16.04.2021 01:46
for all
9 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Ольга Шнуренко

А треба жити

"А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт"
Ліна Костенко

Останнім часом нічого не планую задовго наперед, хіба що на прийдешній день, щоб не прожити його дарма.

Вирішила жити стримано без емоцій – не веселитися занадто, але й не тужити гірко.

А все тому, що, як осколок, застрягла в голові думка про війну. Вже говорила не раз, допоки гинуть люди, не дозволю собі влаштовувати будь-яке свято.

Знаю, що думка у багатьох людей відмінна від моєї. І навіть здогадуюся, чому влаштовують помпезні свята в столиці, гучні вечірки, але про це промовчу, тому що це, можливо, тільки моя версія. На мою думку, це жахливо, коли половина країни плаче, а інша - скаче. Хоча опоненти мені скажуть, що таке життя – в одному дворі весілля, а в іншому похорон. Але в нашому селі, коли в когось була біда, свято переносили на інший день, або ж влаштовували свято без музик.

Як жили люди під час Вітчизняної війни, знаю тільки із кінофільмів і книг. Тоді для всіх це була трагедія, одна біда, і кожен, як міг, робив посильний вклад у перемогу над ворогом. На жаль, я не можу сказати, хто і як реально веселився в той час великих випробувань, тому що народилася через 11 років після закінчення війни, але пам’ятаю не тільки, як бідно ми жили, а також як всі ми мріяли жити щасливо під мирним небом.

Може зараз все так змішалося до купи, і веселе, і сумне, і святе, і грішне, тому що війна - гібридна, і взагалі слово війна рідко хто із політиків використовує у своїх виступах. Багато-що замовчується, хоча, звичайно, прості люди знають набагато більше, аніж показують нам на екранах, бо «сарафанне» радіо ніхто ніколи не відмінить.

Не закликаю лити сльози цілодобово, але показувати по ТБ щодня розкішне життя еліти, світські вечірки, силіконових жінок, величезні, нашпиговані дорогими меблями маєтки, курорти для багатих, в той час, коли в країні, окрім війни, існує масове безробіття, величезна кількість людей знаходиться за межею бідності - це аморально!



м. Київ, 

Публікації: Ольга Шнуренко

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 17.04.2021 10:15  © ... => Анатолій Костенюк 

Саме так і є - словом можна вбити, а можна воскресити... "Слово - найсильніша зброя людини". Арістотель. 

 17.04.2021 08:52  Анатолій Костенюк => © 

На мою думку, нам, людям пишучим, спасіння одне: писати, бути насторожі, бити в рельсу))), непокоїти обивателя. Справа невдячна, але потрібна і кориса))) Бо (перепрошую за патетику) "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог.") 

 16.04.2021 23:50  © ... => Анатолій Костенюк 

НЕ тільки для мене ця тема болюча... 7 років минуло від початку АТО, більше 13 тис людей загинули... Стільки болю і горя по всій Україні... Я написала цей нарис 3 роки тому... Тоді думала, що скоро все закінчиться і залікують рани і люди, і земля... Але бачу не чують наші молитви небеса... В короткому нарисі про все не можна написати, тим більше що про події на Донбасі вже написано стільки книг... Мій нарис всього лише фрагмент трагічної ситуації в країні, мої реальні емоції одного дня, коли після чергового шоу нерви не витримали... 

 16.04.2021 13:25  Анатолій Костенюк => © 

Ваш нарис, пані Ольго, правильний по суті і щирий по настрою. Це погляд українки та громадянки на бардак влаштований недолугими люмпенами та манкуртами, яких, як показали останні вибори, в країні досить. Тому не треба мовчати. Дякую!

 16.04.2021 11:51  © ... => Каранда Галина 

Так Ви все вірно написали. Здавалося б немає сенсу щось робити, змінювати у своєму житті, якщо раптом буде повномасштабна війна. Але життя своє бере - і будують, і ремонтують, і народжуються, і одружуються, але й масово помирають.

Але головна думка саме про аморальність частини суспільства. Так, правда, такі явища були і раніше, але раніше в Україні не було війни...

Я чітко написала, що не закликаю до трауру, а звертаюся до людей, щоб не виставляли на показ своє дозвілля. Дуже влучно про це сказала Ада Роговцева: "Триває війна, а ми живемо, як ніби її немає. Ми всі повинні обмежити себе в святах і салютах. Це не означає, що життя повинно завмерти, але потрібно бути милосерднішими. Ця небезпека не тільки над тими хлопчиками(що в АТО) – вона над нами"...

Стосовно телевізора - він у мене згорів... А нарис цей був написаний 3 роки тому... Якщо відключити телевізор, Інтернет, і не виходити довгий час із дому, то в результаті людина відключиться від реального життя взагалі...

 16.04.2021 11:39  © ... => Надія Крайнюк 

Дехто із моїх подруг запитав, що я думаю про нинішнє загострення на Донбасі... А я не можу думати, бо в голові купа чужих думок про це... Читаю, аналізую... Думаю всі розуміють, ніхто ні від чого не застрахований... Але ж треба якось жити... Хтось чекає, інші очікують, треті конкретно діють...Тривожить лише одне запитання: Що нас там чекає далі? 

 16.04.2021 11:00  Надія Крайнюк => © 

Мало хто з пересічних українців замислюється над тією ситуацією, яка склалась в нашій країні насьогодні. Таке враження, нібито нічого особливого не відбувається. Смерть стала звичним явищем. Моральні цінності втрачають своє значення. Прикро все це бачити і про все це слухати. Але ж треба дивитися правді в очі — над нами занесено дамоклів меч.

Дякую за актуальний нарис.

 16.04.2021 06:19  Каранда Галина => © 

Зараз в повітрі висить тривога. Завйома вчора каже: "Що його робити? Треба б ремонт в хаті хоч маленький... а якщо війна почнеться?"

І я добре пам`ятаю десятки переселенців в 2014. Деякі якраз найбільше жаліли про те, що от саме перед війною щось збудували, чи обої поклеїли.

Я сама довго вагалася, доки з своїх мізерних статків зрештою зробила нормальну міцну бесідку під виноград, бо дуже хотілося давно. А раптом захворію? А раптом війна?...

Щодо пиру під час чуми - завжди так було... Мене взагалі раніше дивувало, що артисти на фронт з концертами їздили. Певно, людям таки потрібна розрядка, щоб не згинути від стресу.

А оті, що нові палаци будують та гучно в них скачуть - так їм війна мати рідна, їм то чого сумувати...

Весілля в наш час не так-то просто перенести... недобре, коли співпадає з похороном. В нас вважається поганою прикметою.

Діти, що народилися в 2014, вже пішли в школу. Жити в траурі вічно неможливо.

А телевізор викиньте...