Леонтіх, Хенід і Гімніда
діалоги гетерз рубрики / циклу «ДІАЛОГИ ГЕТЕР»
ЛЕОНТІХ. А як в битві з галатами, розкажи-но, Хенід, як летів я попереду інших вершників на білому коні і як галати, хоча і хоробрі вони люди, а здригнулися, тільки-но мене побачили, так що ніхто з них не встояв. Тоді я, метнувши списа, пронизав начальника кінноти галатів разом з конем, а на інших, котрі ще тримались, - деякі залишались, вистроївши залишки фаланги в чотирикутник, - на цих я кинувся, стискаючи в руці меча, з усім натхненням і натиском коня звалив на землю, чоловік, мабуть сім, які стояли попереду; потім я вдарив мечем одного із начальників загону і розсік йому надвоє голову разом з шоломом. Ось тут і ви, Хенід, трохи спізнившись з’явилися, коли вороги вже втекли.
ХЕНІД. А хіба ти не показав себе блискуче, Леонтіх в Пафлагонії, в єдиноборстві з сатрапом?
ЛЕОНТІХ. Добре, що ти згадав про це діло, виконане не без доблесті. Адже цей сатрап був людиною величезного зросту і значився прекрасним бійцем. Зневажаючи грецьке військо, він виступив на середину і кинув клич, чи не захоче хто-небудь вийти з ним на поєдинок. Ну, ніхто не здвинувся з місця, ні лохаги, ні таксіархи, ні навіть сам ватажок, хоча він і не був боягузом. Нами командував етолієць Арістхем, який прекрасно володів списом, а я був ще тільки хіліархом. І все-таки у мене хватило сміливості, я вирвався з рук товаришів, які мене утримували зі страху за мене, бачачи цього величезного, страшного варвара, виблискуючого позолоченою зброєю, з пишним султаном і списом.
ХЕНІД. Я тоді боявся за тебе, Леонтіх Левине Серце, і ти знаєш, що я утримував тебе, прохаючи не наражатися на небезпеку. Життя б стало нестерпним для мене, якби ти помер!
ЛЕОНТІХ. Але я сповнився хоробрості і виступив на середину, озброєний не гірше пафлагонця, тому що і я був увесь роззолочений, так що зразу ж здійнявся крик і у нас, і у варварів. Вони теж мене пізнали, як тільки побачили, особливо по щиту, нащічникам і султану. Скажи, Хенід, з ким мене тоді порівнювали?
ХЕНІД. Та с ким же, як не з Ахіллом, сином Фетіди і Пелея, клянусь Зевсом! Тобі так пасував шолом, яскравий пурпур і виблискуючий щит…
ЛЕОНТІХ. Коли зійшлися, варвар першим поранив мене, але злегка, зачепивши списом трохи вище коліна; я ж, пробивши його щита довгою пікою, вдарив його прямо в груди, потім, підбігши, швидко відсік йому голову мечем і повернувся з його зброєю і головою, надітою на списа, весь закривавлений.
ГІМНІДА. Йди геть, Леонтіх, якщо ти розказуєш такі жахи і гидоту про себе; ніхто не захоче на тебе дивитись і бачити твою любов до вбивств, а не те що жити чи проводити з тобою ніч. Я-то йду.
ЛЕОНТІХ. Візьми подвоєну плату.
ГІМНІДА. Я не маю сили проводити ніч з убивцею
ЛЕОНТІХ. Не бійся, Гімнідо! Все це було в Пафлагонії, а тепер я живу мирно.
ГІМНІДА. Але ти людина заплямована, тому що кров капала на тебе з голови варвара, яку ти ніс на списі. І щоби я такого чоловіка обійняла і поцілувала? Та не буде цього, Харити! Адже він не чим не гірший за ката!
ЛЕОНТІХ. А от якби ти мене бачила в озброєнні, - я прекрасно знаю, ти б мене покохала.
ГІМНІДА. Від одних твоїх оповідок, Леонтіх, мене нудить, і я тремчу і начебто бачу тіні і привиди вбитих, особливо цього нещасного начальника з розсіченою навпіл головою. Подумати тільки, якби я побачила саме вбивство і кров, і мертвих, які лежать навкруги! Право, мені здається, я би померла: я ж ніколи не бачила, навіть, як ріжуть півня.
ЛЕОНТІХ. Ти така боязлива і малодушна, Гімнідо? А я-то гадав, що ти будеш слухати з задоволенням!
ГІМНІДА. Ну, ти можеш тішити такими розповідями, якщо зустрінеш яких-небудь Лемніад чи Данаїд. А я побіжу до матері, поки ще день не закінчився. Йди і ти зі мною Грамідо. А ти будь здоровий, славетний хіліарх, і вбивай людей, стільки забажаєш!
ЛЕОНТІХ. Постій, Гімнідо, почекай!... Пішла!
ХЕНІД. Тому що ти сам, Леонтіх, налякав недосвідчену дівчинку, своїм султаном і розповідями про небачені подвиги. Я зразу ж помітив, як вона зблідла ще тоді, коли ти розповів цю історію про начальника, і як змінювалось у неї обличчя і як вона тремтіла, коли ти сказав, що відрубав йому голову.
ЛЕОНТІХ. Я думав в такий спосіб стати в її очах більш достойним любові. Але ж і ти, Хенід, штовхнув мене на погибель, підказавши мені про поєдинок.
ХЕНІД. Так що, не треба було підтримувати твою вигадку, коли я бачив причину твоїх хвастощів? Але ти зробив її занадто страшною. Ну, нехай би ти ще відрізав голову цьому нещасному пафлагонцю, але, для чого ж було її натикати на списа, так що кров лилась на тебе?
ЛЕОНТІХ. Це, дійсно, гидко, Хенід, але ж все інше, здається непогано придумане. Ну, сходи і умов її провести ніч зі мною.
ХЕНІД. Значить, сказати, що ти це все збрехав, щоб здаватися їй доблесним?
ЛЕОНТІХ. Мені соромно за це, Хенід.
ХЕНІД. Так інакше вона не прийде. Отже вибирай одне із двох: або здаватися героєм, вселяючи в Гімніду відразу, або провести з нею ніч, зізнавшись, що ти збрехав.
ЛЕОНТІХ. Тяжке і те, і друге. Але все-таки я вибираю Гімніду. Піди до неї, Хеніде, і скажи, що хоч я і збрехав, але мені не все однаково.
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.
.gif "{#}")
дотриндівся!)