Одного разу селяни сиділи в сільському трактирі, веселились і перебували у благодушності.
В цей час приїхав старий єврей, він зліз з коня, одвів його в стійло, щоб той трохи відпочив, і сам зайшов в бесідку, щоб прохолонути, бо діло було жарким літом.
Єврей за свої гроші затребував води.
Селяни сказали: «Тут не торгують водою. Ми самі сидимо без води; всі колодязі і струмки пересохли; зате вина тобі за гроші продадуть скільки захочеш».
Єврей сказав, що його закон забороняє розпивати вино з християнами, а от від пива він би не відмовився.
Нарешті хазяїн приніс йому глечик води, і єврей, через палючу спеку, досить багато відпив, але це викликало в нього сильний кашель. Він кашляв так довго, поки один селянин не сказав:
«Слухай-но, єврею, що у тебе за чортів кашель!»
На що єврей відповідав:
«Я кашляю дощем».
«Як, - обурився селянин, - ти можеш кашляти дощем і так довго не приїздив?»
«Так, - сказав єврей, - я можу і справді кашляти дощем, і такий дощ сидить в мені давно».
Тоді роздратувався другий селянин, вже зовсім п’яний; він схопив єврея за комір і взявся його тягати по бесідці, штовхаючи ногами і приказуючи:
«Ах ти, поганий старий єврей, ти так довго тримав в собі дощ і не випускав його ні в яку; скільки ж ти згубив вина, плодів і кормів; все це уродилось би, якби ти вивергнув достатньо сильний дощ».
Єврей закричав:
«Караул, допоможіть! Я не це хотів сказати, ви мене не зрозуміли. Дозвольте, я вам все поясню!»
Інші зрозуміли, що жарти зайшли занадто далеко, і помирились з євреєм.
Він не став чекати ще нових стусанів; побажав як слід умитися, і для нього не пожаліли лугу.
За тим єврей сів на свого коня і поїхав далі своєю дорогою.
Словом, цей єврей поперхнувся дощем, як оденвальдська селянка снігом.
