Вона
Привіталась вона і спитала
Ну невже і насправді це ти?
Обережно мене розглядала
І почув – мені треба іти.
Не сказала вона більш ні слова
І тихенько від мене пішла.
Не зложилась між нами розмова,
Вона в розпачі певно була.
Виглядала вона не старою,
Хоч без блиску в розумних очах,
Як колись як була молодою,
Як пригадував я у віршах.
Тоді нам ще співав соловейко
Й запашний квітував нам бузок,
Цілувалися там солоденько,
Воркував я мов той голубок.
Та юнацькі ті дні проминули,
Лише згадка лишилася нам,
Один одного ми не забули,
Хоч піддались прожитим рокам.
Не приходь ти до мене ніколи,
Бо я бідний і не молодий,
Забудь дні як ходили до школи.
Зруйнував усе наше час злий.
м. Київ, 16.07.15.
