ЯК ДЕХТО РОЗДІЛЯВ ЗІ СВОЄЮ ЖІНКОЮ І ГОРЕ І РАДІСТЬ.
Жив – був один собі кравець, чолов’яга дуже сварливий, і жінка ніяк не могла йому догодити, не дивлячись на всю свою вірність і благочестивість; він весь час лаявся з нею, бив її і тріпав.
На це звернуло увагу начальство і, на деякий час його посадили до в’язниці. А коли вирішили, що він уже отримав достатнє покарання і, готовий взятися за розум і назавжди помиритися зі своєю дружиною, його відпустили, але заставили принести клятву, що він перестане бити свою жінку, ніколи не буде її кривдити, а буде ділити з нею і радість і горе, як того й потребують подружні обітниці. І він поклявся.
Прожив він з нею честь по честі тільки до деякого часу, а потім знову роздратувався і накинувся на неї; бити він її не міг, а по цьому хотів схопити її за волосся. Жінка, одначе, була занадто моторна і ухилилася; тоді він кинув в неї ножицями і погнався за нею по двору, кидаючи в неї все, що попадало під руку. Він сміявся, коли попадав в неї, і кляв коли промахувався. Так продовжувалося, поки сусіди не прибігли до неї на поміч.
Кравця знову затребували до начальства і спитали, а чи не забув він, що давав клятву. Кравець відповів: «Шановні панове, я не порушив клятви; я ж її не бив, а, як ви і зволили наказати, розділяв з нею і горе і радість, от що я робив». Вони ж його спитали: «Та як це могло бути? Вона ж принесла на тебе довжелезну скаргу».
А кравець їм у відповідь: «Та я хотів тільки трохи потягати її за волосся, але вона вислизнула; от я за нею і погнався, кидаючи в неї полінами і взагалі чим прийдеться; Я попадав в неї собі на радість, а їй на горе, і промахувався собі на горе, а їй на радість. Так от я і розділяв з нею і горе і радість, як ви і зволили наказати».
Зустрічаються інколи такі ненормальні, що їм і за рік нічого не втлумачиш. Начальство попередило його строго - насторого, щоб він більше не бив своєї жінки і не ділив з нею горе і радість подібним чином, а дивився, щоби від неї не було більше скарг на нього, інакше йому не відбутися жартами.
