ПРО КУПЦЯ, ЯКИЙ ЗА ВСЕ СВОЄ ЖИТТЯ НЕ БАЧИВ ТАКИХ ДОВГИХ АРШИНІВ.
В часи, коли блаженної пам’яті вірний Франц фон Зіккінген воював з Вормсом і тому плавати по Рейну було небезпечно, деякі купці із Антверпена і Кельну вирішили відправити свої товари на Франкфуртський ярмарок сухим шляхом і самі їхали тою ж дорогою, щоб товари не лишалися без нагляду.
А були тоді невдачливі молодчики, які промишляли на великій дорозі, коли випаде нагода (слава богу, тепер такого вже не буває), і вони пронюхали про цих купців, і зустріли їх недалеко від Франкфурта, і накинулись на них, по своєму звичаю, з превеликим шаленством, так що одні втекли, а другі були впіймані і зв’язані.
В їх присутності нападаючі зламували вози, і що їм подобалось, те вони й брали. А коли дісталися до сукон, бархату, тафти, атласу, камчатної тканини, то розривали здобич, міряли тканину списами і ділили поміж собою; серед купців дехто плакав, а молодчики знущались над ними.
Нарешті черга дійшла до одного купця, і той подумав: «Що тут зробиш? Та нічого! Так хай іде як іде по волі Божій».
А коли вони міряли його шовки, сукна, бязь своїми списами, він стояв і сміявся так, що весь трясся, і розбійники здивувалися і спитали, чому він так сміється.
Тоді він відповів:«Не можу втриматися від сміху; все життя, змалку, займаюся торгівлею, побував на різних базарах і ярмарках, але ніколи не бачив аршинів довших за ваші. Боюсь я, що коли ви з’явитесь на ринок і будете відміряти товар так щедро, то ви швидко проторгуєтесь».
У відповідь на таку забавну промову грабіжники волею-неволею розсміялись, і один із них сказав: «Здається мені, ти добрий хлопець»
І вони вирішили повернути йому весь його товар, а самі забралися скоріше, бо в таких ділах баритися негоже.
