22.11.2021 21:57
for all
9 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Ольга Шнуренко

Чи дочекаюся, чи ні

Не називаю більше раєм життя своє, що догорає… 

Якби ж тоді про все це знала, то світ би за очі втікала! 

Мені казали: «Доню, вчись, і будеш лікарем колись». 

До них я мило усміхалась, наперекір усім навчалась 

чужинським мовам. За кордоном хотіла жити по закону! 

Але й тоді найбільше зло в країні цій завжди жило - 

зв’язки і гроші на хабар, хто був багатий, той і прав! 

Свого диплому не цуралась, в Карпатський край тоді зібралась 

засіяти розумне й вічне - манили гори й ліс магічно. 

Не тільки діток я навчала, разом про рідний край співали,  

у надвечір’ї все село до клубу на гулянку йшло. 

А як же смачно на весілля газдині готували зілля,  

смаколики та різні страви, а під кінець були забави. 

Та згодом все не так пішло, і я залишила село. 

Знов повернулась до родини, у рідний дім, де кущ калини,  

як наречена, білим цвітом мене зустріла так привітно! 

А потім, нібито в кіно, злітала вверх, за тим на дно,  

та вчасно я зійшла зі сцени, і народилися катрени… 

Я стала вільна від роботи, і мріяла про зорельоти,  

хотіла мандрувати світом, та мрія стала пустоцвітом. 

Чимало горя і жалю зазнала й досі ще терплю,  

але найбільшу мрію маю - назвати знов країну раєм,  

щоб закінчилася війна - терпіння лопнула струна… 

За що народу така кара - страждаємо від «яничара»,  

і за які такі гріхи вмирають дочки і сини? 

Чи дочекаюся чи ні, щоби настав кінець війни? 


#Ольга_Шнуренко 



м. Київ, 

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись