Іоеса, Пітіада і Лісій
діалоги гетерз рубрики / циклу «ДІАЛОГИ ГЕТЕР»
ІОЕСА. Що це ти такий гордовитий переді мною, Лісій? Як це гарно з твого боку! Адже я ще ні разу не вимагала у тебе гроші, а сама, якщо ти приходив, ніколи перед тобою не зачиняла дверей, кажучи, що в мене хтось інший, і ніколи я тебе не заставляла обманювати батька чи обкрадати матір, щоб тільки принести мені який-небудь подарунок, як то роблять другі; але з самого початку приймала тебе задарма, без нагороди. Ти знаєш скількох коханців я відіслала: Теокла, який тепер прітан*, судновласника Пасіона і твого ровесника Меліса, хоча в нього недавно помер батько, і він тепер сам хазяїн всього майна.
Ти був мій єдиний Фаон, і я не дивилася ні на кого іншого і не допускала до себе нікого, окрім тебе. Я гадала, нерозумна, що все, про що ти клявся, було правдою! І тому я була тобі віддана і скромна, як Пенелопа, не дивлячись на крики моєї матері і її скарги подругам. А ти, як тільки зрозумів, що я в твоїх руках, тому що тану перед тобою, - ти почав загравати з Лікеною на моїх очах, щоб засмутити мене, а недавно, лежачи зі мною поряд, почав нахвалювати арфістку Магідію. От і вчора, коли ви влаштували банкет, - Трасон, ти і Діфіл, - була також флейтистка Кімбалія і Піраліда, мій ворог. А ти, знаючи це, - ти Кімбалію поцілував п’ять разів, що мене ще не так заділо: цілуючи подібну жінку ти себе принизив. Скільки разів ти кивав Піраліді і, кожного разу як випивав, показував їй тихенько чашу, а віддаючи її слузі, шепотів йому на вухо, щоб він не наливав нікому іншому, якщо не захоче Піраліда! І, нарешті, надкусив яблуко, коли побачив, що Діфіл не звертає уваги, - він балакав з Трасоном, ти злегка нахилився вперед і влучно кинув яблуком їй в груди, навіть не намагаючись зробити це непомітно для мене. А вона, поцілувавши, опустила яблуко під пояс поміж грудей.
Скажи, для чого ти це робиш? Чим я тебе в великому чи малому образила чи засмутила? Хіба я дивилась на когось іншого? Хіба не для тебе одного я живу? Неважке діло, Лісій, засмучувати нещасну, безпорадну жінку, котра без розуму від тебе! Але є ще богиня Адрастея, і вона все це бачить. Може бути, і ти коли-небудь відчуєш горе, почувши про мене, що я померла, задушивши себе мотузкою чи кинувшись в колодязь головою вниз, або придумавши ще який-небудь спосіб смерті, щоб тебе більше не сердити, потрапляючи на очі. Ти можеш тоді торжествувати, як нібито зробив велике і гарне діло. Що ж ти дивишся на мене з-під лоба, стиснувши зуби? Адже якщо ти в чому-небудь попрікаєш мене – скажи: нехай нас розсудить Пітіада. Що це? Ти йдеш, залишаючи мене навіть без відповіді? Бачиш, Пітіадо, що я переношу від Лісія!
ПІТІАДА. Яка жорстокість! Не бути зворушеним навіть її сльозами! Та це камінь, а не чоловік! Але, втім, якщо говорити правду, то ти сама Іоесо, розбестила його, занадто кохаючи і виявляючи це. Не треба було так йому догоджати, Тому що, хто це помічає, той зразу ж загордиться. Перестань же плакати, нещасна, і, якщо хочеш мене послухати, раз чи два закрий перед ним двері, коли він прийде до тебе. І ти побачиш, що він знову сильно спалахне і буде, в свою чергу, від тебе без розуму.
ІОЕСА. Та замовкни вже, облиш! Щоб я відмовила Лісію! Тільки б він сам не залишив мене раніше!
ПІТІАДА. Але він знову повертається.
ІОЕСА. Ти згубила нас, Пітіадо: можливо він почув, як ти сказала «закрий двері».
ЛІСІЙ. Я повернувся не ради неї, Пітіадо, - я не буду і дивитись на таку жінку, - але заради тебе, щоб ти не чекала мене і не говорила: «Лісій безжальний».
ПІТІАДА. Але я саме це і говорю, Лісій.
ЛІСІЙ. Це означає. Що ти сама бажаєш, Пітіадо, щоби я терпів цю Іоесу, котра зараз розливається в сльозах, а якось недавно я сам її, зрадницю, застав сплячою разом з другим юнаком.
ПІТІАДА. Лісій! Адже вона в кінці кінців гетера! Але коли ти, говориш, застав їх разом?
ЛІСІЙ. Приблизно шість днів тому назад… так, клянусь Зевсом, це було рівно шість днів тому назад – в другий день цього місяця, а сьогодні вже сьомий. Батько, знаючи, що я давно кохаю цю добру дівчину, запер мене, заборонивши слузі відчиняти мені ворота. Але так як я не міг витерпіти, щоб не провести ніч із нею, то я наказав Дромону стати, зігнувшись біля стіни двору, там де вона нижче, і підставити мені свою спину, щоб я таким чином зміг перелізти. Про що тут довго розказувати? Я переліз через стіну, прийшов сюди, знайшов ворота щільно закритими, тому що діло було серед ночі. Я не захотів і не постукав, але потихеньку підняв двері, - я вже не раз це робив і раніше, - і знявши їх з петель безшумно зайшов. Всі спали. Тоді, навпомацки йдучи вздовж стіни, я зупинився у ліжка…
ІОЕСА. Договорюй! О, Деметро, я помираю від тривоги!
ЛІСІЙ. Коли ж я помітив не одне дихання, - спочатку подумав, що з нею спить Ліда. Але це було не так, Пітіадо, так як, мацаючи рукою, я знайшов, що то був хтось без бороди, досить юний, обстрижений догола і напахчений. Коли я це помітив, то, якщо би я прийшов з мечем, я б не став довго думати, знайте це добре! Чого ж ви смієтесь, Пітіадо? Хіба це вам здається смішним?
ІОЕСА. Так тебе це засмутило, Лісій? Але ж це сама Пітіада спала зі мною!
ПІТІАДА. Не говори йому, Іоесо.
ІОЕСА. Чому ж не сказати? Це була Пітіада, любий мій, котру я покликала, щоби спати з нею разом, Мені було так сумно, що тебе нема зі мною.
ЛІСІЙ. Як, Пітіада – той обстрижений догола? Значить, через шість днів вона відростить собі таке волосся?
ІОЄСА. Вона поголилася після хвороби, Лісій, тому що у неї випадало волосся. А тепер вона носить перуку. Покажи, Пітіадо, покажи як це робиться, переконай його. Дивись, ось юнак – перелюбник, до якого ти мене приревнував!
ЛІСІЙ. Не варто, значить, Іоесо, ревнувати, навіть коли я його мацав рукою?
ІОЕСА. Так, значить, ти вже впевнився! А чи не хочеш ти, щоб тепер я тебе засмутила на віддачу? Я маю повне право тепер сердитися, в свою чергу.
ЛІСІЙ. Ні в якому разі! Краще будемо пити зараз, і Пітіада разом з нами: адже вона заслужила участь в банкеті.
ІОЕСА. Вона буде. Але що я витерпіла із-за тебе, Пітіадо, найблагородніший із юнаків!
ПІТІАДА. Але ж зате я вас і примирила, - так що сердься на мене. Тільки от що, Лісій: дивись нікому не говори про моє волосся!
Примітка: - прітан* – у стародавній Греції найвища або одна з найвищих посад у місті-державі.
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.
