ПРО КУПЕЦЬКИХ СЛУГ, ЯКІ ПОВЕРТАЛИСЯ ПІШКИ ІЗ ФРАНКФУРТА І НЕ БАЖАЛИ НІЧОГО ЇСТИ В ТРАКТИРІ, ОКРІМ ПЕЧІНКИ МИНЯ.
Після Франкфуртської ярмарки якісь швейцарські купці веліли своїм слугам пішки вертатися додому за день чи за два до того, як вони самі надумали це зробити. Недалеко от Шпейєра слуги зайшли в придорожній готель. І так, як вони обидва були добре напідпитку, то і змовились ще раз добряче поїсти, але не замовляючи нічого, окрім печінки із миня і переконали хазяїна подати їм цю страву. Хазяїн подав, одначе, і взяв з них добрі гроші. Вони поїли в своє задоволення, відбули і частенько тішились подібним чином, поки не вернулися додому.
Днем пізніше їх пани їхали на конях, і надало ж їм попасти в той самий готель, де слуги їли печінку миня. Хазяїн запитав у них, чого вони бажають. І тут один з купців поцікавився, чи немає бува в нього миня, він хотів би скуштувати гарної риби. А хазяїн собі подумав: «Не погано було б отримати за миня ще раз гроші» - і подав купцям рибу, чию печінку вже з’їли їх слуги. Купці сіли їсти, але, коли один із них почав шукати печінку, то не знайшов її. Тоді він покликав хазяїна і спитав:
«Хазяїн я бачу миня, але не бачу його печінки».
На що хазяїн відповідав:
«Не буду таїти від вас правду. Якраз вчора звідси відбули молоді люди, які і заплатили мені за неї. То дайте мені за страву, стільки скільки побажаєте».
Купці подумали: «Не інакше, як це були наші слуги». І вони заплатили хазяїну за миня с печінкою, а потім їхали і один над одним піджартовували, але кожний думав про себе: «Ох, вже слуга і заплатить мені за це!».
