ПОДОЛЯНКА
Українська п’єса на 1 дію
Дійові особи:
Богдан – заможний селянин.
Горпина – його жінка.
Ганна і Галина – їх дочки.
Федір Гончук – київський купець.
Іван – бідний конюх, коханий Галини.
Старости, Селянки.
Дія відбувається в селі на Поділлі. Довга вулиця край поля, на ній - хатинки, скирти сіна.
ДІЯ 1
СЦЕНА 1
Ганна іде по вулиці з коромислом і відрами, підходить до однієї із скирт, ставить відра на землю, озирається.
Ганна. От би тільки не побачив хто і матері не доніс.(дивиться на небо) От вже і місяць зійшов. Тільки б Іван не спізнився, а то попаде вдома. Ледве вирвалась на хвилинку – за водою начебто.
Виходить з-за іншої скирти Іван.
Іван. Ганночко!
Ганна. (кидається до нього) Іване! Я так боялася, що ти не прийдеш!
Іван. Як же не прийти! Я ж люблю тебе, Ганночко. А коли нам іще бачитися? Але – чому ти така сумна?
Ганна. Ой, Іванчику, і не питай. Мати знов за обідом завели розмову про моє одруження.(плаче) Я не можу так! Чи ж будемо так до скону під скиртами зустрічатися?
Іван. А за кого ж тебе віддати хочуть?
Ганна. Та за багатія Пилипа… Кажуть, що він вже підстаркуватий, зате багатющий… Говорять, золото лопатами гребе.(обіймає Івана) Я не хочу за нього, не хочу! Один ти мені милий.
Іван.(заспокоює її) Нічого, Ганночко, щось вигадаємо.
Ганна.(плаче) Що? Мати моя вже тебе вигнала. Вона хоче багатого жениха. Їй інший не треба. А мені, окрім тебе. Ніякого не треба!
Іван. Так давай втечемо разом! Будемо жити у мене в хижі.
Ганна. А як знайдуть?
Іван. Та вона ще мені від діда дісталась – в лісі дрімучому. Стара, та добра. Мало хто туди дорогу знає. Біжи зо мною, Ганночко!
Ганна. Не можу, Іване, не можу. Матір, батька жаль.
З-за сцени чути Голос Горпини: ” Ганно! Де ти запропастилася? ”
Іван. От і кличуть тебе. Завтра прийдеш?
Галина. Прийду, Іване, прийду!
Галина біжить до однієї з хат. Іван ховається за скирту.
СЦЕНА 2
Горпина й Ганна ідуть по вулиці з коромислами. Назустріч – Гончук.
Гончук. Здорові були!
Горпина. Здорові були, Федоре! Знову до нас, на Поділля?
Гончук. Так, знову. Добре у вас тут.
Горпина. Знову крам який привезли з Києва?
Гончук. І крам привіз, і з Вами перекинутись словом.
Горпина.(дає знак Ганні іти, зупиняється) То по якому ділу?
Ганна іде зі сцени з коромислами.
Гончук.(стишує голос) Та ось, женитися хочу.
Горпина. Пора вже Вам. А чи в наших краях яку підібрали? Гарні в нас дівчата, як маківки.
Гончук.(усміхається) Знаю, знаю. Всі подолянки – як писанки. От тільки Ваша Ганна мені пригляділась. Дасте за мене?
Горпина. Побійтеся Бога, Федоре! Сміятися з нас?
Гончук. І зовсім не сміюсь. Давно пора Ганні заміж – Галина ж давно Ваша вискочила, а менша! Люблю я Ганнусю.
Горпина. Та чи сама погодиться?
Гончук. А Ви умовте її. Ганна буде в золоті купатись, в срібло одягатись, їсти страви заморські і в самому Києві жити. А чим я не жених? В середу пришлю старостів. До побачення.
Гончук іде зі сцени.
Горпина. І справді, чим не жених?
Зявляється Ганна з коромислами.
Горпина. Вже набрала, доню? То й добре. Ходи-но сюди, побалакати з тобою треба.
Ганна підходить до Горпини і ставить відра на землю.
Горпина. Я вже давно говорила тобі про заміжжя. Чи до старості в дівках сидіть збираєшся? Чи за Іваном своїм сохнеш?
Ганна. Сохнути – не сохну, а забути не можу.
Горпина. То забудь. Такий жених за тебе сватався – куди твому Йвану? І вродливий, і багатий – за такого й не сором вийти. Кращий і за Пилипа. Федором звати, Гончуком.
Ганна. Та куди я йому? На сміх тільки. Не піду за нього.
Горпина. Та ні, справді хоче взяти, в Києві будеш жити. Подумай. Завтра одвіт дасиш, бо післязавтра – старостів чекатимемо.
Ідуть зі сцени.
СЦЕНА 3
Ніч. Вибігає Ганна до скирт. З-за однієї з них виходить Іван.
Іван. Ганночко, що з тобою?
Ганна.(плаче) Ой, Іванчику, тепер точно видадуть мене. Мати сказали завтра одвіт дати. Як же я не хочу за нього! Як мені з нелюбом жити?
Іван. І хто ж жених?
Ганна. Купець Гончук, що з Києва.
Іван.(гнівно) Гончук? Та тому, що багатий, і хочуть видати. Він же старий, як шкапа. Не життя буде з ним, а мука. Люба, тікай зо мною.Коня добуду – і разом втечемо.
Ганна. Як же добудеш? Коли втікати? Мені матір і батька жаль.
Іван. А його не жаль?
Ганна. Ні! Я за тобою – хоч на край світу.
Іван. Позичу в брата коня. От тільки завтра не можу, бо старий конюх посилає в Хмельницький за кіньми.
Ганна.(з плачем) Післязавтра – сватання!
Іван. А ти вибіжи, мов на хвильку, - і поскачемо. У брата такий кінь, що не догонять. А батькам… Попрошу когось написати записку – от хоч би й побратима свого, Петра. Батько ж в тебе письменний, прочитає. Напише Петро, мов ти не любиш Гончука і того втікаєш. Он тебе вже кличуть, здається.
Ганна. Добре. Прощай, Іванку!
Обнімаються. Ганна біжить в один бік, Іван ховається за скиртами.
СЦЕНА 4
Селянки і Горпина ідуть по вулиці з коромислами.
Селянка1. От добрі в тебе огірки, Горпино! Де ж насіння брала?
Горпина. А в Параски – тої, що коло річки живе.
Селянка2. В знахарки? То вона, може, замовляла його.
Горпина. Може, і замовляла, та огірки добрі-добрі.
З’являється Гончук.
Гончук. Здорові були!
Селянки. Здорові були!
Горпина. Здорові були, Федоре.
Гончук. Я до Вас, Горпино. Говорили з Ганною?
Горпина. Говорила, говорила. Спочатку відпиралася, потім згодилася.
Гончук. От і добре. Завтра ждіть старостів.
Гончук іде.
Селянка1. То це правда, що Ганна заміж виходить і що завтра сватання?
Горпина. Правда, правда.
Селянка2. От теж – чоловік! Немає в Києві красунь – він до нас приїхав, у таку даль!
Горпина. Значить, полюбилась Ганна йому. От і добре.
З’являється Галина.
Галина. Здорові були, матінко!
Горпина. Здорова була, Галиночко. Як ти, чоловік твій?
Галина. Семен знов у Крим, за сіллю поїхав, я – нічого, помаленьку. От тільки… Кажуть, Ганна заміж виходить?
Горпина. Виходить, Галечко, виходить. За Гончука.
Галина. Та він же багатий такий! І Ганну хоче взяти?
Горпина. Каже, полюбилась дуже.
Селянка2. А що Ганна?
Горпина. Та ви ж чули тільки-но: спочатку відпиралася, мов Йвана ще не забула, а потім згодилася.
Галина. А що Іван? Ні слуху ні духу?
Горпина. Та з тих пір, як я його вигнала, і не чути його. Кажуть, живе десь в хатині в лісі і в конюшні служить. Та йому до Гончука, як до неба рачки! От Гончук – справжній жених.
Галина. Коли ж сватання? Чи вже було?
Горпина. Та ні, завтра тільки. Приходь до нас, Галечко. І ви приходьте.(до селянок)
Галина. Прийду, мамо, прийду.
Селянка1. І ми прийдемо.
Ідуть зі сцени.
СЦЕНА 5
Двір перед хатою Петренків. Вибігає Ганна у святковому одязі, вінку і з невеликим клуночком. Скидає вінок і кидає а ганок. Пильно дивиться на дорогу.
Ганна. Де ж Іван?
З-за тину крадькома з’являється Іван.
Іван. Пішли!
Ганна. Тихіше! А де кінь і записка?
Іван.(виймає якийсь папірець) Ось записка.(кладе папірець на ганок) Коня я сховав тут недалеко. Пішли скоріше!
Ганна і Іван втікають. За сценою чути шум, нерозбірливі голоси. Чується голос Горпини:”Ганно!” Згодом з хати виходять Горпина, Галина, Селянки.
Горпина. Де ж це Ганна?
Галина. Може, вона до річки пішла, по воду?
Горпина. Та ні, коромисла тут, і відра.
Селянка1. Може старостів стрічати, сусідонько?
Селянка2. Це не по звичаю.
Селянка1. А вона – молода, гаряча. Може, й вискочила, не подумавши.
Входять Старости і Гончук в святковому вбранні.
Староста1. Здорові були, Горпино! Щоб в Вас все було в хатині!
Староста2. Щоб у Вас все було в полі, і у хліву, і в коморі!
Горпина. Здрастуйте, здрастуйте.
Гончук. А де ж хазяїн?
Виходить Богдан, трохи напідпитку, з хати.
Богдан. Здорові були, родичі!
Горпина.(сердито, взявши руки в боки) Вже нализався? Та ще старости не ввійшли до хати, а ти п’яний, як порося!
Богдан. Негоже нас, Петренків, п’яними свинями називати! (наче щось тихо каже Галині) Свині не п’яніють.
Горпина. Та ну тебе1 і потерпіти до сватання не може!
Гончук. А де ж наречена?
Богдан. Засватана ще.
Гончук.(гордо) Я вже вважаю Ганну нареченою.
Селянка1. А ми думали, вона вас стрічати побігла.
Староста1. Не стрічали.
Селянка2. Може, розминулися – то зараз прибіжить.
Горпина. Ну, заходьте в хату, гості любі.
Всі збираються йти у хату. Раптом Гончук помічає вінок і папірець.
Гончук. А що це за вінок? Часом не Ганна згубила? І папірець якийсь.
Богдан піднімає папірець.
Богдан.(читає) “ Прощайте, мамо й тату. Не люблю я Гончука і ніколи не любитиму. За мене не хвилюйтеся. Мені буде краще, ніж з Федором. ” Втекла все-таки!
Галина. Як? Сама?
Горпина. Та зрозуміло з ким, з Іваном своїм!
Богдан. Я ж казав, що гарний парубок, а ти його вигнала!
Горпина.(заштовхує його в хату) Іди проспися!
Селянка2. Ой, лишенько!
Гончук.(сердито, гнівно) Знайду – роздеру поганця!
Горпина. Ага, шукайте тепер вітра в полі! Хтозна, де вони… (плаче) Хіба ж їй краще з тим голодранцем , ніж з Федором?
Галина.(заспокоює її) Не плачте, мамо, все минеться.
Гончук.(розводить руками) Ну й дівчата у вас! Таких в Києві немає!
Галина. Та, може, Ви просто не знаєте таких.
Гончук. Чого ж в вас такі, на Подолі?
Богдан.(виходячи з хати, гордо) Ясно чого – подолянки! (начебто пошепки) Такий в нас характер.
