16.04.2021 01:46
для всіх
172
    
  5 | 5  
 © Ольга Шнуренко

А треба жити

з рубрики / циклу «Проза»

"А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт"
Ліна Костенко

Останнім часом нічого не планую задовго наперед, хіба що на прийдешній день, щоб не прожити його дарма.

Вирішила жити стримано без емоцій – не веселитися занадто, але й не тужити гірко.

А все тому, що, як осколок, застрягла в голові думка про війну. Вже говорила не раз, допоки гинуть люди, не дозволю собі влаштовувати будь-яке свято.

Знаю, що думка у багатьох людей відмінна від моєї. І навіть здогадуюся, чому влаштовують помпезні свята в столиці, гучні вечірки, але про це промовчу, тому що це, можливо, тільки моя версія. На мою думку, це жахливо, коли половина країни плаче, а інша - скаче. Хоча опоненти мені скажуть, що таке життя – в одному дворі весілля, а в іншому похорон. Але в нашому селі, коли в когось була біда, свято переносили на інший день, або ж влаштовували свято без музик.

Як жили люди під час Вітчизняної війни, знаю тільки із кінофільмів і книг. Тоді для всіх це була трагедія, одна біда, і кожен, як міг, робив посильний вклад у перемогу над ворогом. На жаль, я не можу сказати, хто і як реально веселився в той час великих випробувань, тому що народилася через 11 років після закінчення війни, але пам’ятаю не тільки, як бідно ми жили, а також як всі ми мріяли жити щасливо під мирним небом.

Може зараз все так змішалося до купи, і веселе, і сумне, і святе, і грішне, тому що війна - гібридна, і взагалі слово війна рідко хто із політиків використовує у своїх виступах. Багато-що замовчується, хоча, звичайно, прості люди знають набагато більше, аніж показують нам на екранах, бо «сарафанне» радіо ніхто ніколи не відмінить.

Не закликаю лити сльози цілодобово, але показувати по ТБ щодня розкішне життя еліти, світські вечірки, силіконових жінок, величезні, нашпиговані дорогими меблями маєтки, курорти для багатих, в той час, коли в країні, окрім війни, існує масове безробіття, величезна кількість людей знаходиться за межею бідності - це аморально!



м. Київ, 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 16.04.2021 13:25  Анатолій Костенюк => © 

Ваш нарис, пані Ольго, правильний по суті і щирий по настрою. Це погляд українки та громадянки на бардак влаштований недолугими люмпенами та манкуртами, яких, як показали останні вибори, в країні досить. Тому не треба мовчати. Дякую!

 16.04.2021 11:00  Надія Крайнюк => © 

Мало хто з пересічних українців замислюється над тією ситуацією, яка склалась в нашій країні насьогодні. Таке враження, нібито нічого особливого не відбувається. Смерть стала звичним явищем. Моральні цінності втрачають своє значення. Прикро все це бачити і про все це слухати. Але ж треба дивитися правді в очі — над нами занесено дамоклів меч.

Дякую за актуальний нарис.

 16.04.2021 06:19  Каранда Галина => © 

Зараз в повітрі висить тривога. Завйома вчора каже: "Що його робити? Треба б ремонт в хаті хоч маленький... а якщо війна почнеться?"

І я добре пам`ятаю десятки переселенців в 2014. Деякі якраз найбільше жаліли про те, що от саме перед війною щось збудували, чи обої поклеїли.

Я сама довго вагалася, доки з своїх мізерних статків зрештою зробила нормальну міцну бесідку під виноград, бо дуже хотілося давно. А раптом захворію? А раптом війна?...

Щодо пиру під час чуми - завжди так було... Мене взагалі раніше дивувало, що артисти на фронт з концертами їздили. Певно, людям таки потрібна розрядка, щоб не згинути від стресу.

А оті, що нові палаци будують та гучно в них скачуть - так їм війна мати рідна, їм то чого сумувати...

Весілля в наш час не так-то просто перенести... недобре, коли співпадає з похороном. В нас вважається поганою прикметою.

Діти, що народилися в 2014, вже пішли в школу. Жити в траурі вічно неможливо.

А телевізор викиньте...