Древляни
з рубрики / циклу «рассказы - 2»
Ніч.
Тиха і тепла літня ніч.
Людоньки, та хоча б хто – небудь із вас бачив ту лагідну і ніжну ніч над Дніпром – Славутою? Ні? То зробіть це і щастя пребуде з вами до останньої вашої миті.
Коли світ – сонько перевернувся на другий бік, і ніч пішла до свого ранку, із старечої келіі вийшла похила віком, згорблена жінка і, поправляючи на поясі ключі пішла у двір за домом, де серед дерев, на підстеленому сіні міцно спали хлопці – молодці.
- Пора! – неголосно промовила вона – Пора! Хлопці вставайте!
- Шо? Де? Куди? – скинувся крайній із них.
- Вставай, вставай! І підіймай усіх – продовжила стара.
- Підйом! – трохи голосніше скомандував парубок і легкими стусанами почав будити інших молодців.
Коли ті піднялись на ноги і розлупили свої заспані очі, то побачили перед собою стару і вольову ключницю з вузькими губами на зморщеному обличчі, і насторожено – недовірливими, трохи вилупкуватими очима.
- Увага! – задзвеніла вона ключами на поясі – Всі на місці? Так от слухайте! Сьогодні ваш путь проляже до древлян. Ваше завдання розказати, показати і переконати цих темних і дрімучих людей у праведності і користі нового бога. Ні́чого їм підносити свої дари різним ідолам, хай несуть одному богу! – «Так надійніше» подумала вона собі – І дотримуйтесь затвердженої мною програми. Крок вліво, крок вправо і ти відступник! Зрозуміло?
- Зрозуміло! - Загули у відповідь молодці. Та й як не зрозуміти, коли за це гроші платять.
- Тоді починаємо збиратись! - закомандувала стара – Ви, двоє, ану підійдіть до мене! Ви хто? І для чого ви приліпили собі ці бороди на обличчя? Щоб вас не впізнали? Так древляни таких борід не носять і, перше, що вони з вами зроблять, то понабивають вам горби на спинах. Знімайте їх і кажіть, хто вас сюди прислав.
Хлопці зірвали з себе бороди і відповіли:
- Та ми з відділу «СС»*, нас посилають придивитися до тих древлян, що воно за люди.
«Господи, які ж тупі ці «есесовці», за що їм тільки гроші платять і де вони беруть таких бовдурів» - думала стара.
- Добре, з бригадою ви можете йти, тільки носа свого там скрізь не суйте і багато не говоріть – згодилась вона.
- Все, все! Увага! Всі зібрались? Із реквізиту нічого не забули? Настрій бадьорий? Що говорити, пам’ятаєте? Збою не буде? Що ти хотів? – спитала вона молодця, який тримав підняту руку.
- Паніматко, може б ваш син дав нам хоча б якусь конячку, щоб не перти на собі весь цей реквізит?
- Нема, нема у нього конячок – скупо відповіла йому та – Господь пішки ходив і нам велів. Так що, з Богом! І вдачі вам… Все! Пішли….
І агітбригада витяглася з двору.
* * *
До древлянського міста ще було ген як далеко, а над ним вже хвилею покотилася чутка, що до них ідуть якісь люди.
Її приніс швидконогий хлопчина, який час від часу та й забігав в сусідню землю, щоби там що – небудь вполювати. І от тепер він стояв посеред майдану і відповідав на запитання городян.
- А на кого схожі ті люди і чи багато їх?
- Та ні, небагато, чоловік з п`ятнадцять буде – заспокоював людей хлопчина – а схожі вони більш за все на зарозумілих киян, але не дуже розумних.
- А чи є у них якась зброя?
- Ні, зброї у них я не побачив, щось несуть на своїх горбах, але, то не зброя. А ще вони й пісні якісь співають.
- То, може вони артисти? А співають добре? Чи так, як той «азнавур», що не здається без бою….
- Та ні, голоси нібито добрячі, як колись у «народних» були, а от про що співають незрозуміло, бо слова якісь не наші.
- Добре якби то були клоуни – сказав хтось із людей – давно ми їх уже в себе не бачили, хоча б насміялися досхочу. )))
- Якщо їх так багато, то може вони змогли б нам і серіал про «сватів» представити – замріяно проговорила якась жіночка.
- Шановна – поважно відповідав їй сусідній чоловік – що ви прилипли до тих «Сватів», вони будуть десь через тисячу років, коли люди зовсім з глузду зійдуть, а ми поки що тут живі і здорові.
- Та то так – згодилась з ним жінка.
* * *
Поки народ на площі хвилювався і гелготів, ворота городської брами відчинилися і до міста увійшла стомлена агітбригада.
Народ стишився і, мовчки розглядав прибульців.
Ті поскидали до купи свою ношу і також задивилися на містян.
Тишу порушив самий високий і кремезний чолов’яга із прибулих, він зробив три кроки наперед, прокашлявся і голосно сповістив:
- Шановні городяни! Ми прийшли до вас з миром! А також, щоб презентувати вам нову і передову релігію!
Площа мовчала.
Тільки молоденька дівчина смикнула за рукав свого хлопця і неголосно спитала у нього:
- А що таке та презентація?
- Не знаю - відповідав той – це зараз у Києві так модньо говорити; через кожні два слова і – презентація.
- То ти вже узнай – пригорнулась до нього дівчина – добре?
- Добре – відповідально відповів їй хлопець.
- В своїй словесній презентації ми розкажемо вам про величний і тяжкий шлях нашого Спасителя, а після цього ще й виконаємо для вас декілька пісенних псалмів в Його честь! – з поважною суворістю виголосив промовець.
- А співати будете за гроші, чи «за так»? – спитав хтось із натовпу.
- Співати будемо безкоштовно, це входить в програму.
- А на «біс» «Черемшину» нам не заспіваєте? – не вгавав той же голос.
- Ну, якщо ви все вислухаєте, то обов’язково! – вже трохи веселіше пообіцяв всім головний презентант - розпорядник.
- Та за «Черемшину» ми готові на все, така вже у нас доля! – і голос стих.
Розпорядника попереджали, що древляни дуже добрі люди, але зануди, яких ще світ не бачив. І хоча він і був насторожі, але не встиг повернутися туди – сюди, як з юрби знову пролунав голос. Але вже інший.
- Шановний пане, а скажіть нам будь ласка, хто він є – ваш Спаситель?
- Що ви маєте на увазі? – перепитав розпорядник.
- Та я вам кажу про те, що от я єсть древлянин і всі присутні тут це підтвердять. А от хто – ваш Спаситель?
- Хто єсть наш Господь я теж скажу, – трохи нервово почав презентант – якщо вас цікавить його п’ята графа в паспорті, то він - іудей. Але для інших людей це нічого не значить, бо він – Спаситель Світу.
- Ого! А як тоді у нього зі здоров’ячком? Чи здоровий він, чи ні?
« Ну і попав – схвилювався головний – мені ж казали про них, а я собі думав, та що там ті древляни, такі ж темні як і їхній ліс навколо, а вони з тебе ще крові вип’ють не приведи господи».
- Ладно – дещо безнадійно махнув рукою розпорядник – Про його здоров’я я не можу вам нічого сказати, бо з того світу ще ніхто не повертався, а в цьому світі його просто повісили і розіп’яли. Деякі стверджують, що він начебто потім воскрес і вознісся, але хто те бачив і коли? – презентант вже й сам почав втрачати віру у свою справу.
- Ой – йой – йой….- схвилювалися люди – шановні, тоді що ви нам пропонуєте? Якщо сам ваш Спаситель мертвий і невідомо де, та ще й іудей, то за логікою Арістотеля, повинно бути, що ви і самі, може, з одеського «Привозу»? Хлопці ви звідки? І де ви взяли свій невидимий і неіснуючий товар?
- Люди, та з якого там «Привозу»! До нього ще треба дожити, та й сидять там зараз древні греки! Ну, який «Привоз»? З Києва ми, з Києва ….
- Е-е-е…. Зараз і в Києві юдеїв не менше, чим в майбутній Одесі. Тільки що анекдоти інші …. То поясніть, будь ласка, на якого біса нам ваш невідомо – мертвий Спаситель, коли у нас своїх богів достає на кожне свято. При цьому всі вони невмирущі, веселі, та ще й фізкультурники. А ви нам пропонуєте казна - що!
Може вам підождати, доки люди не розгублять всю свою пам`ять і на вашого Спасителя з’явиться попит, а до тих пір ви його запакуйте і хай він десь полежить, га?
- Древляни ви і є древляни – безнадійно махнув рукою головний агітбригади.
- Та як Бог розпорядився, а ми хіба що? – згодились з ним городяни.
- На зворотний путь дасте що – небудь поїсти?
- Хлопці! Та з великим задоволенням! Ми ж тут не в Києві живемо, а серед божої благодаті і все у нас свіженьке й смачненьке, зараз організуємо.
Ну що, за столом посиділи, «причастилися» добре, поговорили «за життя», а під кінець, на прощання, прибулі хлопці ще й «Черемшину» заспівали, та так, що у людей аж сльози на очах з’явилися.
Що то, значить гарна пісня! На всі віки. Бо є у людей душа, є….
Примітка: «СС»* - спеціальна служба, і були такі служби від утворення світу )))
м. Київ, 15 серпня 2021 р.
