04.09.2021 11:25
for all
13 views
    
rating - | no usr.
 © Йорг Вікрам

Дорожня книжечка

шванк - 1

До шановного читача порталу!

Шванк (нім. Schwank), від середньоверхньонімецької swanc – весела ідея, жарт – жанр німецької міської середньовічної літератури, аналогічний до французького фабліо, невелика гумористична оповідь у віршах, а пізніше в прозі, часто сатиричного й повчального характеру. Шванк виник в Німеччині на початку XIII століття та близький до жанру новели епохи Відродження.

Приємного всім читання! )))



1.


ЯК ДЕХТО ДОБРИЙ І БЛАГОЧЕСТИВИЙ НАЙНЯВ В КОХЕРСБЕРЗІ ДОБРОДУШНОГО ПРОСТАКА ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ТОЙ ЗДІЙСНИВ ПАЛОМНИЦТВО ДО СВЯТОГО ВІТА.



Оскільки ми зараз подорожуємо або мандруємо, то й згадується мені одна цікава історійка, яку я і маю намір вам розповісти.


Кожному відомо, що в Кохерсберзі недалеко від Страсбурга проживає досить доволі добрих, благочестивих, простуватих селян; от про них я і збираюся розповісти.

Такий собі добрий чоловік, одного разу дуже тяжко захворів і довгий час потерпав від своєї недуги, і прийшла йому в голову думка, а чи не стане легше, коли він дасть обітницю здійснити паломництво до святого Віта, що у горах, і пожертвувати йому срібло, заради благої надії. Так от він взяв та й дав обітницю здійснити таке паломництво в разі свого одужання.

А коли незабаром він і справді одужав, то і в день і в ночі не було йому спокою від даної обітниці, яка поставала і перед внутрішнім зором і в помислах. Але, коли він, в кінці кінців намірився туди йти і піднести пожертву, робота прямо – таки навалилася на нього горою. Тільки це він засіяв своє поле, як виноградник зажадав догляду, і роботи було так багато, що добрий чоловік ледь знаходив час, щоби поїсти і попити.

Нарешті він занепокоївся, як би то не прогнівати святого Віта такою довгою відстрочкою, і вирішив найняти доброго, благочестивого чоловіка, аби той здійснив паломництво замість нього. Тоді відшукав він чоловіка собі до вподоби і відправив його в путь, забезпечивши даванням, воском і добрячим жирним півнем; все це він наказав піднести святому Віту.

Старанний доброзичливець зразу ж зібрався в дорогу і з превеликим благочестям в гори. Хто б йому не зустрівся, він питав у них, як йому найшвидше досягти до святого Віта, і кожен з готовністю показував йому вірну дорогу.


А треба вам сказати, що під тією горою, куди він прямував, стоїть досить великий монастир іменований «Обитель всіх святих», і там перебуває немало монахів. Дорога до святого Віта вела наверх, і наш паломник дерся по ній з превеликим трудом і страхом. Нарешті він подумав про себе: «Здається мені, що я здуру лізу на цю високу гору, залишаючись без сил. Мені ж казали, що це монастир всіх святих; тобто, всі святі в ньому і перебувають, і святий Віт також мабуть, що серед них; так де ж його і шукати, як не там».


От з такою думкою він і повернув назад і почав спускатися з такою швидкістю, ніби його підхльостували, підійшов до монастирських воріт і завзято подзвонив. Скоро прибіг воротар, відкрив ворота і спитав у подорожнього, яке діло і яка потреба привели його в монастир.

«Люб’язний, - сказав йому паломник, - чи не тут бува мешкають всі святі?»

Воротар швидко відповів «так», бо побачив жирного півня і подумав, чи не призначається той в жертву всім святим.

«Люб’язний воротарю, - сказав паломник, - піди до усіх святих і виклич до мене тільки святого Віта, бо я приніс йому гроші і цього півня».

«Друже, - відповів йому воротар, - якщо ти хочеш до святого Віта, то тобі потрібно піднятися вище в гору, тут ти його не знайдеш».

«Як це так? – здивувався паломник, - всі святі тут, і тільки одного святого Віта видворили? Як це може бути?»

Воротар подумав, що паломник над ним знущається, розсердився і відповів:

«Ти чуєш, що я тобі говорю? Святому Віту нічого робити в нашому монастирі; наші покровителі – всі святі».

На це паломник відповів:

«Візьми собі усіх святих, а мені залиш святого Віта» - З цими словами він і пішов геть.


Коли ж він повернувся до свого селянина, той зустрів його привітно і спитав, чи виконав він те, за що брався?

Паломник відповів:

«Так».

«А де в тебе мальована грамотка на підтвердження?»*

Паломник подумам трохи і відповів:

«Я піднявся на гору в церкву до святого Віта, але не застав його вдома; він був внизу в «Обителі всіх святих», так що я зійшов в обитель і попросив викликати до мене святого Віта; так я виконав доручення, підніс йому пожертву він взяв, півня подарував мені, а тобі побажав багато добра. Що стосується грамотки, то він не зміг мені її дати: всі вони лишилися на горі».

Добрий простодушний селянин повірив, розрахувався з паломником за згодою і відпустив його. Паломник залишився задоволеним, однією картою він виграв три козирі.


З цього можна зробити три висновки.


По - перше, яка велика мирська простодушність; бо, як тільки нападе якась хвороба, або горе, то, багато хто сходить з прямого, істинно прокладеного шляху, не обтяжуючи себе думкою про Спасителя нашого Христа, вважаючи за краще звернутися до того, чи другого святого, хоча Христос в главі 10 Євангелія від Іоанна говорить відверто виразними словами: « Що б ви не попросили у Отця в ім’я Моє, то Він і зробить вам». А значить: «Я єсть шлях, життя і істина, ніхто не приходить до Отця інакше як через Мене». І в Євангелії від Матвія Він говорить: «Прийдіть до мене всі струджені і обтяжені, і я заспокою вас».


По – друге, не можна не подивуватися, настільки простодушний цей світ, коли дехто вважає, що може давати обітниці, не виконуючи їх сам, а доручаючи їх виконувати другому; дуже часто буває одному найняти іншого, щоб той прочитав за нього декілька молитов, постився або здійснив паломництво. Тільки в такий спосіб ні від чого не відхрестишся; інакше би Адам виправдався в раю, з’ївши яблуко і сказавши: «Жінка мені дала, от я його і з’їв». А жінка точно так же послалась би на змія. Одначе відмовки не допомогли, і кожному з них довелося нести свій тягар.


По – третє, виходить немаленьке зловживання пожертвами. Приносять їх то тут, то там в багаті обителі Божі і саме відмінних жирних курей, півнів і каплунів, а кому вони дістануться, то Бог відає, бо не різьблені і не мальовані святі їх їдять. При цьому ми дуже мало думаємо про живих святих, на яких треба було б подивитись. А їм частенько приходиться терпіти великий голод, нужду і хвороби, про що й говорить Христос, від Матвія, 23: «Що ви зробите хоча б для одного брата мого меншого, то зробите для мене».


По цьому направляйте свої паломництва і пожертви до живих святих.

Сказаного достатньо.


Примітка: Мальована грамотка* - письмове підтвердження про відвідини місця паломництва із зображенням святого або церкви.




Вільний переклад КАЛІСТРАТА.



м.Бургхейм, Німеччина, 1555 рік

Публікації: Каллистрат

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись