Дорожня книжечка
шванк - 39з рубрики / циклу «Дорожня книжечка»
39.
ЯК ОДИН ЛАНДСКНЕХТ ВИПУСТИВ ІЗ РУК КРАСИВУ ДІВЧИНУ І БУВ ЗМУШЕНИЙ НОЧУВАТИ БІЛЯ СВИНАРНИКА ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО ДОБРЕ СТРИБАВ.
У благочестивих ландскнехтів, хай пробачить їм Бог, є звичай в різних землях, а особливо в Швабії і Шварцвальді, відправлятися взимку на промисел, тобто випрошувати у бідних селян харчі, хліб, яйця, сіль і сало, так що інший бідняк дає їм волею-неволею те, що вони потребують, хоч вони нікого і не силують, але просять з такими жартами і примовками, що спробуй не дай: лячно стає за сараї і хліви.
В таких ландскнехтів є навіть своя помітка: де вони заночують, там вони малюють на дверях крислатий бургундський хрест; коли в будинок нагряне хто-небудь із простацьких благочестивих побратимів і побачить помітку на дверях, або на стіні, він вже більше нічого не просить, тільки повертає з ввічливим прислів’ям і додає: «Ех, бачу, наші вже тут побували. Так що вибачайте!»
Якщо ж хто-небудь із них з’явиться під саму ніч, то не інакше як сам папа дарував їм таку вольність (на мій погляд), що не приходиться їм довго проситися на ночівку; хазяїн сам, уже навчений, пропонує гостю нічліг згідно з його привілеями.
Сталося так, що один славний молоденький ландскнехт, ще недостатньо досвідчений голодував по бідності в Шварцвальді і надумав він виправити свої діла постоєм.
Зайшов він у двір до багатого селянина і попросив того-цього. А хазяїн хазяйнував у лісі, далеко від людей, і по сусідству з ним жила одна тільки вдова з красунею дочкою, дівчиною благочестивою і добропорядною; мати з дочкою вміли привітати подібних гостей.
Селянин знав про це від самих сусідок, от він і говорить ландскнехту: «Люб’язний воїне, у мене занадто багато чад і домочадців; я не можу тебе прийняти цього разу. Ось тобі гроші на вино, задовольняйся поки цим, а на постій іди в будинок, який он де видно. Там тебе, без сумніву, обігріють і приймуть, а коли в тебе вистачить вправності, то, можливо, ти ще й успадкуєш і двір і будинок».
Молодий хлопець, який ще не пройшов виучку у чорта, повірив селянину на слово, прийшов до вдови і попросився на нічліг. Добра жінка згодилась при умові, що він буде їсти свій особистий хліб.
«Добре, - сказав ландскнехт, - на цю ніч мого хліба хватить і мені і вам обом». Вони домовились і сіли за стіл. Дочка вийшла до столу і подивилась на гостя досить ласкаво. «Ах, - сказав він, - якби тут продавали вино, я б і за винце міг заплатить». А мати сказала: «Синку, коли тобі охота платити за вино, у мого сусіда у дворі предостатньо доброго вина, аби тільки були гроші; він теж інколи пускає до себе на ніч гостей, готових платить; так що, якщо ти будеш такий добрий і купиш вина, ми з дочкою не проти взяти участь в витратах».
Добрий братчик Фейт подумав, що діло на мазі, з готовністю дістав свого гамана і ледь – ледь нашкріб грошенят на подвійну порцію вина. Він збігав за вином, стара напекла пиріжків; словом, вони сиділи за столом і веселились.
Потім стара рішила, що час прийшов, і сказала: «Люб’язний синку, скажу відверто, ми з дочкою одні в цьому домі, і в нас всього лише два ліжка. А ти такий щедрий, що не хотілося б тебе вкладати одного. Давай стрибнемо по черзі: я, дочка і ти. Хто гірше за всіх стрибає, той буде спати один».
Молодому хлопцю сподобалась така пропозиція; він міркував так: якби там не було, молода стрибає краще за стару. Так що всі згодились. Стара поклала мітку далеко від будинку; вона стрибнула першою і досить недалеко. Потім настала черга дочки, і вона стрибнула хвацько, так що ландскнехт зрадів. Він подумав, що вона запрошує його дострибнути до неї. От він і стрибонув на радостях, забувши про свою бідність, і заскочив далеко за мітку.
Тим часом мати з дочкою заперли перед ним двері, висунули йому через щілину у вікні списа і сказали: «Хо-хо-хо, ти стрибнув занадто далеко».
Так що бідолаха даремно старався і даремно витратив гроші; А щоби не провести ніч під дощем, прийшлось йому притулитися біля свинарника.
Зрання він знову зайшов до селянина, який указав йому на нічліг.
Той поцікавився, як у нього справи. Ландскнехт розповів йому все по порядку.
Селянин прихистив його, а за тим спорядив в дорогу і на прощання застеріг від стрибків, які залишають мету далеко позаду.
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
м.Бургхейм, Німеччина, 1555 рік
