Дорожня книжечка
шванк - 14з рубрики / циклу «Дорожня книжечка»
14.
ПРО ДВОХ ЛАНДСКНЕХТІВ, ЯКІ РАЗОМ ПІШЛИ НА ВІЙНУ.
Два добрих приятеля разом пішли на війну, і, як це часто буває, після огляду їх фізичного здоров’я і присяги одного послали туди, а другого сюди, так що наші два товариша розійшлися в різні сторони і довго не бачилися, поки не сталася битва і війська не розпустили.
По дорозі додому вони ненароком зустрілися, день-другий йшли разом і вели при цьому різні розмови про своє життя-буття. Один з них дуже розбагатів, мав багато грошей і коштовностей, а другий так і залишився ні з чим. От і став багатий знущатися над ним, кажучи:
«Як же так сталося, що ти нічого і не роздобув?»
Бідний йому відповідав:
«Я обходився моєю платнею, не грав, не відбирав у бідних селян їх пожитки, мені було дуже шкода бідняків».
А багатий сказав:
«Не інакше як ти із тих воїнів, яким Іоанн проповідував в пустелі, що вони мовляв, повинні задовольнятися своєю платнею».
Бідний відповів:
«Так, я вважаю, це було б непогано».
На що багатий сказав:
«Ні, люб’язний брате, ті часи вже пройшли, тепер все по-іншому. Коли ти жалісливий і не візьмеш свого, так і повік нічого не отримаєш; ти роби як я. Я от не упускав жодного випадку очистити чужу скриню, не гребував і іншими підступами; треба брати, все що попадає під руку, і нікому не давати спуску».
Бідний прийняв ці розмови до відома.
Сталося так, що їм обом дали на ніч одну кімнатку, і бідний запримітив, куди багатий поклав свій мішок і свої коштовності, тихенько встав посеред ночі, витяг у багатого золотого ланцюжка, десять гульденів грошима і дременув ще до сходу сонця.
Вранці його приятель проснувся, і побачивши, що товариша і слід пропав, зразу ж запідозрив недобре, схопив свого мішка, глянув і недорахувався ланцюжка і грошей. Тоді він кинувся навздогін за своїм дружком, наздогнав того вже в Нюрнберзі і велів його схопити.
Коли поважна рада закликала арештованого до відповіді і спитала, для чого той вкрав ланцюжок і гроші, то звинувачуваний відповів: «А він сам мені велів». Другий це заперечував, мовляв, ні не велів, а звинувачуваний стояв на своєму, мовляв, велів, і тільки.
Тоді пани радники зажадали від бідного ґрунтовних показів, як це його друг велів йому обікрасти самого себе. Бідний розповів, що товариш вчив його вчиняти так, як він це і сам робив, нікого не жаліти, а брати все, що потрапляє під руку. От він і обійшовся з ним так, благо під руку попався сам же його товариш, який ночував з ним в одній кімнаті.
Тоді пани постановили: ланцюжок належить повернути, а гроші залишити, щоби бідному було що їсти в дорозі до дому, а багатий хай більше нікого не вчить, як розбагатіти.
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
м.Бургхейм, Німеччина, 1555 рік