18.05.2021 10:08
18+
36 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Іван Марний

Він і Вона

Він і Вона

Він дивився на неї. Вона його хвилювала. Вона захопила його увагу, заклинила його світ на собі. Посеред океану зими та нічного запустіння судилось спалахнути новим почуттям. Він відчував холод, який вона випромінювала. Він любив її силует, її тінь на снігу... Хто вона? Як так сталось? Що це все значить? Десь в глибині він розумів, що вони одне ціле, наче дві хвилі в морі. Але цього розуміння ніколи не достатньо. Його не хвилювало, що він зовсім не пара їй. І що він нічого не має. Ні таланту, ні грошей, ні амбіцій, ні бодай голого шарму... Він не має на що розраховувати. Але про це не думається, доки він бачить її силует, осяяний повним місяцем. Хоч можливо йому насправді нічого й не світить. Можливо друзі скажуть: «Дурню, спустися на землю! Де ти, а де вона?». А родичі скажуть: «Вона тобі не пара! Синку, тобі треба такої щоб...». Але, на щастя, у нього немає ані друзів, ані родичів. А якби й були, то йому начхати на їх слова, бо вона... У нього є вона. Навіть якщо для неї його не існує. Все це уже не важливо. Нехай від тебе не залишиться й сліду, але слід любові залишиться у тобі. Це тримає тебе на ногах, не дає тобі розсипатись, а як і прийде час... Тобі уже не страшно того часу. Ти встиг головне. Ти додав у крижане марево світу трохи тепла. Ти збагнув головний урок, що любов – це єдиний, незаперечний сенс і найважча ціль. Бо загубитись у оманливих спалахах зірок, надто легко. Стати віслюком із морквою перед очима – надто широкий шлях. Залиш його натовпові. Тобі не здригатись від страху перед смертю. Що вона забере у тебе? Що й не знадобилось? Чого ніколи не просив?  

Звісно, незабаром прийде весна. І зникнуть силуети, тіні, зізнання і посмішки. Зникнуть він і вона… Але вони обов`язково зустрінуться. Дощовими краплями, росами, хмарами, хвилями... Звісно, прийде весна. Але це вже нічого не змінить. Альфа зустріла омегу. Морок обійняв світло...  

Із першими, теплими променями, випаровуються сумніви, страхи і обмеження. Розчиняються форми, слова і заповіді. Що ж залишається? І чи було, що-небудь, насправді?  

Вони – лише двоє сніговиків, що на мить постали під сонцем. І під ним знову стануть водою. Без кінця, без початку, без напрямку... 



2018р.

Публікації: Іван Марний

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 10.09.2021 18:53  Микола Коржик. => © 

Чудово! Стільки лірики і життя у двох сніговиках. Гарно пишете. Мені подобається Ваш стиль. 

 23.05.2021 18:55  © ... => Шепітко Олександр 

Радий чути, що задум діє)) я люблю писати такі речі. 

 23.05.2021 18:45  Шепітко Олександр => © 

А я купився!
Після фіналу хочеться перечитати ще раз. І відчуття зовсім інші.
Дякую 

 18.05.2021 21:53  © ... => Каранда Галина 

Дякую. Ні, вірші не пишу, муза наступила на пальці і станцювала на них)) правда колись пробував писати, коли був закоханий) 

 18.05.2021 18:42  Каранда Галина => © 

Красиво і образно у вас виходить.
А вірші пишете?