Дорожня книжечка
шванк - 63з рубрики / циклу «Дорожня книжечка»
63.
ПРО СЕЛЯНИНА, ЯКОМУ ВИВЕРНУЛИ ЩЕЛЕПУ БЕЗ ЙОГО ВІДОМА, ЩОБ ПОТІМ ДОПОМОГТИ ЙОМУ.
В одному ельзаському місті кожної неділі відбувався базар, і одного разу зібралися там мандрівні знахарі, цирульники і каменотеси.
Був серед них майстер, який брався навчити одного городського недолітка ремеслу цирульника; батько цього хлопця повів майстра в шинок, щоби домовитися з ним.
А в шинку сидів п’яний селянин; про що би не зайшла мова, він здуру влізав в неї, виставляючи себе розумнішим за інших. Доброго майстра це чіпляло, але він не показував виду і продовжував домовлятися з городянином. Коли п’яний селянин зрозумів, що народу не до нього, він улігся на лаву поміж двома столами і заснув без задніх ніг.
В цей час сторони дійшли згоди; майстер глянув на лаву і побачив п’яного селянина. Він звернувся до інших і сказав: «Зараз я так оброблю цього мужика, що і рідна жінка його не впізнає». Всі, звісно що, зацікавилися, як він це зробить не знівечивши п’яничку.
А цирульник прикрив сплячого своїм камзолом, нахилився над селянином і в одну мить безболісно вивернув тому щелепу, від чого селянин придбав моторошне обличчя; жодна людина не вигляділа так потворно.
Всі навкруг так і порснули зі сміху, і в кімнату навідався хазяїн, глянути, від чого це всіх розібрало. Йому указали на сплячого з розкритим ротом мужика, і хазяїн жахнувся, не знаючи що з гостем. Він поспішив до чоловіка і тряс його з усіх сил, доки той не продрав свої очі. Тоді хазяїн спитав його, в чому біда. А селянин ще не урозумів, як його скорчило, спробував відповісти, але не тут-то було, слова не лізли з його глотки, і він міг тільки мукати.
«Ах, Господи, - вигукнув хазяїн, - що ж таке сталося з цим добрим чоловіком?» Тут селянин нарешті зовсім проснувся і побачив, що не може ні говорити, ні рота закрити; хміль од великого страху почав виходити з нього, він зовсім протверезів, але, як не тужився з усіляким кривлянням, не міг промовити ні слова.
Хазяїн пожалів чоловіка і поцікавився, чи не бувало з ним такого раніше. Селянин похитав головою, але не зміг нічого сказати і тільки щось промукав у відповідь.
Нарешті майстер, який вивернув йому щелепу сказав: «Я зміг би допомогти йому в одну мить, якби був впевнений, що він заплатить мені за мою майстерність».
Селянин протяг до нього руки і закивав головою в знак того, що добре заплатить. Майстер запросив гульден і велів його викласти зразу. Селянин схопив блюдо, поклав в нього гульден і поніс до столу з роззявленим ротом, що викликало новий вибух сміху.
Майстер знову накрив його своїм камзолом і в одну мить вправив щелепу на місце. Тоді інші добрі пани почали казати, що селянину треба дати здачі, бо така дріб’язкова справа не коштує цілого гульдена. Врешті решт, прийшли до згоди, що селянин отримає два пфеніга здачі, а третій пфеніг чесна компанія проп’є.
Так був покараний балакучий, безсоромний мужик.
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
м.Бургхейм, Німеччина, 1555 рік
