30.05.2016 16:25
18+
126 views
    
rating 5 | 6 usr.
 © Оля Стасюк

Ольга мовчить

Ольга мовчить

Ольга сидить і її не пускають до зали.

Ольга стомилася вже стільки в покоях чекати.

Ех, Костянтине! Верши собі всі свої справи.

Тішся собі. Ольга звикла давно вже мовчати.


Бо як Олег її віз у незвідане місто, 

Як наречений зустрів її раптом за валом, 

В Ольги був погляд красивий, замріяний, чистий, 

Але хто знав, про що Ольга тоді вже мовчала.


І коли їй розказали про вбитого князя, 

Коли проводила мужа в дорогу останню, 

Гарна, в парчі, у намисті й важких усерязях, 

Все співчуття зустрічала княгиня мовчанням.


І коли мерло посольство жорстокого Мала, 

Коли весь Іскоростень враз пожежа накрила, 

Ольга мовчала. О, страшно княгиня мовчала!

Часом у свити її кров холола у жилах.


Тож, Костянтине, хай радять тобі твої люди.

Що не кажи ти і як не приймай незвичайно, 

Думаєш, цю нелюб”язність княгиня забуде?

Хай-но купці твої тільки прийдуть до Почайни.

Публікації: Оля Стасюк

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 08.06.2016 11:09  Тадм => © 

Олечко, не перестаєш дивувати! класний твір 

 31.05.2016 08:51  Тетяна Белімова => © 

Класно, Олю)) У тебе гарно виходить на історичну тематику писати! Можна й на щось більше замахнутися. Історичні романи у віршах - то вже ніби усталений в українській літературі ґатунок.  

 30.05.2016 22:24  Тетяна Чорновіл => © 

Грандіозний твір!
Чуттєве трактування історичної особистості.