29.08.2021 17:50
for all
17 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Каллистрат

Древляни

Ніч.

Тиха і тепла літня ніч.

Людоньки, та хоча б хто – небудь із вас бачив ту лагідну і ніжну ніч над Дніпром – Славутою? Ні? То зробіть це і щастя пребуде з вами до останньої вашої миті.

 

Коли світ – сонько перевернувся на другий бік, і ніч пішла до свого ранку, із старечої келіі вийшла похила віком, згорблена жінка і, поправляючи на поясі ключі пішла у двір за домом, де серед дерев, на підстеленому сіні міцно спали хлопці – молодці.

- Пора! – неголосно промовила вона – Пора! Хлопці вставайте!

- Шо? Де? Куди? – скинувся крайній із них.

- Вставай, вставай! І підіймай усіх – продовжила стара.

- Підйом! – трохи голосніше скомандував парубок і легкими стусанами почав будити інших молодців.

Коли ті піднялись на ноги і розлупили свої заспані очі, то побачили перед собою стару і вольову ключницю з вузькими губами на зморщеному обличчі, і насторожено – недовірливими, трохи вилупкуватими очима.

- Увага! – задзвеніла вона ключами на поясі – Всі на місці? Так от слухайте! Сьогодні ваш путь проляже до древлян. Ваше завдання розказати, показати і переконати цих темних і дрімучих людей у праведності і користі нового бога. Ні́чого їм підносити свої дари різним ідолам, хай несуть одному богу! – «Так надійніше» подумала вона собі – І дотримуйтесь затвердженої мною програми. Крок вліво, крок вправо  і ти відступник! Зрозуміло?

- Зрозуміло! - Загули у відповідь молодці. Та й як не зрозуміти, коли за це гроші платять.

- Тоді починаємо збиратись! - закомандувала стара – Ви, двоє, ану підійдіть до мене! Ви хто? І для чого ви приліпили собі ці бороди на обличчя? Щоб вас не впізнали? Так древляни таких борід не носять і, перше, що вони з вами зроблять, то понабивають вам горби на спинах. Знімайте їх і кажіть, хто вас сюди прислав.

Хлопці зірвали з себе бороди і відповіли:

- Та ми з відділу «СС»*, нас посилають придивитися до тих древлян, що воно за люди.

«Господи, які ж тупі ці «есесовці», за що їм тільки гроші платять і де вони беруть таких бовдурів» - думала стара.

- Добре, з бригадою ви можете йти, тільки носа свого там скрізь не суйте і багато не говоріть – згодилась вона.

- Все, все! Увага! Всі зібрались? Із реквізиту нічого не забули? Настрій бадьорий? Що говорити, пам’ятаєте? Збою не буде? Що ти хотів? – спитала вона молодця, який тримав підняту руку.

- Паніматко, може б ваш син дав нам хоча б якусь конячку, щоб не перти на собі весь цей реквізит?

- Нема, нема у нього конячок – скупо відповіла йому та – Господь пішки ходив і нам велів. Так що, з Богом! І вдачі вам… Все! Пішли….

І агітбригада витяглася з двору.

 

* * *

 

До древлянського міста ще було ген як далеко, а над ним вже хвилею покотилася чутка, що до них ідуть якісь люди.

Її приніс швидконогий хлопчина, який час від часу та й забігав в сусідню землю, щоби там що – небудь вполювати. І от тепер він стояв посеред майдану і відповідав на запитання городян.

- А на кого схожі ті люди і чи багато їх?

- Та ні, небагато, чоловік з п`ятнадцять буде – заспокоював людей хлопчина – а схожі вони більш за все на зарозумілих киян, але не дуже розумних.

- А чи є у них якась зброя?

- Ні, зброї у них я не побачив, щось несуть на своїх горбах, але, то не зброя. А ще вони й пісні якісь співають.

- То, може вони артисти? А співають добре? Чи так, як той «азнавур», що не здається без бою….

- Та ні, голоси нібито добрячі, як колись у «народних» були, а от про що співають незрозуміло, бо слова якісь не наші.

- Добре якби то були клоуни – сказав хтось із людей – давно ми їх уже в себе не бачили, хоча б насміялися досхочу. )))

- Якщо їх так багато, то може вони змогли б нам і серіал про «сватів» представити – замріяно проговорила якась жіночка.

- Шановна – поважно відповідав їй сусідній чоловік – що ви прилипли до тих «Сватів», вони будуть десь через тисячу років, коли люди зовсім з глузду зійдуть, а ми поки що тут живі і здорові.

- Та то так – згодилась з ним жінка.

 

* * *

 

Поки народ на площі хвилювався і гелготів, ворота городської брами відчинилися і до міста увійшла стомлена агітбригада.

Народ стишився і, мовчки розглядав прибульців.

Ті поскидали до купи свою ношу і також задивилися на містян.

Тишу порушив самий високий і кремезний чолов’яга із прибулих, він зробив три кроки наперед, прокашлявся і голосно сповістив:

- Шановні городяни! Ми прийшли до вас з миром! А також, щоб презентувати вам нову і передову релігію!

 

Площа мовчала.

Тільки молоденька дівчина смикнула за рукав свого хлопця і неголосно спитала у нього:

- А що таке та презентація?

- Не знаю - відповідав той – це зараз у Києві так модньо говорити; через кожні два слова і – презентація.

- То ти вже узнай – пригорнулась до нього дівчина – добре?

- Добре – відповідально відповів їй хлопець.

 

- В своїй словесній презентації ми розкажемо вам про величний і тяжкий шлях нашого Спасителя, а після цього ще й виконаємо для вас декілька пісенних псалмів в Його честь! – з поважною суворістю виголосив промовець.

- А співати будете за гроші, чи «за так»? – спитав хтось із натовпу.

- Співати будемо безкоштовно, це входить в програму.

- А на «біс» «Черемшину» нам не заспіваєте? – не вгавав той же голос.

- Ну, якщо ви все вислухаєте, то обов’язково! – вже трохи веселіше пообіцяв всім головний презентант - розпорядник.

- Та за «Черемшину» ми готові на все, така вже у нас доля! – і голос стих.

 

Розпорядника попереджали, що древляни дуже добрі люди, але зануди, яких ще світ не бачив. І хоча він і був насторожі, але не встиг повернутися туди – сюди, як з юрби знову пролунав голос. Але вже інший.

- Шановний пане, а скажіть нам будь ласка, хто він є – ваш Спаситель?

- Що ви маєте на увазі? – перепитав розпорядник.

- Та я вам кажу про те, що от я єсть древлянин і всі присутні тут це підтвердять. А от хто – ваш Спаситель?

- Хто єсть наш Господь я теж скажу, – трохи нервово почав презентант – якщо вас цікавить його п’ята графа в паспорті, то він - іудей. Але для інших людей це нічого не значить, бо він – Спаситель Світу.

- Ого! А як тоді у нього зі здоров’ячком? Чи здоровий він, чи ні?

« Ну і попав – схвилювався головний – мені ж казали про них, а я собі думав, та що там ті древляни, такі ж темні як і їхній ліс навколо, а вони з тебе ще крові вип’ють не приведи господи».

- Ладно – дещо безнадійно махнув рукою розпорядник – Про його здоров’я я не можу вам нічого сказати, бо з того світу ще ніхто не повертався, а в цьому світі його просто повісили і розіп’яли. Деякі стверджують, що він начебто потім воскрес і вознісся, але хто те бачив і коли? – презентант вже й сам почав втрачати віру у свою справу.

- Ой – йой – йой….- схвилювалися люди – шановні, тоді що ви нам пропонуєте? Якщо сам ваш Спаситель мертвий і невідомо де, та ще й іудей, то за логікою Арістотеля, повинно бути, що ви і самі, може, з одеського «Привозу»? Хлопці ви звідки? І де ви взяли свій невидимий і неіснуючий товар?

- Люди, та з якого там «Привозу»! До нього ще треба дожити, та й сидять там зараз древні греки! Ну, який «Привоз»? З Києва ми, з Києва ….

- Е-е-е…. Зараз і в Києві юдеїв не менше, чим в майбутній Одесі. Тільки що анекдоти інші …. То поясніть, будь ласка, на якого біса нам ваш невідомо – мертвий Спаситель, коли у нас своїх богів достає на кожне свято. При цьому всі вони невмирущі, веселі, та ще й фізкультурники. А ви нам пропонуєте казна - що!

Може вам підождати, доки люди не розгублять всю свою пам`ять і на вашого Спасителя з’явиться попит, а до тих пір ви його запакуйте і хай він десь полежить, га?

- Древляни ви і є древляни – безнадійно махнув рукою головний агітбригади.

- Та як Бог розпорядився, а ми хіба що? – згодились з ним городяни.

- На зворотний путь дасте що – небудь поїсти?

- Хлопці! Та з великим задоволенням! Ми ж тут не в Києві живемо, а серед божої благодаті і все у нас свіженьке й смачненьке, зараз організуємо.

 

Ну що, за столом посиділи, «причастилися» добре, поговорили «за життя», а під кінець, на прощання, прибулі хлопці ще й «Черемшину» заспівали, та так, що у людей аж сльози на очах з’явилися.

Що то, значить гарна пісня! На всі віки. Бо є у людей душа, є….

 

Примітка: «СС»* - спеціальна служба, і були такі служби від утворення світу )))

 

 



м. Київ, 15 серпня 2021 р.

Публікації: Каллистрат

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 30.08.2021 06:04  © ... => Микола Коржик. 

Дякую пане Миколо!
Та тоді ж люди були ))) 

 29.08.2021 21:27  Микола Коржик. => © 

Так ото нормальні пацани древляни! Дуже вони мені сподобалися. 

 29.08.2021 19:11  Анатолій Костенюк => © 

Категорично згідний!

 29.08.2021 19:05  Каранда Галина => © 

А що вони хотіли від "словесної презентації"? Та ще й фуршет за рахунок "учасників тренінгу".
Слайди хоч би підготували які... і каву-брейк достойну... 

 29.08.2021 18:54  © ... => Анатолій Костенюк 

І Вам дякую за увагу! )))


Ех, було колись.... Ходили ми на Припять в туристичні походи ще до будівництва АЕС, і воду з неї пили і нічого нам от того не було.

А тепер нам в ніс пломбіром тикають, а ви з Припяті воду пили? Лабухи кнопочні ))))

Було, було ....

 29.08.2021 18:39  Анатолій Костенюк => © 

Дякую, пане Каллістрат! Прочитав і на душі полегшало. Можливо, я з деревлян? Бо де ж їм жити, як не на Поліссі...)))