Дорожня книжечка
шванк - 40з рубрики / циклу «Дорожня книжечка»
40.
ПРО ВІЗНИКА, ЯКИЙ ВІДМОВИВ СВЯЩЕННИКУ В ПЕРЕВОЗІ СТА ЦАРІВ НЕБЕСНИХ.
Добрих, простодушних, благочестивих людей зустрінеш де завгодно; але рідко їх зустрінеш серед візників, особливо таких, як цей.
Сталося так, що візник їхав порожняком і дістався до монастиря, який стояв у полі; в цей монастир йому належало доставити листи.
Отримавши листи, настоятель наказав візнику розпрягти коней, поставити їх в стійло і, поки вони годуються, поїсти самому.
Добрий візник згодився з радістю, подбав про своїх коней і приєднався до братії, а гарно почастувавшись, піднісся духом, так як вважав, що за частування платити не прийдеться; в монастирях так заведено.
Але в цьому монастирі здавна було прийнято постачать всі приходи в окрузі на шість чи вісім миль облатками з Христовим образом.
Як раз в той час священик із села, розташованого в трьох-чотирьох милях від монастиря, придбав подібні облатки і, прочувши, що візник їде через його село, приєднався до нього і спитав, чи не підвезе він його, а вже за могоричем діло не стане.
«З превеликою охотою, святий отче, - відповідав візник, - А що ще треба везти?»
« Та дрібниці – відповів панотець, - нічого, окрім, двохсот царів небесних».
«Ні, такий вантаж не по мені: якби було потрібно везти бочку чи тюк, я б і слова не сказав».
«Що за притча, - сказав священик, - невже тобі завадять царі небесні на возі?»
« Люб’язний пане, відповів візник, - якби то був один цар небесний, ну, з десяток – ще куди не йшло, я би піднатужився. Але як я розташую всіх двісті на моєму возі?»
«Ні, люб’язний візнику – мовив священик, - тобі невтямки, про що йде річ. Вони ж невеликі. І всі помістилися в маленьку бляшанку у мене під пахвою.
«Що ж, – сказав візник, - якщо це такі поступливі царі небесні, то я готовий підвезти вас.
Вони потрапезували і поїхали разом.
А візник був в гарному підпитку; по дорозі треба було перевалити через пагорб; візник і дав маху, не розгледів вибоїни; от віз і перекинувся,
Священик дуже розсердився і сказав: «Як ти примудрився перекинути пустий віз? Щоб ти натворив, якби він був навантажений?»
«Ех, - сказав візник, - хіба він не навантажений, коли на ньому стільки царів небесних, та ще й такий великий і товстий піп? Шукайте собі іншу підводу! На мій віз ви більше не сядете». З цими словами він виправив віз і від’їхав, а священику довелось повертатися пішки.
Священик при цьому теж не прогадав, так як з ним нічого поганого не сталося, а облаявши візника, відвів душу і нічого тому не заплатив.
Таких невдячних людців теж скрізь предостатньо; довези їх бережно хоч до самого Риму, але зсадиш трохи недбало – і не жди від них подяки; все попусту: зусилля, старанність, робота, витрати і всі попередні благодіяння зразу ж забуті.
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
м.Бургхейм, Німеччина, 1555 рік
