тротуарах товпилися жителі, намагаючись краще розгледіти своїх визволителів. Вони простягали до них руки, повторюючи їх імена. Весела дітлашня бігала навколо, радісно сміючись і пританцьовуючи.

Безліч великих і маленьких фонтанів розсипалися водяним пилом, в якому спалахувала веселка. На честь свята визволення за велінням правительки Вілеміри все квіти стояли розкритими: ранкові та вечірні, денні і нічні - всі вони наповнювали повітря чудовими ароматами. На шпилях міських веж майоріли святкові прапори.

Пройшовши центральною вулицею, маленькі шукачі пригод вийшли на головну площу, вистелену квітковим килимом. Вілеміра підняла руку і урочисто промовила:

- Сьогодні на землях Ельфанії велике свято. Не стало підступного Блекфаєра. Зникло чорне чаклунство, і це сталося завдяки вам - нашим славним героям - визволителям!

Вілеміра низько вклонилася героям.

- Ви перемогли злобного володаря і врятували Ельфанію. У вас чисті і добрі серця. Я хочу віддячити вам. Розкажіть мені про свої сокровенні бажання, і я спробую їх виконати...

Друзі перезирнулися. Вперед вийшли Тім і Бім.

- Нам з Бімом потрібен добрий господар, - попросив Тім. - Ми б служили йому вірою і правдою.

Бім винувато зітхнув і додав:

- Ми, звичайно ж, дуже любимо Міккі і Росану. Але вони такі маленькі, а господар повинен бути великим і сильним...

- Що ж, - посміхнулася чарівниця. - Обіцяю, що у вас буде найкращий господар, який буде вас любити так само, як і ви його. Ну, а тепер ти, Росано. Розкажи мені про своє бажання.

Тім і Бім відійшли назад, а вперед виступила маленька фея. Вона зніяковіло посміхнулася і, дивлячись прямо в очі Вілемірі, вимовила:

- Добра володарка, допоможи відродити прадавній гай, який спопелив чаклун Блекфаєр, і тоді мій народ зможе повернутися в рідні краї.

На мить зупинившись, вона додала:

- Мені дуже шкода розлучатися з друзями, але що поробиш: Міккі треба повертатися додому, Тіму і Биму потрібен справжній господар, а я... я повернуся в прадавній гай...

Вілеміра посміхнулася і ласкаво погладила фею.

- Прадавній гай вже відроджується, але... твій шлях пролягає в інший бік. Тебе чекає нове життя.

- Що ти маєш на увазі, володарко? - здивувалася Росана.

- Потерпи трохи, і ти все дізнаєшся свого часу, - загадково пообіцяла Вілеміра.

Після цього чарівниця звернулася до іграшкового хлопчика.

- Ну ось, прийшла і твоя черга, Міккі, - привітно усміхнулася вона. - Кажи, чого бажаєш ти, маленький герой?

Іграшковий хлопчик захвилювався, навіть трохи злякався. Скільки було пройдено і пережито заради цього! І ось довгоочікувана мить настала. Тремтячим голосом він сказав:

- Я прийшов сюди, щоб просити допомогти знайти господаря для моїх друзів - старих речей, які живуть в покинутому будинку. Нехай цей господар буде добрим і сильним.

Міккі відступив назад.

Вілеміра глянула на принишклу компанію, яка завмерла в очікуванні її рішення.

- Добре! - урочисто промовила вона. - Міккі, в твоєму домі скоро з`явиться гідний господар.

- Дякую тобі, володарка Ельфанії, - вклонився іграшковий хлопчик.

- Але це ще не все, - продовжила чарівниця. - У незвичайній подорожі ти виявив себе як справжній герой і заслужив найвищої нагороди. Але спочатку давайте вирішимо подальшу долю кришталевого дзвіночка Гудбелла. Ти, Міккі, - його господар, тому останнє слово - за тобою.

Міккі дбайливо дістав дзвіночок і погладив його.

- Напевно, Гудбелл повинен залишитися тут, в Ельфанії. Нехай відпочиває.

З цими словами іграшковий хлопчик простягнув дзвіночок Вілемірі. Раптом спалахнуло сліпуче сяйво. Від несподіванки всі замружилися, а коли знову відкрили очі, Гудбелл зник.

- Він кудись зник, як у казці, - приголомшено пробурмотів Бім.

- Можна подумати, що ти коли-небудь казки читав, - невдоволено зауважив Тім.

- Ну то й що, що не читав, зате чув! - відповів Бім.

- Даремно ми хвилювалися, - зауважила Вілеміра. - Гудбелл сам все вирішив.

- Куди ж він подівся? - запитав Міккі.

- Цього нам знати не дано, втім як і те, де і коли він з`явиться знову.

- Ну звичайно, Гудбелл тепер може і відпочити, - впевнено заявив Бім. - Ми ж перемогли Блекфаєра!

Вілеміра посміхнулася і покликала до себе іграшкового хлопчика і маленьку фею.

- Росана і Міккі, - звернулася до них чарівниця. - Я хочу зробити вам один чудовий подарунок...

Вона взяла з рук дівчини, що стояла поруч, невеликий флакон, блискучий яскравими іскорками, і повідомила:

- У цьому смарагдовому флаконі знаходиться чудова рідина. Достатньо всього однієї краплі...

- І що станеться? - не витримав Міккі.

- Зараз самі побачите, - з посмішкою відповіла Вілеміра.

Чарівниця беззвучно промовила якесь заклинання і змахнула флаконом. Бризки полетіли на Росану і Міккі. В ту ж мить іскриста хмарка накрила іграшкового хлопчика і маленьку лісову фею. Коли ж хмара розсіялася, все побачили гарну дівчину і високого стрункого юнака, які з подивом дивилися один на одного

- Росано... це ти?! - невпевнено запитав Міккі.

- Так, Міккі, - зраділа дівчина. - Я така щаслива, що ми з тобою стали людьми!

Взявшись за руки, вони закружляли в танці.

- Тім, хто це?! - здивовано прошепотів песик.

- Якщо я що-небудь розумію, - невпевнено зізналося кошеня. - То це Росана і Міккі...

- Ух ти, чудасія та й годі!

- Тім, Бім, ось все і закінчилося, - вимовила Вілеміра. - Тепер у вас є надійний і добрий господар, про якого ви мріяли.

- Де? Хто?! - навперебій вигукнули щеня і кошеня.

- Так ось же він перед вами! - пояснила чарівниця, вказуючи на юнака. - Тепер Міккі ваш господар і буде про вас піклуватися.

- Ура-а-а!!!

Тім і Бім почали захоплено стрибати навколо Міккі. А Вілеміра взяла Росану за руку і одягла їй на палець маленьку діамантову каблучку. Потім, повернувшись до юнака, вона сказала:

- Тепер ти, Міккі, разом зі своїми друзями оселишся в старому будинку і наведеш в ньому порядок. Відтепер ви завжди будете разом, і вже ніщо не зможе вас розлучити!

- Ах, яка я щаслива, - прошепотіла Росана.

- Про таке я навіть не смів і мріяти, коли був іграшковим хлопчиком, - зізнався Міккі.

У цей момент заграв великий оркестр кращих музикантів Ельфанії, і заспівав хор, прославляючи відважних героїв.

Кращі майстри Ельфанії сплели великий кошик, до кожного кутку якого прикріпили бронзові кільця. Наші мандрівники розташувалися в ньому, туди ж склали і подарунки. Друзі попрощалися з Вілемірою, і чотири величезних орла зі зграї Елоуна, вхопившись за кільця, підняли кошик до неба.


* * *


Пройшло декілька днів, і орли дбайливо опустили кошик з пасажирами біля покинутого будинку, з якого все почалося. Міккі відшукав в чагарнику зламану стару парасольку і полагодив її. Потім всі разом дружно взялися приводити до ладу сам будинок, де відтепер вони мали жити.

Ось так закінчилася незвичайна подорож Міккі і його друзів. А якщо ви не вірите... що ж, старий будинок і досі стоїть на тому ж самому місці. Щоправда, тепер він чистий і доглянутий. Живе в цьому будинку дружна сім`я: господар з господинею, троє діточок та ще пес і кіт. Ах, так... ще кажуть, що в околицях будинку часто бачать дивну пацюку, яка закоханими очима спостерігає здалеку за котом і сумно зітхає. Може, це Чара?! Хто й зна...



Одеса, 2020

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись